книги РЭ архив.часть 1 / 323360_741D6_todosiychuk_v_l_regionalna_ekonomika_pidruchnik

електроенергії (приблизно на 10 млрд. кВт-год.), причому перше має відбуватися не тільки у зв’язку зі скороченням обсягу виробництва, а й завдяки зниженню в галузі на 13-14% питомих витрат палива (на 1 т готового прокату). Майже вдвічі може зменшитися потреба в найдорожчому і дефіцитному виді палива – коксі. Зменшення потреби в ньому дасть можливість вивести з експлуатації ряд коксохімічних підприємств (Макіївський, Донецький, Горлівський, Ясинівський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський заводи) і скоротити потужності Алчевського та деяких інших коксохімічних заводів. Все це особливо сприятиме поліпшенню екологічної обстановки у зазначених регіонах.

Проте розглянуті заходи реструктуризації чорної металургії в Україні можуть бути досягнуті при дотриманні ряду можливих умов. Однією з них є розробка комплексної програми розвитку металургійного виробництва і металоспоживчих галузей (насамперед, машинобудування). Це є необхідним тому, що в Україні не виробляється багато видів продукції машинобудівного комплексу (наприклад, машини безперервного розливання сталі), що може загальмувати проведення структурної перебудови у металургійному виробництві. Другою умовою реалізації заходів щодо реструктуризації є необхідність значних коштів (40-45 млрд. дол. ГЛТТА), що може бути забезпечено з допомогою державних субсидій та пільгових умов кредитування, залучення іноземних інвестицій, інших джерел фінансування.

Порівняно з чорною металургією менш розвинена в Україні кольрова металургія, що пов’язано передусім, з відсутністю розвіданих сировинних ресурсів.

Алюміній з орієнтацією на джерело дешевої електроенергії та привізний з Миколаєва глинозем (з імпортних бокситів) виробляється в Запоріжжі; цинк з привізної сировини – у Костянтинівці Донецької області (електроенергетичний чинник), електрота енергомісткі титан і магній – у Запоріжжі, магній також – у Калуші Івано-Франківської області, де є сировина; ртуть – у Микитівці Донецької області, латунний і мідний прокат –

вАртемівську Донецької області.

ВУкраїні налагоджено виробництво й інших кольорових металів – цирконію, кобальту, ніобію. На черзі українське золото. Поклади золотоносних руд геологи знайшли. Для збільшення виробництва кольорових металів на діючих виробничих потужностях потрібно створити потужності з випуску нових видів продукції, які раніше не вироблялися в Україні.

Складовою розвитку кольорової металургії є заготівля і переробка брухту та видів кольорових металів, що вважається класичним прикладом електро-, паливо-, працезберігаючої технології. Використання річного обсягу заготівлі брухту і відходів кольорових металів рівнозначне видобутковій переробці десятків мільйонів тонн мідної, свинцево-цинкової, алюмінієвої та інших видів мінеральної сировини.

ВУкраїні набуло розвитку виробництво рідкісних металів на базі найбільшого в Європі родовища рідкісних металів та супутніх їм рідкісноземельних елементів. На базі цього родовища працює

91

Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат. Він до теперішнього часу зберігає монопольне становище в СНД за поставками цирконієвого, ільменітового концентратів і сполук цирконію.

4.5. Машинобудівний комплекс

Виняткове значення машинобудівного комплексу в господарському комплексі країни полягає, передусім, у тому що він дає знаряддя праці для матеріального і нематеріального виробництва, радикально примножує його продуктивну силу та інтелектуальні можливості людини.

Машинобудівний комплекс – міжгалузевий господарський комплекс України, що об’єднує систему науково-дослідних, конструкторськотехнологічних організацій, підприємств (об’єднань), продукція яких (машини, устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загальноекономічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність.

Єдність цілей, засобів виробництва, пропорційний розвиток галузей, функціональних, виробничих і кооперативних зв’язків визначають ефективність машинобудівного комплексу в системі суспільного поділу праці. До складу машинобудівного комплексу входять три великі групи галузей: машинобудування (16 комплексних інтегрованих галузей, 90 галузей і підгалузей), промисловість металевих конструкцій і виробів (14 галузей), ремонт машин і устаткування (16 галузей). У 1998 р. на них припадало майже 15,5 відсотків загального обсягу промислової продукції.

Машинобудування і металообробка – провідний підрозділ промисловості України, фундамент технічного прогресу її господарства, підвищення ефективності всіх його галузей. В умовах радикальної реформи економіки зросли вимоги до прискорення темпів зростання продукції і машинобудування на якісно новій основі, вдосконалення його виробничої та територіальної структури.

Машинобудування характеризується складною структурою і великою кількістю галузей. Провідне місце в машинобудівному комплексі України посідають сільськогосподарське машинобудування, автомобілебудування, електротехніка, важке і тракторне машинобудування. Розвинене також приладобудування: виробництво засобів автоматизації й управління, верстатобудівна та інструментальна галузі промисловості, які слід віднести до галузей високої технології.

Багатогалузева структура машинобудування і металообробки, їхні техніко-економічні особливості (конструкційна складність машин і широка спеціалізація та кооперування, метало- і працемісткість, малотранспортабельність тощо) зумовлюють специфіку розміщення різних галузей. Вирішальне значення при цьому мають такі чинники, як споживчий, сировинний, трудовий, науковий і особливо зручне транспортно-географічне положення або сприятливе поєднання цих чинників.

Орієнтація на споживача – провідний чинник розміщення підприємств машинобудування, оскільки дешевше перевозити метал і комплектуючі вироби, ніж громіздкі машини.

92

Металомісткі виробництва тяжіють до металургійних баз (локомотивобудування, виробництво шахтового і металургійного устаткування тощо), працемісткі – до місць зосередження кваліфікованих кадрів (випуск верстатів, приладів, літаків).

На основі спеціалізації та кооперування машини створюють із сотень частин, що транспортуються від багатьох підприємств-постачальників. У зв’язку з цим зростає значення вигідного транспортно-географічного положення складальних підприємств.

Кожна спеціалізована галузь машинобудування має певні особливості територіальної організації. Рівень досконалості територіальної організації машинобудування значною мірою визначає формування всіх основних виробничо-територіальних комплексів країни.

Розміщення машинобудівної галузі на території України характеризується нерівномірністю і недостатньо ефективною територіальною структурою виробництва. Зокрема, близько 53 відсотків випуску товарної продукції, 51 % чисельності промислово-виробничого персоналу і 55 відсотків вартості промислово-виробничих фондів зосереджені у Донецькому та Придніпровському економічних районах.

Найбільша концентрація машинобудівних підприємств характерна для Києва, Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя. Дуже низький розвиток цієї галузі у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Структура машинобудування країни характеризується переважанням металомістких галузей і недостатнім розвитком наукомістких. Для розвитку останніх в Україні є всі необхідні умови (розвинена науково-дослідна база, виробничий і науковий потенціал, вигідне транспортно-географічне положення, що зумовлює ефективний зв’язок як з економічними районами всередині країни, так і з зарубіжними країнами, а також розвиток загальнобудівної бази).

Особливо багато проблем зосередилось у заготівельному виробництві – основі машинобудування країни. Вузьковідомчий підхід у забезпеченні заводів матеріалами і сировиною ускладнює кооперативні зв’язки, підвищує вартість перевезень напівфабрикатів і комплектуючих виробів, загострює проблему нестачі залізничних вагонів тощо. Із загальної кількості нераціональних зв’язків 71 % становлять внутрішньогалузеві. Особливо багато нераціональних зв’язків на заводах сільськогосподарського машинобудування – 77 %, верстатобудування – 81 %, електротехнічної промисловості – 92 %.

У цілому розвиток і розміщення машинобудування України супроводжується сукупністю таких загальних проблем його територіальної організації:

o концентрація машинобудівного виробництва у великих містах;

o недостатньо ефективна галузева й організаційна структура машинобудування, яка характеризується недостатнім розвитком наукомістких галузей, переважанням у структурі виробництва

94

універсальних підприємств з високою матеріаломісткістю виробництва;

oслабкий розвиток машинобудівної бази в середніх і малих містах, окремих регіонах;

o відсутність комплексного розвитку машинобудування в багатьох машинобудівних центрах і регіонах;

o територіальна несумісність підприємств ряду галузей;

oнедостатній розвиток внутрішньорегіональної виробничої кооперації, що призводить до виникнення надмірно дальніх, зустрічних та інших

неефективних територіально-виробничих зв’язків.

Розв’язання гострих проблем територіальної організації машинобудування країни визначається передусім чіткою розробкою державної та регіональних програм розвитку цієї галузі. Так, правильна орієнтація Донецького і Придніпровського регіонів має передбачати збереження (а в перспективі – розвиток) спеціалізації важкої промисловості, тракторного і сільськогосподарського, енергетичного та хімічного машинобудування.

Розпочинати нове будівництво недоцільно. Слід зосередитися на поглибленні предметної, подетальної та технологічної спеціалізації. У Подільському, Поліському та Карпатському регіонах проблеми подальшого розвитку машинобудування досить специфічні. Тут існують передумови для превалювання галузей, які потребують підвищених витрат кваліфікованої праці, а також збільшення кількості робочих місць.

Структура і спеціалізація Причорноморського економічного регіону в перспективі не потребує істотних змін. Машинобудування в регіоні розвиватиметься завдяки підвищенню рівня концентрації та вдосконалення спеціалізації виробництва, реконструкції та технічного переоснащення діючих підприємств, підвищення рівня комплексності сформованих машинобудівних центрів.

Порівняно з іншими міжгалузевими комплексами машинобудування впливає на природне середовище значно менше. Проте спеціалізовані підприємства “малої” металургії через їхню чисельність забруднюють атмосферу і воду на рівні переробного металургійного комплексу. До інших забруднювачів середовища відносять відходи металообробки, зокрема ті, що виникають при хромуванні, нікелюванні виробів, виробниче сміття, мастила, пакувальні матеріали, їх обсяги досить значні. Основні заходи запобігання забрудненню навколишнього середовища цією галуззю пов’язані з поліпшенням технологій виробництва.

4.6. Військово-промисловий комплекс

Україна успадкувала від колишнього СРСР значний військовопромисловий комплекс (ВПК). До України відійшла майже третина колишнього союзного ВПК. Власне оборонна промисловість України представлена 700 підприємствами. Основу ВПК України на момент розпаду Союзу РСР

95

становили 344 організації, в тому числі 205 виробничих об’єднань та організацій, із загальною чисельністю зайнятих 1 млн. 450 тис. чол.

Серед підприємств ВПК в першу чергу підтримки потребують ті, які вже тепер або у найближчому майбутньому можуть бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Саме їм потрібна “фінансова ін’єкція”. Так, в Україні достатній розвиток отримали радіоелектроніка, ракетно-космічна, танкова, суднобудівна та деякі інші галузі промисловості.

Особливістю української економіки є те, що комплекси налагоджених високотехнологічних виробництв, наявна висококваліфікована робоча сила, досить високі якість загальної та спеціальної освіти і рівень розвитку науки, значний інтелектуально-творчий потенціал суспільства були реалізовані переважно в системі ВПК. Його подальша деградація торкнулася понад 2 млн. чол., які працювали на 2000 підприємствах, в науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро. При цьому українська частина союзного ВПК не мала замкненого циклу виробництва з більшості своїх виробів (70-80 відсотків кінцевої продукції випускалося в Російській Федерації і до 80 відсотків комплектуючих виробів постачались з інших союзних республік).

Ще одна особливість ВПК – розгалужена мережа закритих містневидимок, а також містоутворюючих номерних підприємств і наукововиробничих центрів. Такі потужні центри є практично в усіх великих і в ряді середніх міст України. Ці особливості певною мірою враховані при розробці Державної програми конверсії з метою залучення потенціалу ВПК до розвитку цивільного виробництва.

В Україні передбачено реструктуризувати 33 підприємства, серед яких маріупольський “Азовмаш”, київські заводи ім. Артема та ім. Петровського, Харківський завод ім. Малишева, що раніше виробляв 800 танків за рік. Підлягають реструктуризації Запорізький титаномагнієвий комбінат і Нікопольський південнотрубний завод, а також ряд підприємств інших галузей економіки.

Зарубіжні фірми виявляють посилений інтерес до підприємств українського ВПК. Фахівці із Західної Європи, а передусім із США, намагаються здобути наші найновітніші військові технології. Це дало б їм змогу значно зменшити свої військові витрати й ліквідувати відставання в тих сферах, де воно мало місце (передусім, у створенні міжконтинентальних балістичних ракет з головними частинами, що розділяються). З цієї точки зору особливий інтерес виявляється до харківських підприємств “Хартрон” і “Комунар”, “Південмаш”, Павлоградського машинобудівельного заводу, де випускалися ракети СС-24.

Україна є розробником бойового залізничного ракетного комплексу (БЗРК), який стоїть на озброєнні ракетних військ стратегічного призначення Росії. За своїми характеристиками ракета СС-24 “Скальпель” БЗРК схожа на американську МХ і ні в чому їй не поступається.

Іноземні компанії виявляють інтерес до об’єднання “Мотор-Січ”. їх цікавлять українські технології, зокрема, двигун, розроблений для літака АН70. Невеликий за габаритами, але дуже потужний (14 тис. к. с.) гвинто-

96

вентиляторний двигун може підняти у повітря літак вантажопідйомністю 3035 т на короткій злітно-посадочній смузі.

Прагнення керівників ряду підприємств і об’єднань акціонуватися з зарубіжними фірмами для випуску українізованого варіанта їхніх виробів, не обумовивши їхньої участі, несе в собі небезпеку. Не виключається ризик технологічно розірвати військову промисловість на окремі ланки, що може визначити нашу технологічну залежність.

Важливою проблемою ВПК є демонтаж і утилізація озброєння. Світовий досвід свідчить, що в цілому утилізація боєприпасів – процес об’єктивно збитковий. Через це практично в усіх країнах вона провадиться за державними програмами і з дотацією з бюджету.

Виконавцями робіт з утилізації озброєння є дві організації: Асоціація підприємств і закладів “Співдружність” і Акціонерне товариство закритого типу “Еллаєнт-Київ”. Виробництво цих підприємств є досить енергомістким. Зростання цін на енергоносії та транспортні витрати з часом може призвести до нерентабельності їхньої діяльності. Одним із шляхів збереження рентабельності виробництва може стати наближення засобів переробки до джерел сировини або місць концентрації утилізованих матеріалів, що сприятиме скороченню транспортних витрат. Створення центрів утилізації безпосередньо на місцях зберігання боєприпасів не тільки економічно вигідне, а й забезпечує робочі місця військовослужбовцям, звільненим у запас з лав збройних сил, за місцем їхнього проживання.

Прибутковість утилізації можна підвищити і більш глибокою переробкою отриманої вторинної сировини. Вартість вилучених із сфери озброєння матеріалів значно зростає в напівфабрикатах і виробах цивільного призначення. Так, якщо раніше латунні гільзи реалізовувались як металобрухт, то тепер їх переробляють на латунний лист, ціна якого на світовому ринку становить 3 тис. дол. за 1 т проти 1,9 тис. дол. у злитках. Україна почала виготовляти устаткування для утилізації боєприпасів. АТ “Сумське машинобудівне наукововиробниче об’єднання ім. Фрунзе” налагодило виготовлення устаткування для двох різноцільових виробництв. На Донецькому заводі гумотехнічних виробів організовано виробництво з вилучення тротиломістких вибухових речовин із боєприпасів за допомогою інертного теплоносія. Є можливості застосувати в процесі переробки боєприпасів лазер та лазерно-радіаційний метод.

Вигідне військово-технічне співробітництво України з іншими країнами дасть можливість створити відповідну інфраструктуру для торгівлі зброєю та військовою технікою. Це зумовлено кількома чинниками.

1.На території України в момент набуття незалежності залишилися великі запаси зброї та військової техніки, розміри яких набагато перевищують потреби забезпечення національної безпеки країни.

2.Підприємства ВПК України мали обмежені можливості щодо випуску зброї та військової техніки із закінченим циклом виробництва (3-4 % всієї номенклатури зброї радянського виробництва). За цих умов торгівлю зброєю слід розглядати як джерело додаткових коштів, що необхідні для проведення реструктуризації ВПК країни.

97

3. Україна володіє досить високим науковим потенціалом у сфері розробки нових зразків зброї та військової техніки і технологій з їхнього виробництва.

У період реструктуризації ВПК найбільш раціональним напрямом використання цього потенціалу є розробка і виробництво на кооперативній основі комплектуючих елементів для модернізації зразків зброї та військової техніки. Так, Україна і Росія могли б спільно виробляти найсучасніше устаткування і реалізовувати його зацікавленим країнам з обопільною вигодою.

Отже, серед численних підприємств військово-промислового комплексу пріоритетними можуть бути ті, які здатні своєю продукцією підтримувати безпеку держави, конкурентоспроможні на світовому ринку.

4.7. Комплекс хімічної індустрії

Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які, застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, виробляють різноманітну хімічну продукцію. Це замінники шкіри, металу, дерева, скла тощо. Значну частину продукції хімічного комплексу використовують підприємства інших галузей як сировину чи напівфабрикати.

До складу сучасного хімічного комплексу входять постадійно взаємопов’язані галузі:

гірничо-хімічна (видобуток мінеральної сировини);

основна хімія (отримання солей, кислот, мінеральних добрив);

хімія органічного синтезу (виробництво вуглецевої сировини, напівфабрикатів);

хімія полімерів (отримання пластмас, каучуку, різних волокон);

переробка полімерних матеріалів (виготовлення шин, поліетиленової плівки).

Позитивними передумовами розвитку цього комплексу в Україні є поклади хімічної мінеральної сировини, відходи металургійної, харчової, лісової та деревообробної промисловості. Україна має різноманітну мінеральну сировину для розвитку хімічних виробництв: кам’яне і буре вугілля, нафту, газ, торф, гіпс, крейду, сірку, калійні солі тощо. Потужними родовищами гірничо-хімічної сировини є Роздольське і Новояворівське (природна сірка), Калушське і Стебниківське (калійні солі), Бахмутське, Солотвинське (кухонна сіль). Сформованими регіонами гірничо-хімічної промисловості України є Прикарпаття, Донбас, Придніпров’я.

Розміщення і розвиток галузей чи окремих виробництв хімічного комплексу визначається дією різних чинників: сировинного, паливно-енер- гетичного, водного, трудоресурсного, споживчо-збутового, екологічного тощо. Вирішальне значення має водний чинник, адже сучасні хімічні виробництва є значним споживачем води й одночасно джерелом забруднення водойм скидами відпрацьованих вод.

До особливо водомістких належать виробництво хімічних волокон,

98

пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва.

Не менш важливе значення у розвитку хімічних виробництв має енергетичний чинник. У хімічному виробництві використовують різні види енергії: електричну, теплову, механічну, світлову, штучний холод. Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря, інертні гази. Хімічні підгалузі належать до енергомістких. За енергомісткістю продукції вирізняють три групи підгалузей (табл. 4.4).

Потужними хімічними вузлами є Сумський (Сумське виробниче об’єднання “Хімпром”, Шосткінське виробниче об’єднання “Свема”, Шосткінський завод хімреактивів), Харківський (завод “Харпластмас”, науково-виробниче об’єднання “Монокристал реактив”, лакофарбовий завод “Червоний хімік”, Первомайське виробниче об’єднання “Хімпром”).

Таблиця 4.4. Енергомісткість основних підгалузей хімічного комплексу України

В Україні діють великі підприємства хімічної індустрії – виробничі об’єднання: Чернігівське і Черкаське “Хімволокно”, Черкаське і Рівненське “Азот”, Калушське “Хлорвініл”, Бориславське “Фарба”, Роздольське і Яворівське “Сірка”, Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу, Сокальський завод хімволокна.

Підприємства хімічної індустрії Причорноморського економічного регіону розташовані переважно в Автономній Республіці Крим (виробниче об’єднання “Титан”, Кримський содовий завод, Красноперекопський бромний завод, Сакський хімзавод, Сімферопольський завод пластмас і побутової хімії) та Одеській області (припортовий, лакофарбовий, хімічний та інші заводи).

99