- •1.1. Регіон як об'єкт дослідження
- •1.3. Методологічні основи і методи науки
- •1.4. Сутність державної регіональної політики
- •2.1. Загальна характеристика стану населення регіону
- •36 Таблиця 2.2
- •2.2. Трудові ресурси регіону, зайнятість населення
- •2.3. Міграція населення як складний соціальний процес
- •3.1. Загальна характеристика природних ресурсів, їх роль у розвитку продуктивних сил
- •3.2. Земельні ресурси: стан та використання
- •3.3. Водні ресурси: стан та використання
- •3.4. Лісові ресурси: стан та використання
- •3.5. Загальнодержавні підходи до охорони природних ресурсів
- •3.6. Охорона земельних ресурсів
- •3.7. Охорона водних ресурсів
- •3.8. Охорона лісових ресурсів
- •3.9. Охорона атмосферного повітря
- •3.10. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
- •3.11. Формування та збереження екологічно чистих територій та територій населених пунктів
- •4.1. Характеристика виробничої сфери — основи економічного розвитку
- •4.2. Вплив організаційно-економічних факторів на розвиток виробничої сфери
- •4.3. Загальна оцінка стану та розвитку промисловості
- •4.4. Паливно-енергетичний комплекс
- •4.5. Гірничо-металургійний комплекс
- •4.6. Машинобудування, хімічна та деревообробна галузі енономіки
- •4.7. Стан та розвиток агропромислового комплексу
- •4.8. Стан та розвиток транспорту та зв'язку
- •4.9. Інноваційна та інвестиційна діяльність
- •4.10. Послуги. Мале підприємництво
- •5.1. Характеристика соціальної сфери
- •5.2. Стан та розвиток освіти
- •5.3. Охорона здоров'я
- •5.4. Соціальний захист та соціальне забезпечення людей
- •5.5. Культура і мистецтво
- •5.6. Іуризм
- •5.7. Готельне господарство
- •5.8. Житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування
- •6.1. Сутність спеціальних економічних зон
- •6.2. Характеристика спеціальних економічних зон
- •6.3. Оцінка виробничої діяльності
- •7.1. Характеристика малих міст
- •7.2. Основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст
- •8.1. Сутність регіонального управління та місцевого самоврядування
- •8.3. Повноваження представницьких органів влади
- •8.4. Повноваження виконавчих органів влади
- •8.5. Підготовка кадрів для органів регіонального управління
- •8.6. Основні напрями вдосконалення системи регіонального управління
- •9.1. Планування — центральна функція управління. Сутність поняття планування
- •9.2. Теоретичні основи планування розвитку регіональних соціально-економічних процесів
- •9.3. Характеристика програм соціально-економічного розвитку регіону
- •10.2. Принципи формування місцевих бюджетів
- •10.3. Доходи місцевого бюджету
- •10.4. Видатки місцевого бюджету
- •10.5. Норматив бюджетної забезпеченості. Міжбюджетні трансферти
- •Регіональна економіка
9.1. Планування — центральна функція управління. Сутність поняття планування
В управлінні економічним та соціальним розвитком реї іону планування займає основне місце, являє собою організаційний початок процесу реалізації обґрунтованих рішень.
Планування — це процес формування мети регіональної соціально-економічної діяльності, визначення пріоритетів, засобів, методів досягнення мети, а також ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у встановлені терміни.
План — це конкретне завдання з визначеними вихідними даними, очікуваними результатами (метою), обумовленим способом його розв'язання. В плані відображають комплекс завдань, робіт, методів, способів їх виконання, необхідні фінансові, матеріальні, трудові, інші ресурси, розміри і напрями використання інвестицій, а також управлінські рішення і заходи для їх реалізації. Прийняті в плані рішення повинні забезпечити досягнення мети в заплановані терміни при мінімальних затратах.
Відповідно до Законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000 р.) та «Про державні цільові програми» (2004 р.) об'єктами про-нозування та планування є такі види діяльності:
економічна;
науково-технічна;
соціальна;
екологічна.
468
Економічна діяльність. Головне завдання планування економічної діяльності полягає в плануванні діяльності підприємств, розташованих на певній території, визначення обсягів виробництва та реалізації продукції, надання послуг, підвищення ефективності виробництва та його якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження.
Науково-технічна діяльність. Планування науково-технічної діяльності охоплює фундаментальні наукові дослідження для народногосподарських науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів тощо.
Соціальна діяльність. Планування соціальної діяльності забезпечує розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя людей, покращення побутових умов, забезпечення освітніх, культурних та сімейних потреб кожної людини.
Екологічна діяльність в регіоні направлена на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на навколишнє середовище. Ця діяльність спрямована на здійснення контролю за діяльністю підприємств, які не дотримуються встановлених норм раціонального використання водних, земельних, лісових ресурсів, спрямована на забезпечення відшкодувань збитків підприємствами, завданих природі та суспільству в результаті протиправної їх діяльності.
Форми планування. Види платежів
В період переходу економіки до ринкових відносин розвиваються наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи, змінюється склад і зміст планових документів.
На практиці використовують наступні системи планування: 1. За змістом планування є:
директивне;
індикативне.
Директивне планування — це процес переробки планів, які мають силу закону, є обов'язковими для забезпечення їх виконання, вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Директивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відповідальність за виконання планових завдань.
469
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-економічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціонування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.
Як інструмент регіонального управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори — це параметри, які характеризують стан і напрями розвитку економіки, розроблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на економічні та соціальні процеси з метою досягнення вказаних параметрів.
В якості індикаторів використовують показники, які характеризують структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, грошовий обіг, зайнятість та якість життя населення. 2. За змістом планових рішень та в залежності від термінів, на які
розробляється план, розрізняють:
стратегічне планування;
поточне (тактичне) планування.
Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності систематизованих і взаємопов'язаних заходів щодо визначення довгострокової мети, напрям діяльності окремих галузей економіки. Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку економіки, визначенні шляхів розвитку тої чи іншої галузі та термінів досягнення довгострокової мети. Стратегічне планування здійснюється в процесі розробки довгострокових та середньострокових планів.
Перспективне планування охоплює період в 5, 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію науково-технічного, економічного та соціального розвитку. Перспективний план розробляють на основі попереднього прогнозування. Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірнісних, науково обгрунтованих судженнях про перспективу розвитку регіону чи певної галузі
470
економіки в майбутньому. На етапі прогнозування виявляють альтернативні варіанти розвитку певної соціально-економічної системи і обґрунтовують вибір найбільш оптимального. В такому розумінні прогнозування є одним з етапів перспективного планування, може виступати як самостійна функція управління.
Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. Показники першого року розробляють більш детально, обґрунтовують низку заходів, спрямованих на раціональне використання всіх видів ресурсів, розвиток виробництва, покращення роботи організацій та установ соціального спрямування, отримання максимальних соціально-економічних результатів.
Поточне (тактичне) планування передбачає розробку програм економічної та соціальної діяльності, направлених на виконання завдань стратегічного плану при забезпеченні раціонального використання всіх видів ресурсів та забезпечення високих якісних характеристик діяльності.