• Методи та стилі управління персоналом

Методи управління персоналом – це способи впливу на колективи та окремих працівників з метою здійснення координації їхньої діяльності в процесі функціонування підприємства. Методи управління персоналом поділяються на три основні групи: адміністративні, економічні і соціально-психологічні (рис. 1.3).

Складність і багатогранність управління персоналом передбачає багатоаспектний підхід до його розглядання. Аспектами управління персоналом є:

• техніко-технологічний (відображає рівень розвитку конкретного виробництва, особливості використовуваних у ньому техніки і технології, виробничі умови та ін.);

• організаційно-економічний (містить питання, пов'язані з плануванням чисельності і складу персоналу, їх матеріальним стимулюванням, використанням робочого часу, організацією діловодства і т.д.);

• правовий (включає питання дотримання трудового законодавства у кадровій роботі);

• соціально-психологічний (відображає питання соціально-психологічного забезпечення управління персоналом, упровадження різних соціологічних і психологічних процедур у практику кадрової роботи);

• педагогічний (передбачає рішення питань, пов'язаних з вихованням кадрів, наставництвом та ін.).

Принципи, покладені в основу ефективного управління персоналом, досить різноманітні. Вони носять багаторівневий характер (загальні, часткові, спеціальні, окремі) і поширюються на різні сфери діяльності (управління працею в масштабах усього суспільства, галузі, підприємства, окремого працівника).

Серед, загальних принципів управління персоналом виділяють: науковість, плановість, комплексність (системність), безперервність, нормативність, економічність, зацікавленість, відповідальність і т.п.

До часткових принципів управління персоналом належать: відповідність функцій управління цілям виробництва; індивідуалізація роботи з кадрами; демократизація роботи з кадрами; інформатизація кадрової роботи, забезпечення її рівня, достатнього для прийняття обґрунтованих рішень; підбір кадрів для первинного виробничого колективу з урахуванням психологічної сумісності та ін.

В сучасних умовах основним в управлінні персоналом є принцип підбору і розставлення кадрів по їх особистих і ділових якостях. Даний принцип передбачає:

• забезпечення умов для постійного підвищення ділової кваліфікації персоналу;

• чітке визначення прав, обов'язків і відповідальності кожного працівника;

• ротацію кадрів;

• поєднання досвідчених працівників з молодими кадрами;

• забезпечення умов для професійного і посадового просування кадрів на основі обґрунтованих критеріїв оцінки їхньої діяльності та особистих якостей;

• поєднання довіри до кадрів з перевіркою виконання ними робочих завдань.

Кожному із методів управління відповідає цілком визначений стиль управління. Це означає, що кожний метод для своєї реалізації потребує особистостей, які мають конкретні характеристики. Спільність методів та стиля управління полягає в тому, що стиль являється формою реалізації метода.

Вперше питання про стилі управління було розглянуте К. Левіним, який виділяв авторитарний, демократичний та анархічний стилі. Така класифікація і була використана багатьма авторами за основу.

Для авторитарного стилю характерна централізація влади в руках одного керівника. Такий менеджер особисто приймає та скасовує рішення, не даючи можливості проявити ініціативу підлеглим. Він категоричний, часто різкий з людьми, завжди що-небудь наказує, дає розпорядження, настанови, але ніколи не просить.

Керівник стає автократом тоді, коли за своїми якостями він нижче рівня людей, якими керує, або якщо у його підлеглих дуже низька загальна та професійна культура.

Менеджер, який використовує переважно демократичний стиль, намагається якомога більше питань вирішити колегіально, систематично інформувати підлеглих В спілкуванні з підлеглими він ввічливий, знаходиться з ними в постійному контакті, частину функцій управління передає іншим спеціалістам. Він вимогливий, але справедливий.

Керівник – демократ уникає нав’язування своєї волі підлеглим. Він привселюдно не демонструє своїх переваг над членами колективу, намагається заохотити підлеглих до розробки та прийняття рішень, підтримує ініціативу та самостійність.

Таким чином, прийоми та способи впливу на підлеглих у автократа та демократа значно відрізняються (табл.???).