12-12-2012_21-08-57 / Норми укрансько лтературно мови, Синявський (1941)

Щойно вживані терміни "наддніпроянці", "наддністрянці", як бачимо, не мали там вузького значіння походження члена Конференції, а значіння належності до тієї чи іншої правописно-мовної течії.

9Стенограми Конференції сягають понад 30 друкованих аркушів тексту.

10Але слід відзначити, що голосовано ці пропозиції не зовсім так, як оце зформульовані вони, бо в кожну з них увіходив іще один спільний пункт: "при умові, що апостроф залишається в обсязі проєкту".

11В цій редакційній колеґії взяли участь акад. А. Кримський, проф. Є.Тимченко, Г. Голоскевич і О. Синявський. В. Ганцова не було на цей час в Києві, а О. Курилова не взяла участи через хворобу і потім тільки надіслала до президії свої уваги листовно.

12Так акад. Ст. Смаль-Стоцький, критикуючи проєкт правопису, заперечує рацію вживання апострофів після р в таких словах, як "пір’я" тощо супроти таких як "рябий" тощо (див. "Україна" 1 – 2 кн., за 1927 р. ст. 233), а проте на величезній частині території українськогго народу розрізняються як різні слова, напр., "звіря", і "звір’я", "повірю" і "повір’ю", як розрізняються "ушка" і "юшка" тощо. Також видається йому самовільним застереження не писати в присвійних прикметниках -ін, а самоволі тут жадної нема, коли зважити, що по українських говорах досить поширені форми "нянін", "Галін" тощо, що такі форми трапляються навіть у Грінченковому словнику (донін", "тетін"), у Шевченка "Прісіне письмо" – див. Т. Шевченко, Т. III, Листування, ВУАН, 176 ст.).

Постанова народного комісара освіти УСРР

від 5-го вересня 1933 р.

Про «Український правопис»

«Український правопис», затверджений М.Скрипником 6-го вересня 1928 року, був скерований на штучний відрив української мови від тої мови, що нею говорять багатомільйонні маси українських робітників і селян, на штучний відрив української мови від мови російської. Правописна комісія на чолі з М. Скрипником провела націоналістичну лінію в побудові, в літературному оформленні правопису.

6-го квітня 1933 року наказом нового керівництва Наркомосу України було організовано комісію під головуванням т. А. Хвилі для перевірки роботи на мовному фронті. Комісія, крім питань української наукової термінології, розглянула правопис і кардинально його переробила, відкинувши штучне відмежовування української мови від російської мови, спростивши правопис, ліквідувавши націоналістичні правила цього правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазну культуру.

Текст «Українського правопису» в редакції правописної комісії тов. Хвилі – затверджую.

Народний комісар освіти УСРР В. Затонський

До видання нового українського правопису

На мовній ділянці українські націоналісти провели шкідницьку роботу. Але навіть після процесу СВУ – старе керівництво НКО на чолі з М. Скрипником не зробило належних висновків щодо мовної ділянки, не провело боротьби з націоналізмом і не приділяло тої уваги роботі на мовному фронті, якої вимагає ця важлива галузь будівництва української радянської культури.

Внаслідок цього класовий ворог до останнього часу шкодив на всіх ділянках мовознавства: в складанні словників, в граматиці, правописі. НКО боротьби проти цього не вів, а М. Скрипник в питаннях мови розвивав націоналістичні теорії «мішаної говірки», боровся проти ведення в українську наукову термінологію інтернаціональних термінів, відривав літературну українську мову від мови, якою говорять багатомільйонні українські працюючі маси.

Правопис, ухвалений М. Скрипником 6-го вересня 1928 року, скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар’єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами.

Граматичні правила, що їх прищеплювали націоналісти, засмічували українську мову націоналістичними елементами. Націоналісти забороняли вживати в літературній мові ті форми, що зайшли в мову за революційної доби.

Вгалузі словниковій шкідники відкидали революційну термінологію, інтернаціональну лексику, відкидали лексику, властиву широким масам трудящих, зокрема ті терміни, що є спільні мовам народів Союзу Радянських Республік.

Все це було скеровано на відрив української літературної мови від потреб пролетаріату в його класовій боротьбі, на відрив української літературної мови від мови українських трудящих мас. Націоналісти намагалися українську мову протиставляти іншим мовам братніх народів нашого Союзу, особливо мові російській.

Комісія створена при НКО переглянула «Український правопис», очистила його від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими

масами і спрямовували українську мову на відрив від мови російської. Правопис перероблено і наново відредаговано.

Основні виправлення стосуються ліквідації усіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар’єр між українською та російською мовами. В зв’язку з цим – а) ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів; б) викинуто з правопису форми, що засмічували сучасну українську мову архаїзмами, непотрібними паралелізмами, провінціалізмами; в) змінено правило вживання роду в іншомовних словах; г) ліквідовано націоналістичне правило нормування географічних назв; д) змінено ілюстративний матеріал, що мав націоналістично-куркульський характер; е) внесено зміни в граматичну термінологію.

Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України. Правила в граматиці унормовано відповідно до тих форм, що є в сучасній українській мові.

Голова правописної комісії А. Хвиля.

Український правопис (1945 р.)

Передмова

…При укладанні правопису провідними настановами були такі:

4. У тих моментах, які за їх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис великих і малих літер, написання разом і окремо), забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо російського, орієнтуючись на останній проект Державної комісії…

Український правопис

Видання друге, виправлене і доповнене (1960 р.)

У другому виданні «Українського правопису», підготовленому Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР, Міністерством освіти УРСР, зберігаються провідні настанови і правила попереднього видання (1946 року), вже перевіреного практикою вживання і позитивно оціненого широкою радянською громадськістю.

Однак від часу попереднього видання «Українського правопису» у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неугодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути. Також виявилось, що окремі правила «Українського правопису» потребують уточнення та удосконалення…