СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО VI РОЗДІЛУ

1.Аникст А. А. Ренессанс, маньеризм и барокко в литературе и театре Западной Европы // Проблема стилей в западноевропейском искусстве XV—XVIII веков. Ренессанс. Барокко. Классицизм / Под. ред. Б. Р. Виппера, Т. Н. Ливанова. — М.: Наука, 1966. —

С. 178—245.

2.Брагина А. М. Итальянский гуманизм. Этапы развития // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В. И. Рутенбурга. — М.: Наука, 1978. — С. 26—38.

3.Брагина А. М. Проблемы итальянского Возрождения в трудах Эудженио Гарэна // Эудженио Гарэн. Проблемы итальянского Возрождения. Избранные работы: Пер. с итал. Под ред. Л. М. Брагиной. — М.: Прогресс, 1986. — С. 3—33.

4.Виппер Б. Р. Борьба течений в итальянском искусстве XVI века (1520—1590). К проблеме кризиса итальянского гуманизма. — М.: Издательство Академии наук, 1956. — 372 с.

5.Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения. Избранные работы: Пер. с итал. / Под ред. Л. М. Брагиной. — М.: Прогресс, 1986. — 400 с.

6.Гнедич П. П. История искусств. Живопись. Скульптура. Архитектура. — М.: Изд-во

«Эксмо», 2004. — 848 с.

7.Горфункель А. Х. Основные этапы развития итальянской философии в эпоху Возрождения // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В. И. Рутенбурга. —

М.: Наука, 1978. — С. 52—60.

8.Гриценко Т. Б., Кондратюк А. Ю., Мельничук Т. Ф. Відродження: Навчальний посіб-

ник. — К.: НАУ, 2006 — 125 с.

9.Гуковский М. А. Итальянское Возрождение. — Т. 1. — Л., 1947.

10.Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — Вып. 1: От древнейших времен по

XVI век. Очерк. — М.: Искусство, 1987. — 319 с.

11.Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — Вып. 2: Северное Возрождение; страны западной Европы XVII и XVIII веков; Россия XVIII века. — М.: Искусство, 1989. — 318 с.

12.Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В. А. Гречанко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко. — К.: Літера ЛТД, 2002.— 464 с.

13.Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 368 с.

14.КордонМ. В. Українськатазарубіжна культура: Курслекцій. — К.: ЦУЛ, 2003. — 508 с.

15.Лазарев В. Н. Происхождение итальянского возрождения. — М.: Издательство Академии наук, 1956. — Т. 1: Искусство проторенессанса. — 440 с.

16.ЛибманМ. Я. Проблемыстилявизобразительном искусстве эпохи Возрождения в Италии

//Ренессанс, барокко, классицизм. Проблема стилей в западноевропейском искусстве XV— XVII веков / Под. ред. Б. Р. Виппера, Т. Н. Ливанова. — М.: Наука, 1966. — С. 12—46.

17.Либман М. Я. Дюрер и его эпоха: Живопись и графика Германии конца XV и первой половины XVI в. — М., 1972.

18.Лисичкина О. Б. Мировая художественная культура: Возрождение. Учеб. пособие для старшихклассов среднейшколы. — ЧастьII. — Кн. 2. — СПб.: СпецЛит, 2000. — 304 с.

19.Люблинская А. Д. Государство эпохи Возрождения в Западной Европе // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В. И. Рутенбурга. — М.: Наука, 1978. — С. 7—15.

20.Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 22.

21.Немилов А. Н. Грюневальд. Жизнь и творчество мастера Матиса Нитхарда-Готхарта. —

М., 1972.

22.Овсійчук В. А. Українське мистецтво XIV — першої половини XVIIстоліття. — К.:

Мистецтво, 1985. — 186 с.

23.Немилов А. Н. Специфика гуманизма Северного Возрождения // Типология и периодизациякультурыВозрождения / Под. ред. В. И. Рутенбурга. — М.: Наука, 1978. — С. 39—51.

172

24.Осиновский И. Н. Томас Мор. — М.: Наука, 1974. — 168 с.

25.РутенбургВ. И. ВеликийитальянскийатеистВанини. — М., 1959.

26.РутенбургВ. И. Италия иЕвропанаканунеНовоговремени. — Л., 1974.

27.Рутенбург В. И. Возрождение и религия // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В. И. Рутенбурга. — М.: Наука, 1978. — С. 16—25.

28.Рутенбург В. И. Титаны Возрождения. — Изд. 2. — СПб: Наука, 1991. — 160 с.

29.Смирнов А. А. Из истории западноевропейской литературы. — М. — Л., 1965.

30.Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін. / За ред. М. М. Заковича. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 622 с.

31.Хлодовский Р. И. О ренессансе, маньеризме и конце эпохи Возрождения в литературах

Западной Европы // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред.

В. И. Рутенбурга. — М.: Наука, 1978. — С. 120—139.

32.Хлодовский Р. И. Франческо Петрарка. — М.: Наука, 1974. — 176 с.

33.Эпштейн А. Д. Из экономической и социальной истории Аугсбурга в XV и начале

XVI в. // Средние века. — Вып. Х. — М., 1957. — С. 134—156.

34.Юренева Т. Ю. Музееведение: Учебник для высшей школы. — М.: Академический Проект, 2004. — 560 с.

173

Ðîçä³ë 7

КУЛЬТУРА ЕПОХИ АБСОЛЮТИЗМУ І ПРОСВІТНИЦТВА

7.1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ХVІІ—ХVІІІ СТ.

XVІІ і XVІІІ ст. відкрили нову еру в світовій історії. Вони стали тим рубежем, який відокремив у Західній Європі дві соціально-економічні формації — феодальну, яка виникла після падіння Римської імперії, та буржуазну, початком якої стали дві революції — в Англії (XVІІ ст.) та Франції (XVІІІ ст.). Посилилась роль буржуазії в суспільному житті. Вона очолила торгівлю, сприяла розвитку економічних відносин, мореплавства, науки тощо. Зрозумівши практичне призначення науки та матеріалістичного світогляду, буржуазія підтримала наукові пошуки, експериментаторство та дослідження.

Культура Західної Європи ХVІІ ст. багато в чому розвивала тенденції, які намітилися ще в попередній період. ХVІІ ст. — це нова структура суспільства, із новими політичними реаліями, новою економікою, новим розумінням світу й людини, новими естетичними смаками. При цьому в кожній країні ці загальні особливості епохи набувають своєрідного характеру.

Релігійні сутички попереднього століття між католицизмом і протестантизмом вибухнули в першій половині ХVІІ ст. великою європейською війною, що тривала 30 років (1618—1648). У цій війні протестантські країни в союзі з католицькою Францією вели війну з Католицькою лігою — Австрією, Іспанією, Баварією, Неаполем і Папою Римським.

Унаслідок цієї війни посилився вплив Франції на всю Європу. Французька мова поступово витісняє з міжнародного спілкування італійську і латинь. Голландія отримує незалежність і величезного значення набуває як торгова країна. Невелике німецьке князівство на сході — маркграфство Бранденбурзьке зі столицею Берлін розширилося і стало називатися королівством Прусія1.

У результаті революції в ХVІІ ст. Нідерланди поділилися на дві частини: на Голландію і Фландрію (сучасна Бельгія), що залишилася під владою Іспанії.

Під кінець Тридцятилітньої війни Європу приголомшила звістка про Англійську буржуазну революцію, що розпочалася в 1643 р., а в 1649 р. закінчилася стратою короля Карла І Стюарта. Після перемоги революції при владі на деякий час опинилися пуритани. Пуритани заборонили всі театральні вистави, концерти світської музики, вороже й нестерпно ставилися до будь-якого світського мистецтва.

XVІІ ст. — не тільки епоха руйнівних війн, революційного потрясіння англійського суспільства, інквізиційних трибуналів Італії й Іспанії (засудження Бруно, Ва-

1 Шейко В. М., Гаврюшенко О. А., Кравченко О. В. Історія світової культури: Навч. посібник / Наук. ред.

В. М. Шейко.—К.: Кондор, 2006. — С. 287—288.

174

ніні, Галілея), тиранії Людовіка ХІV у Франції. XVІІ ст. — це і століття науки, багатьох видатних учених, натуралістів, філософів, просвітителів, педагогів, час видатних наукових відкриттів у різних галузях науки. Розвивається раціональний спосіб пізнання. Учені стверджували, що раціональні висновки повинні спиратися на досвід, факт, йти від реального світу речей. Це вік, що приніс європейським народам упорядкованість державного життя, припинення релігійних воєн, осмислення високого поняття громадянськості і громадянського обов’язку.

Значних успіхів досягають медицина, астрономія, механіка, філософія. Німецький астроном Іоганн Кеплер (1571—1630) відкрив закони руху планет; англійський лікар Уільям Гарвей (1578—1657) першим відкрив кровообіг і став засновником фізіології та ембріології як науки; італійський фізик і математик Еванджеліста Торічеллі (1608—1647) винайшов барометр і дав основу науці метеорології; наприкінці ХVІ — у першій половині ХVІІ ст. англійський астроном і геофізик Галілео Галілей (1564—1642) відкрив рух зірок, вичислив орбіти понад двадцяти комет, винайшов телескоп; нідерландський натураліст Антоні ван Левенгук (1632—1723) винайшов мікроскоп з однією лінзою, що давала ефект 150—300-кратного збільшення; англійський експериментатор Роберт Гук (1635—1703) відкрив клітинну будову тканин, а також ртутні термометри, вдосконалив мікроскоп. Учені вдосконалили компас і годинник.

Підсумком у науковій революції ХVІІ — початку ХVІІІ ст. стали відкриття великого англійського фізика, астронома і математика, засновника класичної і небесної механіки Ісаака Ньютона (1643—1727). Він був яскравим представником математичного природознавства. Вченому випала доля підбити підсумок попередніх наукових відкриттів. Ньютон зробив вагомий внесок у розроблення диференціального та інтегрального обчислення, описав дисперсію світла в оптиці, побудував дзеркальний телескоп, теоретично обґрунтував закони Й. Кеплера, пояснив обертання планет навколо Сонця, припливи в океанах, ініціював створення єдиного підходу до вивчення фізичних явищ на базі механіки, заклав основи механіки суцільного середовища та акустики.

Культурологи зазначають, що тріумфальний перебіг наукових знань починається з другої половини ХVІІ ст., тобто після англійської буржуазної революції. Він охопив усі країни Європи і мав міжнародний характер. Учені обмінювалися між собою листами, повідомляли один одному про свої спостереження, відкриття, винаходи, теорії. Одна за одною виникали наукові академії — центри, де не тільки провадилися досліди й демонстрації, але куди надходили повідомлення від учених кореспондентів.

До перших таких організацій належить академія математичних наук, заснована у Мадриді іспанським королем Філіппом ІІ. У 1635 р. Арман Жан Дюплесі, герцог Рішельє, заснував Французьку академію — об’єднання вчених, переважно філологів. 1648 р. була створена Королівська акдемія живопису й скульптури. У 1663 р. організовано Академію написів і медалей. А через три роки (1666 р.) офіційно оформляється Паризька природничо-наукова Академія, членами якої, крім французьких учених, були й іноземці. У ХVІІ ст. виникли і перші загальнонаціональні академії наук.

Одним з творців славетної Лондонської академії наук став хімік і фізик Роберт Бойль (1627—1691) у 1662 р., до якої з 1672 р. належав Ісаак Ньютон. Першою академією в галузі суспільних наук була Португальська академія історії. Значну роль у виробленні засадних принципів створення Петербурзької та Лейпцігської академії наук відіграв німецький філософ-ідеаліст, математик, фізик, мовознавець ГотфрідВільгельм Лейбніц (1646—1716).

175

Для ХVІІ ст. характерним лишалося захоплення науковців містицизмом. Найвидатніший німецький філософ-пантеїст, містик Якоб Беме (1575—1624) визнавав справжнім лише такий раціоналізм, який спирається на конкретний містичний досвід спілкування з надприродним. Містиком був видатний французький математик, фізик, письменник і філософ Блез Паскаль (1623—1662), автор відомого закону гідростатики і теореми проективної геометрії, які носять його ім’я. Отже, під впливом наукової революції та промислового розвитку відбулася активна зміна способу мислення та світобачення особистості. Науково-філософська та суспільна думка еволюціонували від схоластики, натурфілософії, теологізму до раціоналізму, емпіризму, наукового експерименту та індукції.

Початок філософії нового часу було покладено Рене Декартом (1596—1650) — французьким філософом, математиком, фізиком, фізіологом, представником класичного раціоналізму. Вчений по-новому підійшов до наукових знань, в основі яких було багато неперевіреного, приблизного, здогадного, часткового. Він намагався досягти цілісного наукового пояснення Всесвіту. Декарт передбачав, що прогрес пізнання прискорюється відповідно до накопичення людством знань, порівнював цей процес з прогресуючим накопиченням багатств. Отже, раціоналізм, наукові дослідження Всесвіту стали визначальною тенденцією культурного розвитку ХVІІ—ХVІІІ ст.

Основоположником емпіричного (досвідного) методу пізнання став англійський філософ Френсіс Бекон — (1561—1626). Він зумів передбачити величезну роль науки в житті людства, доводив доцільність практичного втілення її результатів для примноження могутності людини, її влади над природою та поліпшення добробуту. Учений розробив детальну класифікацію наук, перейняту пізніше французькими енциклопедистами, став основоположником у розробленні індуктивної логіки1.

Англійський філософ середини ХVІІ ст. Томас Гоббс (1588—1679), основоположник першої закінченої системи механістичного матеріалізму, вважав, що люди рівні від природи, але в процесі розвитку виникає нерівність, а через нерівність утворюється взаємна недовіра. Через взаємну недовіру починається війна. За відсутності громадянського стану завжди точиться війна всіх проти всіх, збиткова для всіх. Тому люди шляхом договору об’єднались у державу, щоб дістати захист і можливість гуманного життя.

Суспільно-політичні ідеї голландського філософа Бенедикта (Баруха) Спінози (1632—1677) відображали інтереси буржуазії, яка прийшла до влади і була заінтересована в упокоренні народу. Крім «людей розуму», на думку Спінози, є «натовп», яким керують пристрасті, а не розум. Тому потрібна сильна держава, яка забезпечує людям мирне життя, їх права, зокрема, право приватної власності, свободу совісті й думки.

Розвиток науки і передової філософської думки відбувався у ХVІІ ст. в дуже складних умовах. Існував контраст, особливо у першій половині сторіччя, між свідомістю ще дуже вузького прошарку освіченої гуманістичної інтелігенції й світовідчуттям усього населення. Глибокі корені пустив і релігійний фанатизм. Не тільки серед простого народу, а й у колах буржуазії і дворянства набула поширення віра в чудеса й знамення, в існування примар, чаклунів, відьом тощо. Церква, перешкоджаючи поширенню наукових знань, підтримувала ці марновірства, заохочувала «полювання на чаклунів і відьом», суворо розправлялася з усіма підозрюваними у вільнодумстві. В Італії й Іспанії лютувала інквізиція. Не могли не справити сильного враження на розум сучасників — передових діячів культури — страждан-

1 Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — С. 213 — 217.

176