mediapravo_ispit
.pdfРозглядаючи питання щодо реалізації права на доступ до інформації, слід відмітити Закон України "Про звернення громадян" та Закон України "Про доступ до публічної інформації".
Закон України "Про звернення громадян" передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціальноекономічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Зауважуємо, що особливістю цього Закону є те, що він не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Насамперед варто відзначити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов'язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заява (клопотання) і скарги (ст. 3 Закону України "Про звернення громадян"), до суб'єктів владних повноважень, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.
Під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що
знаходиться у його володінні (ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Проте дуже часто виникають проблеми щодо розмежування звернення громадянина та запиту на інформацію.
Отримавши лист від громадянина, суб'єкту владних повноважень, об'єднанням громадян, підприємствам, установам необхідно звернути увагу в першу чергу, які питання порушуються у листі.
Наприклад, звернення стосується відстоювання прав і законних інтересів громадянина та пропозицій до діяльності суб'єктів владних повноважень, викриття їх недоліків (зауваження) в роботі.
А в запитах на інформацію мова йде про надання публічної інформації, якою володіє або повинен володіти її розпорядник.
Крім того, між зверненням і запитом є відмінності, а саме порядок оформлення, процедура реєстрації та обліку, а також порядок отримання інформації тощо.
Закон України "Про звернення громадян" передбачає право на звернення громадянина через подання звернень, у якому має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
Відповідно до цього Закону громадяни мають право, зокрема, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Щодо доступу до публічної інформації, то запитувачами публічної інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" є фізичні, юридичні особи та об'єднання громадян без статусу юридичної особи.
Громадянин має право звернутися до розпорядника інформації із запитом індивідуальним або колективним незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Водночас, запит може подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі та повинен містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст підпис і дату за умови подання письмового запиту.
При цьому, для спрощення процедури оформлення письмових запитів особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на його офіційному веб-сайті.
Якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа, обов'язково зазначивши в запиті своє ім'я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.
Інший важливий момент, те що вказаний Закон зобов'язав розпорядників інформації визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації, а також мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу до інформації.
Також Закон України "Про доступ до публічної інформації" встановлює право кожної особи: знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
Слід відмітити, що для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку.
Діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, а
саме Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою
постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348.
Усі звернення реєструються у день їх надходження на реєстраційно-контрольних картах, придатних для оброблення персональними комп'ютерами або в журналах. Облік особистого прийому громадян ведеться на картках, у журналах або за допомогою електронно-обчислювальної техніки.
Певні особливості та відмінності при розгляді звернень громадян та запитів на інформацію мають і строки їх розгляду.
Відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має
надати відповідь не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту.
Разом з цим, строк розгляду запиту розпорядник інформації може продовжити до 20 робочих днів у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Водночас, відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Слід відзначити, що звернення розглядаються органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян, посадовими особами безоплатно.
Розгляд запитів на інформацію здійснюється безкоштовно.
Однак, якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк в розмірі, визначеному розпорядником в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. Якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. Проте, при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Також, слід звернути увагу на те, що як на звернення, так і на запит особи може бути надана відмова у наданні інформації.
Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Рішення про відмову в розгляді звернення доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України "Про звернення громадян" і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Однак, в Законі України "Про доступ до публічної інформації" передбачені виключні випадки відмови
в задоволенні запиту розпорядниками інформації: коли він не володіє інформацією і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, або коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, або особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком, а також у разі недотримання вимог до запиту на інформацію.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд інформаційного запиту, дату відмови, мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови та підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
Водночас, Законом України "Про доступ до публічної інформації" передбачається, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Підсумовуючи наведене, слід відмітити, що із прийняттям Законів України "Про доступ до публічної
інформації" та "Про внесення змін до Закону України "Про інформацію" (нова редакція) вбачається
гарантованість кожній особі у відкритості, доступності інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, шляхом вільного її отримання (через звернення чи через запит на інформацію) для забезпечення своїх потреб і законних інтересів.
77.Основні принципи інформаційних відносин в Україні (1).
78.Правове забезпечення діяльності ЗМК під час виборчих процесів.
Правове регулювання проведення передвиборної агітації у ЗМІ
Розглянемо, як нова редакція Закону України „Про вибори Президента України” визначає поняття передвиборної агітації. Етап ведення передвиборної агітації – одна з ключових стадій виборчого процесу. Значною мірою саме якість проведеної кандидатами та їхніми командами у цей період роботи і визначає результат виборів. Ось чому до проведення агітацій та до осіб, які цим займаються, законодавством висунуто низку досить серйозних вимог. Зважаючи на це, особливого значення набуває проблема ідентифікації передвиборної агітації про хід виборів та про кандидатів.
Нова редакція Закону не містить чіткого визначення поняття передвиборної агітації. Відповідно до статті 58 Закону, „передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Громадяни України мають вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів на пост Президента України, політичні, ділові та особисті якості кандидатів, вести агітацію „за” або „проти” кандидатів”.
Не надто додає ясності і позиція ЦВК, що закріплена у Положенні про порядок використання ЗМІ для проведення передвиборної агітації під час виборів. Згідно з цим документом, проведення передвиборної агітації через ЗМІ - це розповсюдження суб’єктами проведення передвиборної агітації через ЗМІ у спосіб і у формах, що не суперечать чинному законодавству, такої інформації, яка спонукає виборців до участі у виборах і вільного волевиявлення „за” або „проти” того чи іншого кандидата на пост Президента України”.
Як бачимо, ключовою ознакою агітаційної інформації є її спонукальний характер. Можна також відзначити, що Закон протиставляє агітацію і обговорення передвиборних програм кандидатів, політичних, ділових та особистих якостей кандидатів. Це означає, що доводячи до відома громадян інформацію про біографії, діяльність кандидатів, організовуючи обговорення їхніх програм, ЗМІ діятимуть не як суб’єкти передвиборної агітації (оскільки вони не є самостійними суб’єктами такої діяльності), а у порядку реалізації свого права (та навіть обов’язку) на висвітлення ходу виборчого процесу. Відповідно, на таку діяльність не поширюються обмеження, встановлені Законом для передвиборної агітації.
Агітаційними також не будуть вважатися передачі та матеріали ЗМІ, які носитимуть інформуючий та матимуть нейтральний за емоційним забарвленням характер і не
міститимуть закликів у будь-якій формі щодо голосування „за” або „проти” того чи іншого кандидата, а також коментарів, які б носили агітаційний характер.
Для того, щоб стати переможцем у передвиборній гонці, кандидати на посаду Президента використовують будь-які засоби і ресурси. Як ми уже зазначали, левова частка коштів вкладається у передвиборну агітацію. Для пересічного громадянина політична реклама є серйозним джерелом інформації, яка дозволяє не лише розібратися у власних симпатіях до політичних сил, що прагнуть влади, але й оцінити потенціал кандидата, його матеріальні та організаційні можливості.
Питання правового регулювання ідентифікації форм передвиборної агітації у ЗМІ є чи не найголовнішим у передвиборний період. Досвід минулих виборчих кампаній засвідчив, що нерідко у різноманітних матеріалах, програмах, передачах ЗМІ, які не означені як, наприклад, політична реклама, міститься інформація, яка закликає аудиторію підтримати того чи іншого кандидата, робиться наголос на позитивних або негативних рисах останнього. Такі приклади порушень ми мали на перегонах 2004 року. Згадаймо ситуацію, коли по усіх каналах у новинах пройшла інформація, нібито охоронцями кандидата у Президенти Віктора Ющенка було вчинено побиття водія КАМАЗа, що порушив правила дорожнього руху. Очевидно, що ситуація була спровокована, а інформація мала на меті підірвати авторитет Ющенка. Більше того, на центральних телеканалах практично була відсутня позитивна інформація про лідера „Нашої України”, натомість провладний кандидат Віктор Янукович фігурував у новинах постійно.
Одразу зазначимо, що інформаційні матеріали, програми, передачі ЗМІ при висвітлені подій, пов’язаних з виборчою кампанією, не повинні виявляти упередженість чи надавати перевагу одному із кандидатів у Президенти України.
Відповідно до частини третьої статті 58 Закону „до передвиборної агітації не
відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео -, аудіо записів, кінозйомок, фотоілюстрацій) про дії кандидатів на пост Президента України, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України або законами України”.
Частина десята статті 64 цього ж Закону говорить про те, що „включення до
інформаційних теле-, радіопрограм передвиборних агітаційних матеріалів кандидатів на пост Президента України або політичної реклами забороняється. Політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і означена як така”. Частина четверта статті 64 Закону наголошує, що „державним та комунальним засобам масової інформації,
їх посадовим та службовим особам і творчим працівникам під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами... забороняється агітувати „за” або „проти” кандидатів на пост Президента України, оцінювати їхні передвиборні програми або віддавати їм перевагу в будь-якій формі”. Слід також особливо звернути увагу на те, що цією ж законодавчою нормою передбачено: „У разі порушення ними (ЗМІ)
цієї вимоги за поданням ЦВК або відповідної територіальної виборчої комісії діяльність цих засобів масової інформації за рішенням суду може бути тимчасово припинена”. Вже саме це вказує на необхідність серйозного підходу ЗМІ до питання розміщення матеріалів передвиборної агітації. Адже розміщення, наприклад, прихованої політичної реклами в інформаційних програмах телекомпаній може призвести до закриття останньої.
Отже, слід чітко розмежовувати інформаційні повідомлення та агітацію, як заклик до виборців проголосувати за того чи іншого кандидата. Якщо, скажімо, у випуску новин буде поширена інформація про те, що кандидат В. (до того ж одна з найвищих посадових осіб держави), зазначає, що соціальне забезпечення військовослужбовців є головною проблемою уряду – це не є агітація, а офіційне повідомлення. У випадку, коли у тому ж випуску новин зазначається, що кандидат В., коли стане Президентом, значну частину своєї діяльності на цій посаді буде приділяти саме вирішенню питання соціального забезпечення військовослужбовців – це, безумовно, є формою передвиборної агітації. У цьому сенсі
канали, які у новинах популяризували особистість кандидата від влади Віктора Януковича, законодавства не порушували. Але зрозуміло, що новини за постійного фігурування Прем’єра (причому, у передвиборчий період таких роликів відчутно побільшало) позитивно відображалися на його іміджі.
Логіка Закону про вибори Президента полягає у тому, що журналістські матеріали (розповіді про кандидатів і партії, повідомлення про передвиборні заходи) повинні бути витримані виключно в інформаційному ключі без ознак агітації (без коментарів, без надання переваг тому чи іншому кандидату, без оціночних суджень на адресу учасників виборів).
Для уникнення ЗМІ можливих конфліктів у зв’язку із розмежуванням передвиборної агітації та інформаційних матеріалів необхідно пам’ятати, що журналісти під час передвиборчої кампанії повинні подавати матеріал об’єктивно, безсторонньо, нейтрально. При розповсюдженні інформаційних матеріалів журналіст не повинен задаватися питаннями на кшталт: „Чесний чи нечесний це кандидат?”, „Справедливий чи не справедливий?”, „Добрий або поганий” тощо, а також, зрозуміло, відповідати на них. Так, наприклад, у репортажі з передвиборного заходу можна лише розповісти про свою участь як спостерігача на ньому, однак не потрібно виявляти своє відношення до того, що відбувається. Не треба ставити у зв’язку з цим перед собою і аудиторією питання (наприклад, чому відбувся захист, для чого він був організований, кому він вигідний) і відповідати на ці питання. Необхідно, щоб журналіст не прогнозував, хто з кандидатів переможе. Інформаційний матеріал відповідає на прості питання: хто, що, де і коли.
Права та обов’язки ЗМІ у період виборів Президента України
Головні права ЗМІ у виборчий період закріплені у частині четвертій статті 13 Закону України „Про вибори Президента України” і є наслідком реалізації загального принципу відкритості та доступності інформації про вибори. Вони полягають у тому, що
представникам ЗМІ гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов’язані з виборами, а виборчі комісії, органи державної влади, органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення виборів.
До двох представників ЗМІ мають право бути на засіданнях будь-якої виборчої комісії, у тому числі при підрахунку голосів та встановленні результатів голосування, на виборчій дільниці в день виборів чи в день повторного голосування. Це право реалізується без дозволу чи запрошення відповідної комісії (частина дев’ята статті 28 Закону). При цьому виборча комісія може позбавити представників ЗМІ права участі у своєму засіданні лише у разі, якщо вони неправомірно перешкоджають його проведенню. Таке рішення повинно бути вмотивованими і приймається двома третинами голосів від складу комісії.
ЗМІ та їхні представники мають право на оскарження неправомірних дій щодо них. Це право гарантоване Конституцією України.
Обов’язки ЗМІ. Перш за все ЗМІ зобов’язані об’єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів. Суть поняття об’єктивно законодавством не визначена. Вочевидь, для цілей застосування цієї норми, найдоцільніше розуміти під наведеним терміном достовірність інформації про вибори, що оприлюднюється у ЗМІ. Крім того, щодо інформації про діяльність органів влади (у тому числі виборчих комісій) та інформації, яка необхідна громадянам для реалізації своїх прав та свобод, законодавчо передбачена вимога про її оперативність (стаття 34 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).
Законодавством про вибори а також Законом „Про телебачення і радіомовлення” закріплюється вимога до ЗМІ (насамперед, державних) щодо надання кандидатам рівних можливостей для передвиборної агітації.
Важливим елементом правового статусу телерадіоорганізацій у виборчий період є те, що вони звільнені від відповідальності за виступи посадових осіб, представників партій і громадських організацій, кандидатів у Президенти України, крім випадків трансляції
програм, що прямо закликають до повалення існуючого конституційного ладу насильницьким шляхом або неконституційного порушення територіальної цілісності України.
Державні телерадіокомпанії, друковані ЗМІ з державною участю, участю місцевого самоврядування, їх посадові особи, творчі працівники ЗМІ у період виборчої кампанії зобов’язані дотримуватися заборони щодо підтримки або надання переваги в будь-якій формі
усвоїх повідомленнях, матеріалах і передачах тому чи іншому кандидату в Президенти, їх передвиборним програмам.
ЗМІ усіх форм власності зобов’язані забезпечити рівні умови оплати за ефірний час чи друковану площу для усіх кандидатів. Вони повинні також виконувати інші обов’язки, встановлені законами України. При цьому важливо пам’ятати, що відповідно до статті 45-1 Закону України „Про інформацію” повноваження органів державної влади щодо ЗМІ визначаються виключно Конституцією та законами України. Це положення є додатковою гарантією для журналістів та ЗМІ від неправомірно накладених на них органами державної влади (у т.ч. виборчими комісіями) обов’язків та відповідальностей.
ЗМІ мають право за власною ініціативою і за власний рахунок організовувати і здійснювати висвітлення ходу виборчої кампанії, діяльність кандидатів на пост Президента, висвітлення та обговорення положень передвиборчих програм, позицій з тих чи інших питань кандидатів. Однак, у такому разі ЗМІ повинен забезпечити дотримання принципу рівності доступу кандидатів на пост Президента України до ЗМІ, закріпленого другою частиною статті 11 Закону про вибори.
Розповсюджувані засобами масової інформації у такий спосіб передачі та матеріали повинні носити інформуючий та мати нейтральний за емоційним забарвленням характер і не можуть містити закликів у будь-які й формі щодо голосування „за” чи „проти” певного кандидата, а також коментарів, які можуть мати агітаційний характер.
Однак, у цій нормі ніяк не виписано, що саме вважається оціночним судженням, що саме вважається закликом і т.д. користуючись цією недосконалістю закону, журналісти часто
усвоїх матеріалах підводять людину до думки, за кого треба голосувати.
Однією з основних вимог до ЗМІ є вимога щодо рівності доступу кандидатів до ЗМІ. Гарантія дотримання цього принципу є:
1.закріплення норми, згідно з якою передвиборна агітація у ЗМІ усіх форм власності за рахунок коштів виборчого фонду кандидата здійснюється на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі та обмежується лише граничним розміром витрат виборчого фонду;
2.положення про те, що ЗМІ, який надав ефірний час або друковану площу кандидату на пост Президента, не може відмовити у наданні ефірного часу або друкованої площі на тих же умовах іншому кандидату. Ця вимога не поширюється на ЗМІ, засновниками або власниками яких є політичні партії – суб’єкти виборчого процесу.
Чи не найбільшим здобутком законодавчої боротьби за забезпечення права на рівний доступ кандидатів до ЗМІ є саме остання гарантія. Вона покликана унеможливити практику відмови окремим кандидатам у розміщенні матеріалів передвиборної агітації з мотивів відсутності технічних можливостей, сформованості пакету замовлень ЗМІ на розміщення реклами тощо. Саме на такі факти було чи не найбільше нарікань впродовж попередніх виборчих кампаній.
Водночас чітке виконання згаданої вимоги Закону передбачає і посилення уваги самих ЗМІ до планування власної рекламної діяльності. Цілком очевидно, що об’єктивно не маючи можливостей передбачити, хто з кандидатів звернеться до них з вимогою (!) про розміщення реклами, окремі ЗМІ постануть перед проблемою „перезавантаженості” рекламою. Для деяких ЗМІ, передусім, аудіовізуальних, це означатиме потенційне виникнення проблем у відносинах з Національною радою
України з питань телебачення та радіомовлення, іншими контролюючими органами. Систематичне порушення умов ліцензії на мовлення щодо загального обсягу реклами, може, наприклад, означати для телерадіокомпанії позбавлення такої ліцензії. Крім того, варто пам’ятати, що певні обмеження щодо допустимого обсягу реклами встановлює і Закон України „Про рекламу”. Ці обмеження, як вже відзначалося, поширюються і на політичну рекламу.