mediapravo_ispit

всі центральні і переважна більшість регіональних засобів масової інформації. Слід вказати на недостатній рівень розвитку цього сегменту медіаринку, його слабку інтегрованість до міжнародного інформаційного простору.

На сьогодні в Україні функціонують:

·три загальнонаціональні телемережі, на яких працюють Національна телекомпанія України (канал УТ-1 – 96% охоплення території України), "Студія "1+1" (канал УТ-2 – 86% охоплення території України), незалежна телекорпорація "Інтер" (канал УТ-3 – 64% охоплення території України);

·три загальнонаціональні радіомережі (УР-1 – 90% охоплення території України, УР-2 – 76% охоплення території України, УР-3 – 62% охоплення території України);

·вісім регіональних телемереж, які транслюють телепрограми більше ніж на дві області України (телерадіокомпанії "ICTV", "Новий канал", "ММЦ-СТБ", "б канал", "Телеодин", "Тоніс-Центр", телекомпанії "ТЕТ", "Тоніс-Юг"), та десять регіональних радіомереж (телерадіокомпанії "5 канал", "НАРТ", "Клас", "Лідер", радіокомпанії "Наше радіо", "Довіра", "Гала", "Радіо Рокс", "Ютар", "Радіо Люкс");

·обласні телемережі – 26 державних обласних телерадіокомпаній та 4 недержавні телерадіокомпанії;

·обласні радіомережі – 25 державних обласних телерадіокомпаній та 2 недержавні радіокомпанії;

·328 телеканалів, які забезпечують місцеве мовлення, і 193 радіочастоти – місцеве радіомовлення, що становить 21% від загальної кількості каналів та радіочастот, введених в експлуатацію, але всього 6% від загальної потужності ефірних мереж мовлення України.

За 10 років 57% телерадіоорганізацій створені приватними особами та комерційними структурами. Ефірні телерадіоорганізації становлять близько 55%, решта ТРО – це 255 районні студії проводового мовлення, що працюють на каналах УР-1 та УР-2 у проміжки часу, погоджені з Національною радіокомпанією України та "Укртелекомом", а також у кабельних мережах. Майже третина від зареєстрованих телерадіоорганізацій припинили своє існування або були продані іншим власникам без будь-яких змін у ліцензійних документах. З 380 кабельних мереж лише 85 організацій працюють у межах правового поля. Деякі організації працюють лише на підставі ліцензії Державного комітету зв'язку та інформатизації.

Найскладнішими проблемами у 2003 році були створення і розвиток державних регіональних телерадіомереж, ліцензування каналів мовлення ОДТРК*85 та їх технічне переоснащення, боротьба з руйнуванням проводового мовлення. Набула сталого характеру тенденція до скорочення потужностей теле- і радіомереж. Зокрема, загальна потужність телевізійної мережі УТ-1 скоротилася майже удвічі. У деяких областях потужності скорочено ще більше. Гострою залишається проблема з розбудовою місцевих державних телерадіомереж. Значна частина населення України не має можливості дивитися і слухати програми ОДТРК. Найгірша ситуація в ІваноФранківській та Закарпатській областях. Багато компаній, зокрема Донецька, Дніпропетровська, Волинська та інші, спільно з обласними радами і обласними державними адміністраціями розробили Комплексні програми розбудови державних обласних телерадіомереж, які передбачають значне фінансування з місцевих бюджетів. Ця робота потребує конкретної підтримки з боку різних органів державної влади. Стовідсоткове покриття телесигналом території області потребує значних коштів. Сама TPK навіть за умови залучення свого спецфонду не в змозі цього забезпечити.

*85: { ОДТРК — обласні державні телерадіокомпанії.} Відбувається зменшення проводового, короткохвильового та середньохвильового

способу розповсюдження сигналу, і значно зростає кількість станцій, що працюють у FM-діапазоні (переважно комерційних). Потерпає національне радіомовлення. Загальна радіопередавальна потужність радіопрограм УР-1, УР-2, УР-3 у діапазоні довгих та середніх хвиль зменшилася у десятки разів. Значно звузилася мережа проводового мовлення: її абонентами є тільки 56% сімей України, а загальна кількість радіоточок у країні скоротилася з 18 мільйонів у 1990 році до 8,2 мільйона у 2003 році. Тобто складається парадоксальна ситуація, коли об'єктивне збільшення обсягів інформації, яка вироблена державою і обов'язково має бути доведена до суспільства, наштовхується на проблему суттєвого зменшення технічних можливостей донесення її до споживача. Редакції проводового мовлення працюють сьогодні лише в половині районних центрів. І хоча поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостерігається тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють у FMдіапазоні (що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення), це водночас призводить і до зниження якості радіопрограм. Підтвердженням цього є рейтинг популярності FM-радіостанцій м. Києва*86

Отже, сфера телерадіомовлення потребує постійної уваги з боку держави, вивчення і ефективного корегування її розвитку. Україна зіткнулася з проблемами, які загрожують її інформаційній безпеці та міжнародній репутації. Це, зокрема, ретрансляція телерадіопрограм інших телерадіоорганізацій без їх дозволу або за наявності дозволів, які не гарантують дотримання авторських та суміжних прав авторів аудіовізуальних творів. Держава не може впоратися з так званими відеота аудіо піратами з кількох причин. Основною причиною порушення міжнародних та національних законодавчих норм, які регулюють використання відеота аудіотворів, є фінансова неспроможність телерадіоорганізацій, абонентів мереж мовлення. Особливо великих масштабів відеопіратство набуло в регіонах.

Отже, усім державним ЗМІ слід звертати більше уваги на можливість фінансового вирішення багатьох творчо-технічних питань завдяки активнішому залученню рекламного продукту на державні телерадіоканали.

Нові засоби масової інформації. Нині практично всі центральні друковані ЗМІ виробляють електронні копії газет (журналів) для мережі інтернет, формують електронні архіви власних видань, пропонують сучасні пошукові системи. Досить інформативними є веб-сайти газет "День", "Зеркало недели", "Сегодня", "Факты и комментарии" та ін. Крім того, в Україні створено спеціальні електронні видання, що не мають аналогів серед друкованих ЗМІ: наприклад, Інтернет-видання ProUa, UaToday, MigNews, "Експерт-центр" та ін. Створення таких засобів інформації не потребує значних фінансових та організаційних витрат. Достатньо нечисленного (до 10 осіб) колективу професіоналів, 10–15 тис. доларів – і протягом місяця в мережу видається якісна інформаційно-аналітична продукція. Це зумовлено тим, що створення і реєстрація друкованих ЗМІ потребують набагато більше організаційних, часових, фінансових і технічних ресурсів. Слід також відзначити, що найбільші теле- і радіокомпанії також мають свою сторінку в Інтернеті, де можна ознайомитися з їхніми останніми новинами, взяти участь у різних конкурсах, зробити музичне замовлення тощо.

За даними Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, в Україні створюються якісні інформаційні сервери, що пропонують в Інтернеті різноманітні інформаційно-аналітичні, довідкові та інші матеріали. Прикладами цього є

інформаційно-аналітичний центр "Ліга" (правова інформація), Український фінансовий сервер (економічна інформація), сервери новин у різних сферах життя – Korrespondent.net, Форум та ін. Однак слід зазначити, що за експертними оцінками до 9% загальної кількості вітчизняних веб-сайтів розташовані за межами України (з них 5% – у Росії, 4% – в інших державах). Одна з причин цього – можливість безплатного розміщення інформації на окремих іноземних серверах у межах визначеної квоти. В Україні такого сервісу практично немає.

Свобода слова. Без свободи слова, вільного обміну інформацією, незалежної "четвертої влади" існування демократичного суспільства неможливе. Останнім часом в Україні спостерігалися намагання впровадити політичну цензуру як на загальнодержавному, так і на регіональному та місцевому рівнях; тиск органів державної влади на засоби масової інформації з метою зміни їх політичного курсу; знищення засобів масової інформації за допомогою невиправдано високих сум відшкодування моральної шкоди; маніпулювання масовою свідомістю; вибіркова підтримка засобів масової інформації з боку державної влади та створення нерівних умов для діяльності інформаційних суб'єктів. Так, за даними Спілки журналістів України і Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, у 1999 р. було подано 2258 судових позовів проти засобів масової інформації з вимогою сплатити позивачам понад 90 млрд грн, що майже втричі перевищує Державний бюджет. За 3,5 року свого існування газета "День" пережила понад 45 перевірок, 26 судових позовів на загальну суму 3,5 млн грн. Прикриваючись твердженням про "моральні збитки", тлумачення якого в українському законодавстві доволі розпливчасте, ображені чиновники, бізнесмени, деякі політики вимагають від газет і журналістів мільйонних компенсацій за кілька рядків опублікованого інформаційного тексту. Проте, з прийняттям змін до Закону України "Про інформацію", а саме Статті 47-1 "Звільнення від відповідальності", ситуація дещо покращилася. В цій статті, зокрема зазначається: "Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості".

Однак, є й інший бік проблеми. Зокрема це стосується рівня і якості подання інформації засобами масової інформації. Як наголошується в заяві Уповноваженого з прав людини від 11 серпня 2000 p.: "Інформаційне "кілерство" брутально порушує права людини, завдає непоправної шкоди демократичним засадам суспільства"*87. Уповноважений з прав людини вважає, що суспільство має бути захищеним від масмедіа та репортерів, які на замовлення поширюють чутки та напівправду, плутають власні думки про подію із самими подіями, втручаються у приватне життя особи, використовують мас-медіа для порушення прав і свобод людини, приниження їхньої честі, гідності і репутації, для незаконного оприлюднення конфіденційної інформації. Саме вони нерідко перебирають на себе права такого собі "генерального судді" – істини в останній інстанції, стають легкою здобиччю олігархів і корупціонерів у вирішенні їх корпоративних інтересів, привносять в українську журналістику найгірші риси і смаки західних мас-медіа, знижують етичний і духовний рівень журналістики, її соціально-політичну значущість.

*87: { Див. http://www.ombudsman.kiev.ua.}

Як наслідок, потужна енергія слова сьогодні спрямовується переважно не на консолідацію суспільства навколо його історичних і сьогоденних, духовних і державницьких цінностей, а на їх розмивання та розхитування суспільства, породження зневіри людей у можливості побудови кращого життя. Яскравим свідченням цього є вітчизняний телеекран, з якого зникає народна пісня, український гумор, поезія, популяризація народних звичаїв і традицій. Натомість відбувається активна дегуманізація інформації, пропагуються насильство, жорстокість, розпуста, моральна і духовна убогість. Позбавлені об'єктивної інформації, люди переживають згубний морально-психологічний стрес, депресію.

Так, за висновками експертів Українського центру економічних досліджень, з 2380 повідомлень, вміщених протягом місяця лише у п'яти газетах ("Факты", "Киевские ведомости", "Столичная газета", "Независимость", "Україна молода"), 76 повідомлень стосувалися вбивств; 212 – зґвалтувань; 53 – самогубств, випадків насильства, крадіжок, замахів; 231 – хуліганських вчинків, 159 – аварій; 106 – іншої соціальнонегативної інформації. Це становить понад 35% усієї дослідженої інформації.

Контроль за дотриманням прав людини на конфіденційну інформацію Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вважає пріоритетним у своїй діяльності. Адже в умовах застосування найновіших технологій, комп'ютерних та телекомунікаційних засобів, нових баз транскордонної передачі інформації можливість накопичувати і поширювати інформацію про особу з'являється не лише у державних чиновників, працівників спецслужб, а й у кримінальних структур, котрі використовують її у корисливих цілях. Сьогодні проблема захисту конфіденційної інформації постала дуже гостро і набула транснаціонального характеру. Все частіше світ приголомшують факти незаконного збирання інформації про громадян без їхнього відома, використання її з метою шантажу, компрометації та розправи над людьми.

Засобам масової інформації належить також важлива роль у формуванні позитивного іміджу України. Завданням державних ЗМІ у цій справі є: акцентування уваги на успіхах українців у всіх сферах суспільного життя (у науці, мистецтві, бізнесі, державній службі, медицині, спорті); широке висвітлення досягнень в економіці, внутрішній і зовнішній політиці; використання виховного значення державних свят, відзначення сучасних героїв. Сьогодні існує конкретний внутрішній механізм забезпечення позитивного іміджу держави – інформаційно-аналітичний телепроект "Україна: день за днем", у реалізації якого беруть участь усі без винятку державні телерадіокомпанії. Триває організаційне становлення Державної телерадіокомпанії "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення", основним завданням якої є телевізійне мовлення на закордонну аудиторію. Уже отримано ліцензію на супутникове мовлення, подано пакет документів щодо роботи в кабельних мережах. Сьогодні супутникова служба УТР веде мовлення на 67 країн світу. У найближчій перспективі планується організація мовлення не тільки на Євразію, а й на Центральну Америку та Австралію. Активним формуванням позитивного іміджу України за кордоном уже кілька десятиліть займається Всесвітня служба українського радіо (іномовлення), яка має постійну аудиторію у світі серед етнічних українців та іноземних громадян. Водночас Україна не може використати увесь потенціал цієї служби через те, що майже всі передавачі, які транслюють її програми, вимкнено, а 6 потужних мегаватних передавачів, які згідно з ліцензією мають розповсюджувати інформацію служби українського іномовлення, нині здано в оренду компанії "Голос Роси" та іншим іноземним компаніям.

Слід зазначити, що в інформаційній сфері України спостерігаються позитивні зміни. Так, для забезпечення інформаційної присутності України за кордоном налагоджено співпрацю з інформаційними агентствами багатьох країн світу. Розвивається зарубіжна кореспондентська мережа Укрінформу. Національна радіокомпанія України веде міжнародне мовлення чотирма мовами (українською, англійською, німецькою, румунською). У березні 2003 р. розпочала мовлення державна телерадіокомпанія "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення", що веде мовлення в експериментальному режимі загальним обсягом 16 годин на добу та розповсюджує свій сигнал у 67 країнах світу. З метою програмного наповнення каналів мовлення УТР розпочато роботу щодо формування централізованого відеофонду кращих телевізійних продуктів, створених вітчизняними державними виробниками. Крім того, розроблено Типовий договір між журналістом і редакцією, який унормовує діяльність творчих колективів в інформаційній сфері. Вдосконалено механізм оплати праці та пенсійного забезпечення журналістів державних та комунальних ЗМІ. За активної участі місцевих органів виконавчої влади в низці областей запроваджено комп'ютерний набір і верстку в редакціях, офсетний друк в кущових і районних друкарнях різної форми власності, створено єдині мережі електронного зв'язку між редакціями комунальних газет і поліграфічними підприємствами. З метою створення умов для реалізації конституційних прав громадян на інформацію, забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади створено Єдиний веб-портал органів виконавчої влади. На широке обговорення громадськістю щоквартально виноситься доповідь про роботу Кабінету Міністрів із розв'язання актуальних проблем суспільного життя.

На Українському радіо розпочато реалізацію медіа-соціологічного проекту "Влада слова", мета якого – налагодження дієвого співробітництва між громадянами, органами виконавчої влади і політичними партіями для формування громадянського суспільства, забезпечення свободи слова. Для уніфікації чинного законодавства, що унормовує інформаційну сферу, та приведення його у відповідність до вимог міжнародного права розробляється Інформаційний кодекс України. З метою створення передумов для впровадження системи громадського телерадіомовлення проаналізовано світовий досвід функціонування громадського телерадіомовлення, можливі соціально-економічні та політичні наслідки його запровадження. http://pidruchniki.ws/15840720/politologiya/informatsiyna_politika_-_pocheptsov_gg - классная

тема)

55. Діяльність органів державної влади україни щодо забезпечення свободи слова

П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб

суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 16, ст.99 )

Заслухавши інформацію Кабінету Міністрів України про стан справ в інформаційній сфері і ознайомившись з підготовленими до

"Дня Уряду України" матеріалами, Верховна Рада України відзначає, що Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади належним чином не забезпечують реалізацію державної інформаційної політики, спрямованої на утвердження свободи слова, плюралізму і демократичних засад інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення і розвиток її інформаційної інфраструктури.

Норми Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України щодо гарантування політичного плюралізму, засад утворення і свободи діяльності засобів масової інформації, порядку формування державних телерадіоорганізацій, висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо не виконуються через непоодинокі односторонні, хибні рішення Президента України і Кабінету Міністрів України, через деструктивну позицію центральних органів виконавчої влади. Понад рік в силу відсутності підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України фактично не діє Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ).

Кабінет Міністрів України не забезпечив виконання Указу Президента України від 22 квітня 1998 року N 346/98 "Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері", зокрема, не вніс на розгляд Верховної Ради України передбачений цим Указом проект закону про здійснення контролю за станом безпеки у комп'ютерних мережах передачі даних України. Внаслідок відсутності належного контролю в цій сфері постійної загрози зазнають автоматизовані банківські системи, викрадається службова інформація, в інформаційному просторі привільно почувають себе хакери, поширюються комп'ютерні віруси та порнопродукція. До цього причетні оператори комп'ютерних станцій, зосереджених в державних закладах та установах, як це простежується на прикладі функціонування в Україні комп'ютерної мережі "FidoNet".

Органами виконавчої влади всупереч Указу Президента України від 21 липня 1997 року N 663/97 ігноруються схвалені Верховною Радою України рекомендації учасників парламентських слухань від 10 квітня 1997 року "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи".

Окремі акти Кабінету Міністрів України безпосередньо націлені на обнародування необ'єктивної інформації, перешкодження появі в засобах масової інформації протилежних їй за змістом матеріалів.

В Україні за участю органів виконавчої влади, а також Генеральної прокуратури України і деяких судів поширюється практика переслідування опозиційних та інших критично налаштованих щодо органів виконавчої влади засобів масової інформації, їхніх керівників. Особливо загрозливою стає судова практика встановлення непомірних розмірів відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної журналістами та засобами масової інформації, що

призводить до ліквідації цих засобів масової інформації. Останнім часом з'явились факти висунення органами прокуратури юридично необгрунтованих, навіть явно абсурдних обвинувачень проти редакторів газет, авторів публіцистичних і літературно-художніх творів.

Різними способами фактично здійснюється політична цензура.

В українському суспільстві наростає громадянський протест проти систематичних порушень свободи слова. Серйозне занепокоєння висловлюють міжнародні урядові, парламентські та громадські організації (ПАРЄ, ОБСЄ), зарубіжні засоби масової інформації.

Ситуація в інформаційній сфері України характеризується постійним звуженням економічних можливостей її суб'єктів, занепадом матеріально-технічної бази. Це призводить до кількісного та якісного погіршення стану книжкових і газетно-журнальних видавництв, телекомунікаційних мереж, ставить діяльність творчих працівників і колективів у залежність від комерційних інтересів та фінансових структур, до продукування і поширення в суспільстві небезпечної для його морального і психологічного стану інформації та псевдокультури.

Держава відкрила канали для здійснення, по суті, неконтрольованої, відомчої тарифної політики, яка обертається непосильним тягарем для більшості членів суспільства, економічно виснажує інформаційну сферу.

Останнім часом здійснюється руйнівна для цієї сфери структурна перебудова державного телебачення і радіомовлення, видавничо-поліграфічної галузі на засадах монополістичної корпоратизації, що стає, з одного боку, способом інформаційного забезпечення короткочасних інтересів певних політично-кланових сил, а з іншого - базою перепрофілювання, комерціалізації і остаточної приватизації об'єктів загальнодержавного значення.

Відсутність членів Кабінету Міністрів України (крім віце-прем'єр-міністра Смолія В.А.) на засіданні Верховної Ради України під час "Дня Уряду України" слід розцінювати як зневажання Кабінетом Міністрів України проблем інформаційної сфери і зусиль Верховної Ради України, спрямованих на їх вивчення і розв'язання. Цей факт вимагає окремого аналізу та реагування.

Верховна Рада України самокритично визнає також недостатність власних зусиль і наполегливості у справі законодавчого забезпечення інформаційної сфери, формування державної інформаційної політики, здійснення відповідно до статті 85 Конституції України парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади щодо реалізації цієї політики.

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1.Визнати діяльність Кабінету Міністрів України щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери незадовільною.

2.Для проведення розслідування питань щодо стану справ, характеру і спрямування заходів Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, прокуратури та судової практики, додержання законності в інформаційній сфері України, розробки пропозицій та рекомендацій щодо виведення її з кризи утворити тимчасову спеціальну слідчу комісію Верховної Ради України по вивченню ситуації в інформаційній сфері України.

Тимчасовій спеціальній слідчій комісії подати Верховній Раді України висновки протягом третьої сесії Верховної Ради України чотирнадцятого скликання, в тому числі щодо можливості та реальності шкідливого психологічного впливу телебачення на підсвідомість глядачів.

Головою тимчасової спеціальної слідчої комісії Верховної Ради України по вивченню ситуації в інформаційній сфері України затвердити народного депутата України Онуфрійчука М.Я.

Службі безпеки України до 1 березня 1999 року поінформувати Верховну Раду України щодо наявності та можливого використання інформаційних технологій, придатних для створення шкідливого психологічного впливу на підсвідомість людини.

3. Вважати за необхідне прискорити розробку проектів основ державної інформаційної політики, законів про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України, про використання радіочастотного ресурсу України, про національну таблицю радіочастот, концепцій роздержавлення засобів масової інформації, розвитку телерадіоінформаційного простору, новітніх систем телебачення і радіомовлення.

Протягом третьої сесії Верховної Ради України чотирнадцятого скликання розробити та розглянути як невідкладні проекти законів України про внесення змін та доповнень до законів України "Про підприємницьку діяльність", "Про зв'язок" та "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" з метою обмеження повноважень Державного комітету зв'язку України щодо видачі ліцензій телерадіоорганізаціям на користування радіочастотами та зосередження функцій ліцензування в Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення.

Кабінету Міністрів України, Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації спільно з іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи організувати розробку проектів цих законів.

Приступити до розробки проекту інформаційного кодексу

України.

4. Кабінету Міністрів України:

до 2 березня 1999 року всебічно вивчити висловлені в ході "Дня Уряду України" у Верховній Раді України зауваження, висновки, критичні міркування, оцінки та пропозиції з метою невідкладного усунення порушень законодавства, розробити і здійснити з цією метою комплекс відповідних заходів;

прийняти протягом 30 днів нормативно-правові акти, що випливають із Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", з метою фактичного введення цього Закону в дію з 1 січня 1998 року;

забезпечити неухильне виконання Постанови Верховної Ради України від 3 березня 1995 року "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" ( 88/95-ВР ), звернувши особливу увагу на незмінність статусу державних підприємств, що включаються до складу державних акціонерних компаній "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" та "Українське телебачення і радіомовлення";

проаналізувати і переглянути публічно висловлену Прем'єр-міністром України пропозицію щодо ліквідації Міністерства інформації України, запропонувавши разом з тим реорганізацію його в діючий і конструктивний центральний орган виконавчої влади у справах інформаційної політики;

до 1 квітня 1999 року вивчити і розглянути характер і стан відносин органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із засобами масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких вони є, з іншими засобами масової інформації та стан виконання органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування своїх зобов'язань перед редакціями (юридичними особами) засобів масової інформації, вжити заходів щодо подальшої нормалізації і поліпшення співробітництва між виконавчою владою і засобами масової інформації;

з метою оперативного поширення в суспільстві правової інформації протягом першого півріччя 1999 року вивчити можливості та розробити заходи щодо розгортання в Україні комп'ютерної мережі з базами даних такої інформації і щодо збільшення тиражів та зниження вартості видань, які містять правову інформацію, публікують нормативно-правові акти, та забезпечити реалізацію цих заходів;

1999 року схвалити комплексний план заходів щодо поліпшення цієї роботи, зокрема, щодо поліпшення і збільшення тривалості освітніх та культурологічних програм на державному телебаченні і

радіомовленні, забезпечити реалізацію комплексного плану.

5.Запропонувати Президенту України відповідно до пункту 24 статті 85 Конституції України внести до 1 березня 1999 року Верховній Раді України кандидатуру на посаду Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України та невідкладно вирішити питання щодо призначення Міністра інформації України.

6.Повторно звернутися до Президента України і Кабінету Міністрів України з рекомендацією про відміну Указу Президента України від 16 вересня 1998 року N 1033/98 "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою", постанов Кабінету Міністрів України на виконання цього Указу.

7.Запропонувати Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією Постановою внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про державні пріоритети у галузях культури, мистецтва, інформаційної політики та видавничої справи, про внесення змін до відповідних законів України, якими передбачити надання статусу національних окремим видавництвам і організаціям інформаційної сфери та податкових пільг при виконанні ними державних замовлень.

8.Звернути увагу Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України на небезпечне розростання практики судового переслідування засобів масової інформації за ініціативою органів прокуратури, в тому числі Генеральної прокуратури України, з використанням необгрунтованих, надуманих обвинувачень та застосуванням надмірних штрафних санкцій.

Зажадати від органів прокуратури і судових органів України згідно з законодавством України, Європейською конвенцією про права людини перейти від переважно переслідування засобів масової інформації та журналістів до правового захисту свободи слова, плюралізму і демократичних засад інформаційної діяльності, об'єктивного, цивілізованого розв'язання конфліктів щодо публічної інформації між органами влади або їх посадовими особами і засобами масової інформації та журналістами.

9. Відповідно до пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Генеральній прокуратурі України в порядку нагляду здійснити перевірку додержання норм законодавства України щодо використання засобів масової інформації народними депутатами України, депутатами Рад усіх рівнів та посадовими особами органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Проаналізувати стан додержання вимоги статті 15 Конституції України щодо заборони цензури та перевірити факти відмови в публікації матеріалів, теле- і радіовиступах особам, яким це право надано законодавством, та вжити відповідних заходів.

10. Кабінету Міністрів України до 1 травня 1999 року