NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

Оскільки особи, що беруть участь у провадженні очної ставки, вже раніше були допитані і їх анкетні дані вже містяться в матеріалах кримінального провадження,

упротоколі допиту слідчий указує лише їх прізвища, імена і по батькові з указівкою процесуального положення (підозрюваний, потерпілий, свідок).

Свідки і потерпілі попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), а свідки – і за відмову від давання показань (ст. 385 КК).

Слідчомучипрокурорунеобхіднотакожз’ясувати, чизнаютьучасникислідчоїдії один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Відповідь на це питаннямаєзначення, оскількидозволяєсудитипровпливїхвзаємовідносиннаправдивість показань допитуваних.

Далівикликанимнаочнуставкуособампропонуєтьсяпочерзідатипоказанняпро ті обставини кримінального провадження, для з’ясування яких і проводиться допит. Черговістьнаданняпоказань, атакожчерговістьзапитань, щоставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з урахуванням обставин кримінального провадження.

Першим допитується той із викликаних на допит, хто на переконання слідчого чи прокурора дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як іпред’явлення(вокремихвипадках) речовихдоказів, документів, висновківекспертів, мають бути сплановані наперед. Якщо необхідно з’ясувати причини розбіжностей

упоказаннях за декількома обставинами, доцільно проводити допит поетапно, за окремимиепізодами. З’ясувавшивсіобставиниодногоепізодуводнієїздопитуваних осіб, слідчий запитує іншого учасника, чи підтверджує він показання першого, і пропонує йому дати свої показання з цього питання.

При такому поепізодному проведенні допиту вже допитаних осіб допитуваним слід надати можливість ставити один одному запитання також по кожному з епізодів, а не лише в завершальній частині допиту. Коли допитувані ставлять запитання один одному, слідчий має право зняти поставлені запитання повністю або частково.

Оголошення раніше даних одним з учасників допиту показань (відтворення звукозапису допиту) допустиме тільки після дачі ним показань у процесі проведення допитуізанесенняїхдопротоколу. Такавказівкаміститьсявзаконізметоюобмеження впливу слідчого на особу, що змінила показання, а також впливу показань однієї особи на показання інших. Якщо ж один чи декілька учасників допиту відмовляються давати показання, оголошення раніше даних ними при допитах показань неприпустиме. У цьому разі доцільно відкласти проведення допиту для з’ясування причин розбіжностей у показаннях осіб або взагалі відмовитися від його проведення.

Якщо хоча б один з допитуваних є малолітнім (дитина у віці до досягнення нею чотирнадцяти років) або неповнолітнім (дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), на допиті повинен бути присутнім законний представник, педагог або психолог, азанеобхідності – лікар. Такий допитпроводиться зурахуванням вимогст. 226 КПК.

Категорично забороняється законом проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрю-

381

ваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Уразі коли один з допитуваних не знає мови кримінального провадження або допитується німий, глухий, глухонімий, повинен бути запрошений перекладач або особа, що розуміє знаки вказаних осіб з фізичними недоліками (статті 29, 68 КПК).

Результатипроведеногодопитудляз’ясуванняпричинрозбіжностейупоказаннях вже допитаних осіб можуть бути різними: 1) учасники допиту підтвердили свої показання; 2) особа, що дала, на думку слідчого чи прокурора, неправдиві показання, змінила їх і повністю або частково дала правдиві показання; 3) особа, що раніше давала правдиві показання, змінила їх і дає неправдиві показання; 4) один з учасників очної ставки відмовився давати показання; 5) всі учасники допиту відмовилися давати показання.

Уході проведення такого допиту ведеться протокол, який повинен відповідати вимогам ст. 104 КПК. У ньому, зокрема, указується, місце, час проведення допиту, особа, яка її проводить, всі присутні особи, протягом якого часу і між ким провадився допит. У протоколі вказується про роз’яснення прав та обов’язків допитуваних.

Даліфіксуютьсяпоказаннядопитуванихізприводуїхвзаємостосунківміжсобою, запитання слідчого, відповіді на них, а також коментарі і заперечення, якими супроводжують допитувані свої відповіді. Якщо допитувані пред’являють предмети, документи, якими вони обґрунтовують свої показання, про це також має бути вказано

упротоколі.

Доцільно обрати одну з форм складання протоколу допиту, який приводиться для з’ясування причин розбіжностей у показаннях вже допитаних осіб. Перша форма – коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга – коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на рівні частини, в яких записуються запитання і відповіді на них кожного з допитуваних. Такий порядок складання протоколу допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з допитуваних від підпису протоколу, що містить показання інших допитуваних, з якими перший не згоден. У такому разі кожний із допитуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

Закінчивши допит, слідчий надає протокол учасникам для прочитання або на їх прохання може зачитати його вголос. Допитані мають право вимагати внесення до протоколу зауважень і доповнень, що обов’язково повинно бути зазначено в ньому.

Протокол підписує кожна з допитаних осіб, інші учасники і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, допитувані підписують кожну сторінку протоколу, а потім протокол у цілому.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, що брала участь у проведенні допиту, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт

382

відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.

Стаття 225

Допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування

всудовому засіданні

1.Увинятковихвипадках, пов’язанихізнеобхідністю отриманняпоказаньсвідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життяіздоров’ясвідкачипотерпілого, їхтяжкоїхвороби, наявностііншихобставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.

Уцьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні вмісцірозташуваннясудуабоперебування хворогосвідка, потерпілоговприсутностісторінкримінальногопровадженняздотриманнямправилпроведеннядопитупід час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.

Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

2.Длядопитутяжкохворогосвідка, потерпілогопідчасдосудовогорозслідування може бути проведено виїзне судове засідання.

3.При ухваленні судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження суд може не врахувати докази, отримані в порядку, передбаченому цією статтею, лише навівши мотиви такого рішення.

4.Суд під час судового розгляду має право допитати свідка, потерпілого, який допитувавсявідповіднодоправилцієїстатті, зокремаувипадках, якщотакийдопит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з’ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.

5.З метою перевірки правдивості показань свідка, потерпілого та з’ясування розбіжностей з показаннями, наданими в порядку, передбаченому цією статтею, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду.

1. Коментована стаття запроваджує новий інститут – допиту свідка чи потерпілого слідчим суддею під час досудового провадження, якщо існують або раптово виникли обставини, що можуть унеможливити допит вказаних осіб під час судового провадження. Існування цього інституту є винятком із загального правила про безпо-

383

середність дослідження доказів, відповідно до якого суд повинен дослідити докази безпосередньо; неможутьбутивизнанідоказамивідомості, щомістятьсявпоказаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК (ст. 23 КПК).

Закон передбачає проведення допиту слідчим суддею тільки у виняткових випадках. До виняткових закон відносить такі випадки, коли є небезпека для життя та здоров’я свідка чи потерпілого, особа захворіла на тяжку хворобу, а також є інші обставини що можуть бути перешкодою для допиту в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.

Стаття закріплює можливість допиту (в тому числі одночасного допиту вже допитаних осіб) слідчим суддею тільки потерпілих чи свідків. Клопотання про проведення допиту в судовому засіданні під час досудового розслідування може заявити сторона кримінального провадження слідчому судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Оскількивклопотанніпередслідчимсуддеюпорушуєтьсяпитанняпропроведення слідчої дії – допиту або одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб (очної ставки), то у випадку подання такого клопотання слідчим воно повинно бути погоджено з прокурором (п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК).

У клопотанні слід зазначити: короткий виклад обставин кримінального правопорушення, узв’язкузякимвоноподається; правовукваліфікаціюкримінальногоправопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання; особу, якунеобхіднодопитати, таїїпроцесуальнийстатус. Якщозаявляєтьсяклопотання про одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб, то слід назвати цих осіб, їхпроцесуальний статус тавказати, учому саме, надумку особи, щоподає клопотання, виявляються розбіжності в їхніх показаннях.

До клопотання також можуть бути додані копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання (довідка лікаря про тяжку хворобу, відомості, що вказують на небезпеку для життя чи здоров’я свідка чи потерпілого, тощо).

Відповідно до закону клопотання, що подається до суду і може бути предметом розгляду слідчим суддею, підлягає обов’язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігусуду, яказдійснюєтьсяпрацівникамиапаратувідповідногосудувдень йогонадходження. Визначенняслідчогосуддідляконкретногосудовогопровадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому ст. 35 КПК.

Допит свідка чи потерпілого здійснюється слідчим суддею у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду (ст. 352 КПК).

Сторони повідомляються про дату, час і місце проведення судового засідання відповідно до вимог ст. 111 КПК. Разом з тим неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту.

Сторона обвинувачення може заявити слідчому судді клопотання пропроведення допитусвідка, потерпілогопідчасдосудовогорозслідуваннявсудовомузасіданніпри

384

наявності до того підстав навіть у тому випадку, якщо на момент його проведення жодній особі неповідомлено пропідозру вцьому кримінальному провадженні, тобто відсутня сторона захисту.

2.Якщо необхідно допитати тяжкохворого свідка або потерпілого під час досудового розслідування, слідчим суддею може бути проведено виїзне судове засідання.

3.Суддя, який розглядає справу у судовому розгляді, при ухваленні судового рішення може не врахувати докази, отримані слідчим суддею в ході проведення допиту (допиту двох чи більше вже допитаних осіб), проведеного за клопотанням сторони кримінального провадження, лише навівши мотиви такого рішення.

4.Суд, який розглядає справу в судовому провадженні у першій інстанції, має право допитати свідка, потерпілого, які вже були допитані слідчим суддею на стадії досудовогорозслідуваннязаклопотаннямстороникримінальногопровадження, якщо визнає це за необхідне, зокрема, у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з’ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.

5.Якщо у судді чи сторін кримінального провадження під час судового розгляду виникають обґрунтовані сумніви щодо правдивості показань свідка, потерпілого, наданих слідчому судді під час досудового розслідування, ці показання можуть бути оголошені після його допиту в судовому розгляді з метою перевірки та з’ясування виниклих розбіжностей.

Стаття 226

Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи

1.Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря.

2.Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.

3.Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

4.До початку допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

1. У цілому допит малолітньої або неповнолітньої особи ведеться за правилами ст. 224 КПК. Стаття, що коментується, встановлює лише особливості допиту. Для їх застосуваннянеобхідновраховуватилишевікособи, якадопитується, намоментпровадження слідчої дії.

Відповідно до пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа – це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа – це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

385

Набуттянеповнолітнімцивільно-правовоїдієздатностівповномуобсязідо18 років (у разі реєстрації шлюбу – ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим договором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір’ю або батьком дитини – ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосування загальних правил допиту.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться обов’язково у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря. Стосовно допиту малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільнихустанов. Допитнеповнолітньогопідозрюваногоздійснюєтьсятакожуприсутності захисника (ст. 490 КПК).

Присутність лікаря разом із законним представником, педагогом або психологом необхідна при наявності даних про розумову відсталість дитини, її хворобливість тощо.

Якзаконні представники доучасті вдопитіможутьбутизалучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальнийпорядокзалученнязаконногопредставникадоучастіукримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту здитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, за рішенням слідчого чи прокурора такий законний представник замінюється іншим.

Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права і обов’язки педагога та психолога. Уявляється, що вони виступають у даному випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка підлягає допиту. Психолог повинен бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога або психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки або індивідуальних особливостей психіки неповнолітнього. Для цього педагог або психолог може бутиознайомленийіздеякимиобставинамикримінальногопровадження, данимипро особунеповнолітнього, пройогоставленнядопідозрюваного, потерпілого, проподію злочину тощо.

Педагогможебутивикликанийчерезадміністраціюшколиабодитячоїдошкільної установи, в порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати нимивконкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза (ч. 1 ст. 486 КПК).

Особи, щомаютьправобратиучасть удопиті неповнолітнього, чітко вказані взаконі. Тому слідчий чи прокурор має право відмовити учасникам процесу в їх прохан-

386

ні бути присутніми при проведенні допиту, навіть у тому випадку, якщо ця слідча дія проводиться за їх клопотанням. Цей висновок можна зробити при подоланні за допомогоюколізійних правил колізії, яка виникає притлумаченні ч. 6 ст. 223 тач. 1 ст. 226 КПК. Оскільки ч. 1 ст. 226 є нормою спеціальною щодо ч. 6 ст. 223 КПК, застосуванню підлягає саме вона.

2.Тривалістьдопитунеповнолітньоговизначаєтьсячасом, необхіднимідостатнім для отримання від нього в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов’язано із важким психологічним напруженням, діти швидко втомлюються, вони стають неуважними, статтею передбачається час проведення допиту, який не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.

Закон не встановлює тривалості перерви. Слідчий повинен визначити її за своїм внутрішнім переконанням. Допомогу в цьому можуть йому надати законні представники, педагог, психолог чи лікар, які присутні при допиті. У будь-якому випадку слід враховувати вік дитини, її процесуальний статус, психічне здоров’я, психологічні особливості, здатність швидко втомлюватися, вміння зосереджувати увагу тощо.

3.Неповнолітні у віці до 16 років не попереджаються про кримінальну відповідальністьзавідмовувіддачіпоказаньізанаданнянеправдивихпоказань. Разомзтим слідчийповиненузрозумілихвиразахроз’яснитидитині, щодачаправдивихпоказань

–це її громадський обов’язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.

4.До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок з’явитися на виклик слідчого, бути присутніми при допиті, ставитизапитання, атакожправозаперечувати протизапитань. Слідчий, прокурор має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу (див. також ч. 2 ст. 491 КПК).

Стаття 227

Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у слідчих (розшукових) діях за участю малолітньої або неповнолітньої особи

1.При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньоїособизабезпечуєтьсяучастьзаконногопредставника, педагогаабопсихолога, а за необхідності – лікаря.

2.До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

3.У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

387

1.Відповідно до пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа – це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа – це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

При проведенні будь-яких слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК, за участю малолітньої або неповнолітньої особи слідчим чи прокурором забезпечується обов’язкова участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (у разі реєстрації шлюбу – ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим договором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір’ю або батьком дитини – ст. 35 ЦК України) не є підставою для відмови у виклику до участі у слідчій дії вказаних у ч. 1 ст. 227 осіб.

Якзаконні представники доучасті вдопитіможутьбутизалучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальнийпорядокзалученнязаконногопредставникадоучастіукримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Стосовно малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ.

Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права і обов’язки педагогаабопсихолога. Уявляється, щовонивиступаютьутакомувипадкуякспеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка бере участь у слідчій дії. Психолог має бути фахівцем

угалузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога та психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт із неповнолітнім, виробити правильну тактику проведення слідчої дії, сформулювати, якщо це необхідно, запитання з урахуванням дитячої психіки. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію злочину тощо.

Педагогможебутивикликанийчерезадміністраціюшколиабодитячоїдошкільної установи у порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

Під необхідними випадками, які потребують участі лікаря припроведенні слідчої (розшукової) дії за участю малолітньої або неповнолітньої особи, слід розуміти випадки, коли є дані про розумову відсталість дитини, психічне захворювання, хворобливий стан тощо.

2.До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарю, окрім їх прав та обов’язків, передбачених статтями 44, 71 КПК, роз’яснюється їхнє право за дозволом слідчого чи прокурора ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

3.Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповноліт-

388

нього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні взагалі та залучити замість нього іншого законного представника. До таких, зокрема, можна віднести випадки, коли є підстави вважати, що законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, тощо.

Закон не передбачає фіксування рішення слідчого чи прокурора про обмеження участі законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні. Втім, оскільки таке рішення безпосередньостосуєтьсяправізаконнихінтересівнеповнолітньоготайогозаконного представника, таке рішення повинно бути зафіксовано в постанові з обов’язковим мотивуванням його прийняття. Така постанова має бути складена з додержанням вимог ч. 5 ст. 110 КПК та є обов’язковою для виконання.

Стаття 228

Пред’явлення особи для впізнання

1.Перед тим, як пред’явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з’ясовує, чиможеособа, якавпізнає, впізнатицюособу, опитуєїїпрозовнішнійвигляд

іприкмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

2.Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностейувіці, зовнішностітаодязі. Передтимякпред’явитиособудлявпізнання, їйпропонуєтьсяувідсутностіособи, якавпізнає, зайнятибудь-якемісцесередінших осіб, які пред’являються.

3.Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

4.Зметоюзабезпечення безпекиособи, якавпізнає, впізнанняможепроводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.

5.При пред’явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.

6.За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозаписуздодержаннямвимог, зазначенихучастинахпершійідругійцієїстатті.

389

Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред’явленні особи для впізнання.

7. Фотознімокзособою, якапідлягаєвпізнанню, пред’являєтьсяособі, якавпізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред’являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншимиособливостями, щосуттєвовпливаютьнасприйняттязображення. Особина іншихфотознімкахповиннібутитієїжстатіінеповинніматирізкихвідмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред’явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

8.При пред’явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнаннятехнічнимизасобами, психологи, педагогитаіншіспеціалісти.

9.Заправиламицієїстаттіможездійснюватисяпред’явленняособидлявпізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред’явлені для впізнання.

1. Пред’явленнядлявпізнання– цесамостійнаслідчадія, якаполягаєвпред’явленні свідку, потерпілому, підозрюваномувпередбаченомузакономпорядкупевногооб’єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об’єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам’яті і про який давали показання (статті

228–231 КПК).

Залежно від об’єкта розрізняють пред’явлення для впізнання осіб (ст. 228 КПК), речей (ст. 229 КПК), а також трупа (ст. 230 КПК).

Пред’явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної постанови. Упроцесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред’являється об’єктдля впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можутьбутисвідки, потерпілі, підозрювані. Пред’явлення особи для впізнання як слідчу дію необхідно відрізняти від пред’явлення осіб, здійснюваного при провадженні інших слідчих дій, наприклад, пред’явлення фотографії в ході допиту (узнавання).

Обов’язковоюумовоюпроведенняцієїслідчоїдіїєпопереднєопитуванняслідчим, прокурором впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. З’ясувавши обставини, при яких впізнаючий спостерігав особу, що підлягає впізнанню, необхідно встановити об’єктивні і суб’єктивні чинники, що впливають на повноту і правильність сприйняття: у якому стані був допитуваний перед початком і після події, у процесі спостереження; якими були спрямованість уваги, тривалість сприйняття; чи немає у впізнаючого дефектів слуху, зору, чи добре він запам’ятовує обличчя людей; чому впізнаючий запам’ятав саме ці ознаки особи, що підлягає впізнанню.

За результатами опитування складається протокол з дотриманням вимог статей 104, 231 КПК. У коментованій статті чітко не вказано, що перед безпосереднім пред’явленням особи для впізнання проводиться допит, мова йде про «попереднє

390