NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом; набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

У разі винесення слідчим суддею чи судом ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора, клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про арешт майна, тимчасово вилучене майно також повертається особі, у якої воно було вилучено. Таке рішення приймається, у разі якщо немає достатніх підстав вважати, що речі, які є майном підозрюваного, обвинуваченого, не відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, у разі: 1) якщоклопотанняслідчого, прокурорапроарешттимчасововилученогомайнабуло поданодосудупізнішенаступногоробочогодняпіслявилученнямайна; 2) клопотанняпротимчасовий арештмайнанадійшлодосудупіслязакінчення 72 годинзмоменту його вилучення.

Про можливість отримання володільцем вилученого у нього майна він повідомляєтьсяписьмово. Копіяповідомлення долучається докримінального провадження. Урозписці отримувач вказує дані свого паспорта або іншого документа, який посвідчує його особу та місце проживання. У разі неможливості особистої явки власника майна воно може бути отримано за дорученням іншою особою, розписка якої разом з дорученням приєднується до справи. Якщо власником є підприємство, установа, організація, майно передається їх представникам за наявності доручення, документа, що засвідчує особу, і під розписку.

331

ГЛАВА 17

АРЕШТ МАЙНА

Стаття 170

Підстави для арешту майна

1.Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченогоабонеосудноїособи, якавчиниласуспільнонебезпечне діяння, можливостівідчужуватипевнейогомайнозаухвалоюслідчогосуддіабосуду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимогцьогоКодексу арештмайнаможетакожпередбачати заборонудляособи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

2.Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно

увигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

3.Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого абоосіб, які всилу закону несуть цивільну відповідальність зашкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільнонебезпечнедіяння, i перебуваютьуньогоабовіншихфізичних, абоюридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

4.Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвестидозникнення, втратиабопошкодженнявідповідногомайнаабонастання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5.Заборонавикористанняжитловогоприміщення, вякомуназаконнихпідставах проживають будь-які особи, не допускається.

1. Арешт майна − це один із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чиномтакиммайномтавикористовуватийого. Арештмайнамаєтимчасовийхарактер, оскільки остаточне рішення про те, що належить вчинити з майном, яке арештоване, буде вирішено судом при ухваленні вироку (ст. 368 КПК).

332

Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінальнопротиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудноїособи, якавчиниласуспільнонебезпечнедіяння, можутьбути: батьки(усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи (ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків (ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володієджереломпідвищеноїнебезпеки(ст. 1187 ЦК). Цивільнимвідповідачемукримінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред’явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового розгляду у порядку, встановленому ст. 128 КПК.

2.Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позовучиможливої конфіскації майна впровадженні щодокримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна (ст. 59 КК). Арешт може бути накладено також на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використаніякзасобичизнаряддявчиненнякримінальногоправопорушеннята(або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного зїхнезаконним обігом; 4) набуті врезультаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

3.Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права. Нерухоме майно – це земельні ділянки,

атакож об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК). Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 424. ЦК). До розрахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, належать: акредитиви, розрахунковічеки(чеки), банківські платіжнікартки, векселя, інкасові доручення (розпорядження), платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення (ст. 1088 ЦК, Постанова Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки

333

в Україні в національній валюті»). Цінний папір − це документ встановленої форми

звідповіднимиреквізитами, щопосвідчуєгрошовеабоіншемайновеправоівизначає взаємовідносиниміжособою, якайогорозмістила(видала), івласникомтапередбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачіправ, щовипливаютьзцьогодокумента, іншимособам(ст. 194 ЦК). Корпоративні права − це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, щовключаютьправомочності научастьцієїособивуправлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК).

Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченогоабоосіб, яківсилузаконунесутьцивільнувідповідальністьзашкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Таке майно може перебувати як у вказаних осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. ПВСУ звертав увагу на те, що при виконанні вироків у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стягнення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться в інших осіб. При запереченні володільцем факту належності засудженому грошей чи майна, переданих

зметою приховання їх, вони можуть бути витребувані шляхом пред’явлення позову запідставами, передбаченими цивільнимзаконодавством. Непідлягаютьконфіскації,

атому і не підлягають з цією метою арешту, предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК.

4.Арешт майна, як правило, полягає у забороні відчужувати майно − один із способів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншій особі. Заборона на використання майна (вилучати корисні властивості речі для задоволення потреб власника чи інших осіб), атакожзаборонарозпоряджатисятакиммайном(визначатидолюналежноїречі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) може бути застосована лише у випадках, коли її незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5.Не допускається накладення арешту на житлове приміщення шляхом заборони використання його, якщо в ньому на законних підставах проживають будь-які особи. Під житлом, відповідно до п.11 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативнорозшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» № 2 від 28.03.2008 р., слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі

334

тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо). Згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 КЗПЛ охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися наофісні приміщення, які належать фізичним особам, атакож офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді або суду. Це положенняобумовленовимогоюст. 41 КонституціїУкраїни, якапередбачаєвиключносудовий порядок позбавлення права власності.

Стаття 171

Клопотання про арешт майна

1.З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.

2.У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1)підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

2)перелік і види майна, що належить арештувати;

3)документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

3.У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1)розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

2)докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

4.Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

5.Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повиннобутиподанонепізнішенаступногоробочогодняпіслявилученнямайна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

1.Клопотання про застосування арешту майна на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться органдосудового розслідування. Зклопотанням проарештмає правозвертатися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову − також цивільний позивач. Фактичною підставою арешту майна є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди, заявлення цивільного позовупроїї відшкодування або

335

можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майназавирокомсуду. Необхідність арештумайназумовлюєтьсяобґрунтованоюпідозроювважати, щонезастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконаннявирокувчастинізабезпечення можливоїконфіскації майнаабоцивільного позовучиперешкоджатиме встановленнюістинивнаслідоктого, щотакемайноможе бути приховане, відчужене чи пошкоджене.

2.У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1)підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, щоналежить арештувати. Зметоювстановлення майна чикоштів, наякі може бути накладено арешт, слідчий може направити запити в: Бюро технічної інвентаризації, нотаріальніконтори, державнепідприємство«Інформаційнийцентр», управління державного архітектурно-будівельного контролю місцевих держадміністрацій, банківські установи, державні податкові адміністрації (інспекції); органи Державтоінспекції, органи Державної комісії з цінних паперів, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України Держкомстату України, Український центр сертифікатних аукціонів та його регіональні відділення, державну інспекцію судноплавного нагляду та її структурні підрозділи на місцях, страхові організації. Оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, мають бути додані до клопотання.

3.Цивільний позов пред’являється, якщо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнову та/або моральну шкоду (ч.1 ст. 128 КПК). Уклопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора проарешт майна для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієїшкоди. Розміршкоди, завданоїкримінальнимправопорушенням, встановлюється виходячи з фактичної вартості викраденого чи пошкодженого майна. Вартість такого майна необхідно визначати з урахуванням його фактичного стану на момент вчинення кримінального правопорушення, а не на момент його набуття потерпілим. У провадженнях щодокримінальних правопорушеньекономічної спрямованості визначення розміру шкоди здійснюється на підставі ревізії, інвентаризації, аудиту та бухгалтерської експертизи.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення та зарахування стягнення звинних осіб коштів довідповідного бюджету і їх використання, якийзатверджений постановоюКМУвід16 липня1993 р. №545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров’я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування на день. Кількість ліжко-днів визначаєтьсянапідставімедичноїкарткистаціонарногохворого(форма003/у) абоінших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Цивільний кодекс України не обмежує відшкодування витрат лише тими, які були витрачені на стаціонарне лікування, а визначає, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов’язана відшкодувати витрати закладові

336

охорониздоров’яналікуванняпотерпілоговідцьогокримінальногоправопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильногодушевногохвилювання, щовиниклораптововнаслідокнасильствааботяжкої образи з боку потерпілого (ч.1 ст. 1206 ЦК).

Певніособливостімаєвизначеннярозмірувідшкодуванняморальноїшкоди. Упостанові ПВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або іншихнегативних явищ, заподіяних фізичній чиюридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку

зпротиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 23 ЦК). Пленумроз’яснює, щопривизначеннірозмірушкодинеобхідновраховуватистанздоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При необхідності визначення розміру моральної шкоди може бути призначена судово-психологічна експертиза, порядок призначення та проведення якої регулюється Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5.

4.Вартість майна, яке належить арештувати зметою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тобто має відповідати розміру цивільного позову. У разі заподіяння особі шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об’єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. Є неприпустимим покладеннясолідарноївідповідальностінаосіб, якиххочайпритягнутодокримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за самостійні кримінальніправопорушення, непов’язаніспільнимнаміром, атаксамонаосіб, колиодних

знихзасуджено закорисливі кримінальні правопорушення, наприклад, зарозкрадання, а інших − за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об’єктивно сприяли першим у вчиненні кримінального правопорушення.

5.До клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна

додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається

337

клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК). Якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна подано з порушенням визначених цією нормою строків (не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна), то майно, яке було тимчасово вилучене, має бути негайно повернуто особі, у якої воно було вилучено.

Стаття 172

Розгляд клопотання про арешт майна

1.Клопотанняпроарештмайнарозглядається слідчимсуддею, судомнепізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

2.Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не булотимчасововилучене, можерозглядатися безповідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

3.Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

4.Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

1.Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду.

2.Існує два порядки розгляду слідчим суддею, судом клопотання про арешт майна. Перший полягає у тому, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності − також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Другий варіант полягає у розгляді клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Така необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо.

3.Слідчий суддя, суд повертає клопотання прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, якщоклопотання проарештмайна подано бездодержання вимог ст. 171 КПК, асаме: незазначенопідстави, узв’язкузякимипотрібноздійснитиарешт майна; переліківидимайна, щоналежитьарештувати; документи, щопідтверджують

338

право власності на майно, що належить арештувати; не додано оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Підчасрозглядупитанняпрозастосуванняарештумайнасторониповиннінадати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК). Обов’язок доказування обставин, які визначені в ст. 91 КПК (подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням) покладається на слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 92 КПК). Якщо клопотання подає цивільний позивач, товінмаєвказатидоказифактузавданняшкодиірозміруцієїшкоди( ч. 3 ст.171 КПК).

4. Слідчий суддя, суд зобов’язані на основі всебічного, повного й об’єктивного дослідженняобставинкримінальногопровадженняз’ясуватихарактерірозміршкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, наявність причинного зв’язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного в її заподіянні та чи відшкодовано шкоду повністю або частково.

Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (показання, речові докази, документи, висновки експертів), або заслухати будь-якого свідка.

Стаття 173

Вирішення питання про арешт майна

1.Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

2.При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахову-

вати:

1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального право-

порушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримі-

нальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

3.Відмова узадоволенні абочасткове задоволення клопотанняпроарештмайна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

4.Уразізадоволенняклопотанняслідчийсуддя, судзастосовуєнайменшобтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

339

5.У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

1) перелік майна, яке підлягає арешту;

2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі;

4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно;

5) порядок виконання ухвали.

6.Ухвалупроарешттимчасововилученогомайнаслідчийсуддя, судпостановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

7.Копіяухвалинадсилаєтьсяслідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

1.При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати підстави арешту майна, а саме: завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди, заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову, можливість накладення майнових стягнень, конфіскації майназавирокомсуду, наявність, місцезнаходження тавартістьмайна, на яке може бути накладено арешт.

2.Якщо особа, що подала клопотання про арешт майна не доведе необхідність такого арешту, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання повністю або частково, що тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

3.При визначенні обсягу майна, на яке накладається арешт, необхідно враховуватирозміршкоди, завданоїкримінальнимправопорушенням, танаявністьсанкціїувиді конфіскації майна. При цьому на нерухомість, грошові кошти та інші цінності, нажиті злочинним шляхом, арешт повинен накладатися у повному обсязі. Такий же виняток стосується і випадків, коли арешт на майно накладається з метою забезпечення його конфіскації.

4.У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, який, зокрема, не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи. Не підлягають арешту предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено в Додатку до КК України.

Принакладенніарештунамайно, щоналежитьподружжю, необхідноз’ясовувати, яке з нього є роздільним, а що спільно нажитим. Майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу, залишається їх роздільною власністю. Крім того, роздільною власністю визнається майно, отримане подружжям у спадок, як подарунок, різного родупремії тощо. Майно, щонажите подружжям протягом періоду шлюбу, вважається їх спільною власністю, незалежно від того, на кого воно оформлене. Спільним майномподружжяє, зокрема, вклади, придбананерухомістьтаіншемайно, придбане чи вироблене за рахунок їх спільної власності. На роздільне майно, що належить підозрюваному, обвинуваченому, арешт може бути накладений у повному обсязі. Тому

340