Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Вища Математика для Економістів

.pdf
Скачиваний:
572
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
5.79 Mб
Скачать

Ортогональні перетворення

Лінійне перетворення y = Qx називається ортогональним, якщо матриця Q є ортогональною. Ортогональне перетворення має таку властивість: для будь-яких двох векторів їх скалярний добуток дорівнює скалярному добутку їх образів при цьому перетворенні.

Дійсно, нехай u,v En , тоді Qu T Qv uT QT Qv = uT v .

Звідси випливає, що при ортогональному перетворенні довжини векторів та кути між ними не змінюються, бо Qu = u і

u,v = Qu,Qv . u v Qu Qv

Розглянемо такі ортогональні перетворення, як обертання і відбиття.

Нехай на площині x1Ox2 кожний радіус-вектор x замінюється радіус-вектором y , який одержаний в результаті обертання x на кутпроти годинникової стрілки (рис. 2).

x2

e2 e2

e1

φ

e1 x1

Рис. 2.

Визначимо матрицю перетворення обертання в

натуральному базисі, який складається з ортонормованих векторів

e1 1 0 T , e2 0 1 T .

У результаті вказаного перетворення

базисний вектор e1 замінюється вектором

 

e1 cos e1 sin e2 , а

базисний вектор e2 -

вектором e2 sin e1

cos e2 . Тоді матриця

перетворення обертання має вигляд:

 

 

 

132

cos

sin

(39)

T

.

sin

cos

 

Перетворення обертання в просторі Rn визначається матрицею обертання Tij , яка відрізняється від одиничної матриці лише чотирма елементами, розміщеними на перетині рядків і стовпців з

номерами

i та

j

i j ,

 

причому

два діагональних

елементи

дорівнюють cos , а два інших дорівнюють sin та sin .

 

 

 

Перетворенню

відбиття відповідає матриця відбиття

(матриця Хаусхолдера)

H = E - 2uuT ,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(40)

де u - нормований вектор

 

 

u

 

1 . Зауважимо,

що матриця H є

 

 

симетричною,

бо

HT E - 2uuT T

ET 2 uT

T

uT E - 2uuT H .

Покажемо,

що

матриця H

 

 

 

є ортогональною.

 

Дійсно,

оскільки

uT u

 

u

 

2 1, то

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HT H E - 2uuT 2

 

 

E 4uuT 4uuT uuT E .

 

З’ясуємо геометричний зміст відбиття в просторі R3 . Здійснимо

відбиття відносно деякої площини V , що проходить через початок координат. Нехай u - одиничний вектор, який ортогональний до будь-якого вектора площини. Візьмемо довільний вектор x R3 і

розкладемо його на дві складові: паралельну до u , тобто xu u uT x ;

перпендикулярну до u , тобто проекцію на площину V , яка визначається рівністю

xv x xu x u uT x E uuT x .

(41)

При відбитті вектора x відносно площини

V його

перпендикулярна складова xv

залишається незмінною, а паралельна

складова xu змінює знак

(рис. 3), тому відбитий

вектор z

визначається як

 

 

z x 2xu E 2uuT x Hx .

 

133

xu x

u

xv

-xu

z

 

 

Рис. 3.

 

Отже, ми маємо справу з перетворенням відбиття.

 

Дві множини U і V

евклідова простору

називаються

ортогональними U V , якщо кожний вектор з U

ортогональний

до кожного вектора з V .

Множина всіх векторів, ортогональних до множини U ,

називається ортогональним

доповненням

 

множини

U

і

позначається через U .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зауважимо,

 

що

U

є

підпростором

евклідова

простору

незалежно від того, чи є U підпростором.

 

 

 

 

 

 

Теорема.

Якщо

U -

підпростір евклідова

простору

En , то

En U U та U

 

U .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ядром m n -матриці

A називається множина

N A

векторів

x En , для яких Ax = 0 .

 

 

 

 

 

 

R A

Образом

m n -матриці

A називається

множина

векторів v Em , вигляду v = Au , де u - деякий вектор простору En .

 

Множини N A та R A

є підпросторами вимірності n r A

і

r A відповідно,

тобто

dimN A n r A ;

dimR A r A .

Вимірність ядра матриці A називається дефектом матриці і

позначається через d A , отже,

d A n r A .

 

 

 

 

 

 

Теорема.

Для

будь-якої матриці A

має

місце

рівність

N A R AT .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

134

Із сформульованої теореми випливає, що підпростір N A ,

утворений розв’язками системи

Ax = 0 ,

є

ортогональним

доповненням до підпростору, натягнутому на рядки матриці A .

Приклад

19.

Доповнити

ортогональну

систему

векторів

e1 1 1 1 0 T , e2 2 0 2

1 T до ортогонального базису простору

E4 .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Знаходимо

вектор e3

x1

x2

x3 x4 T

з умов

ортогональності

e1T e3 0, eT2 e3 0 .

Ці

умови

представляють

собою

систему

рівнянь

відносно координат вектора e3 :

 

 

 

 

 

 

 

 

x1 x2 x3

0,

 

 

 

 

 

 

 

2x3

x4 0.

 

 

 

 

 

 

2x1

 

 

 

 

Фундаментальну систему розв’язків цієї системи складають вектори

a1 1 1 0

2 T , a2

0 1

1 2 T .

За вектор e3

візьмемо один з

цих векторів, наприклад a1 .

 

 

 

 

 

 

 

 

Вектор

e4 y1 y2 y3

y4 T

 

визначимо

згідно

умов

e1T e4 0, eT2 e4

0, eT3 e4

0 . Відповідна система рівнянь має вигляд:

 

 

y1 y2 y3

 

 

 

0,

 

 

 

 

 

 

 

2y3

 

y4 0,

 

 

 

 

2y1

 

 

 

 

 

 

y y

2

2y

4

0.

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

Фундаментальною системою розв’язків є вектор 1 3 2 2 T , який

ми візьмемо за e4 .

Приклад 20. Застосувавши процес ортогоналізації Грама-

Шмідта

 

 

до

 

системи

векторів

a1 1 1

0 T , a2

0

2 1 T , a3

2

2 3 T одержати

ортогональну

систему векторів b1, b2, b3 .

 

 

 

 

 

 

 

 

Покладемо b1 = a1 . Шукаємо вектор b2

у вигляді b2 a2 21b1 .

Число

21

визначаємо

з

 

умови

bT2 b1 0 .

Оскільки

0 bT2 b1 aT2 b1 21b1T b1 , то

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

aT2 b1

 

2

1,

b

 

a

 

b 1 1 1 T .

 

 

 

b1T b1

 

 

 

 

 

 

21

 

2

 

 

2

 

2

 

1

 

 

Тепер шукаємо вектор b3

у вигляді b3 a3 31b1 32b2 . Числа

31 і 32

визначаємо з умов bT3 b1

0, bT3 b2

0. З урахуванням рівності

bT2 b1 0

маємо 0 bT3 b1 aT3 b1 31b1T b1,

0 bT3 b2 aT3 b2 32bT2 b2 .

Звідси випливає, що

135

 

 

 

aT3 b1

 

4

2,

 

 

aT3 b2

 

3

1,

b

 

a

 

2b b

 

1 1 2 T .

 

b1T b1

 

 

bT2 b2

 

 

 

 

 

31

 

2

 

32

 

3

 

 

3

 

3

 

1

2

 

 

 

Отже,

b1 1 1

0 T , b2 1 1

1 T , b3

1

1 2 T .

 

 

Приклад 21. Скласти рівняння гіперплощини, що проходить

через точку

A 2,3,1, 2

афінного простору S4

перпендикулярно до

прямої x 1 3

2 4 2 T .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо x0

- радіус-вектор точки A , то з рівняння гіперплощини

aT x b , де вектор a

є нормаллю до гіперплощини, випливає, що

aT x0 b . З цих рівностей знаходимо,

що aT x x0 0 . Нормаллю до

гіперплощини є вектор, що утворює напрямний підпростір прямої,

тобто a 3 2 4 2 T . Підставивши координати векторів a, x, x0 у

рівняння гіперплощини, будемо мати:

3x1 2x2 4x3 2x4 20 .

Приклад 22. Скласти рівняння гіперплощини, що проходить через точку A 2,1,1 афінного простору S3 паралельно до прямих x 1 1 1 T 1 1 1 3 T , x 0 0 1 T 1 0 1 1 T .

Нехай aT x x0 0 - шукане рівняння гіперплощини, причому

x0 2 1 1 T . Координати вектора

нормалі a a1 a2

a3 T

знаходимо з

умов ортогональності вектора a

і векторів 1 1

3 T ,

0 1 1 T , які

утворюють напрямні підпростори даних прямих. Ці умови мають вигляд:

a1 a2 3a3 0,

a2 a3 0.

Фундаментальна система розв’язків цієї системи рівнянь складається з вектора 2 1 1 T , який є шуканим вектором a . Отже, маємо

рівняння гіперплощини:

2x1 x2 x3 4 .

Приклад 23. Знайти ортогональне доповнення до підпростору,

який породжується векторами a1 2 1 1 T , a2 2 3 4 T .

Позначимо через U підпростір, що породжується векторами a1, a2 . Легко перевірити, що ці вектори є лінійно незалежними, тому

dimU 2 . Доповнимо систему векторів a1, a2

до базису простору E3 .

Шукаємо вектор a3 x1 x2

x3 T з умов a1T a3

0, aT2 a3 0 . Ці умови

мають вигляд:

 

 

136

2x1 x2

x3 0,

 

3x2

4x3 0.

2x1

Фундаментальна система розв’язків цієї системи рівнянь складається

звектора 1 6 4 T , який є шуканим вектором a3 . Отже,

ортогональним доповненням підпростору U є одновимірний підпростір U , який породжується вектором a3 1 6 4 T .

Приклад 24. За допомогою перетворення подібності з ортогональною матрицею діагоналізувати симетричну матрицю

 

2

0

2

 

A

 

0

4

2

 

 

.

 

 

2

2

3

 

 

 

 

Власними значеннями

 

і

відповідними ортонормованими

власними векторами матриці A є

1 0, x1

 

1

2 1 2 T , 2 3, x

2

 

1

2 2 1 T ,

 

 

 

3

 

 

3

 

1 T3 6, x3 3 1 2 2 .

Діагоналізуючою матрицею S є ортогональна матриця Q , стовпцями якої є вектори x1, x2, x3 :

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

2

1

 

 

 

 

 

 

S = Q

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2 2

.

 

 

 

 

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

1

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таким чином,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A Sdiag 0, 3, 6 S 1

= Qdiag 0, 3, 6 QT

 

1

2

2 1 0

 

 

0

0 2

1 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2 2

 

0

 

 

3

0

 

2

2

1 .

 

 

 

3

 

2

1 2

 

0

 

 

0

6

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 2

 

Приклад 25. За допомогою перетворення подібності з ортогональною матрицею діагоналізувати симетричну матрицю

 

 

2

1

1

A

 

1

2

 

 

 

1 .

 

 

1

1

2

 

 

 

 

Власними значеннями і відповідними власними векторами матриці A є

1 0, x1 1 1 1 T , 2 3 3, x2 1 1 0 T , x3 1 0 1 T .

137

Вектор x1 ортогональний до векторів x2 і x3 , проте вектори x2 і x3

не є ортогональними. Ортогоналізуємо ці вектори за методом ГрамаШмідта, в результаті чого одержимо ортогональну систему векторів

b1 1 1 0 T , b2

1 2

1 2

 

1 T .

 

За

 

 

допомогою

 

 

 

ортогональної

системи векторів x1, b1, b2

складемо ортогональну матрицю Q :

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

 

2

6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x1

 

 

 

b1

 

 

b2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Q

 

 

 

 

 

 

1 3

 

 

1 2 1 6 .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x1

 

 

 

b1

 

 

b2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

2

6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тоді маємо:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

1

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

1

 

 

1

 

 

 

1

 

 

 

 

3

2

 

6

0 0

0

3

 

3

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A 1 3

1 2

 

 

1 6

0 3

0

1 2

 

1 2

 

0 .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0 0

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

2 6

 

 

 

 

 

 

1 6

1 6

2 6

1 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приклад 26.

Знайти

 

 

 

образ і

ядро

матриці

 

ортогонального

перетворення A в просторі E3 , що полягає у проектуванні векторів на площину y z 0 .

 

 

 

 

Позначимо нормаль до площини (гіперплощини) y z 0 через

n 0

 

1 1 T , тоді відповідний нормальний вектор визначається як

u =

 

n

 

 

1

0 1 1 T .

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За формулою (41) маємо:

Ax = x - uuT x . Застосуємо це

перетворення проектування

до векторів натурального базису

e1, e2, e3 простору E3 . Одержимо:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ae1 = e1 - uuT e1 e1 1 0 0 T ,

 

 

 

 

Ae2 = e2 - uuT e2

1

0 1 1 T ,

Ae3 = e3 - uuT e3

1

0 1 1 T .

 

 

 

 

2

2

Отже, матриця ортогонального перетворення має вигляд:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

0

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

1 2

1 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

1 2

1 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Очевидно, що r A 2 , тому образ матриці A є двовимірним підпростором, натягнутим на вектори 1 0 0 T , 0 1 1 T . Ядро матриці A має вимірність d A 3 2 1 та породжується вектором нормалі до гіперплощини, а саме вектором n 0 1 1 T .

138

§5. Квадратичні форми і додатно визначені матриці

Квадратичною формою від змінних x1, x2, , xn називається многочлен відносно цих змінних, який вміщує тільки їх другі степені:

n n

f x1, x2, , xn aij xi x j xT Ax ,

 

 

i 1 j 1

 

де x x1, x2, ,

xn T ,

A - симетрична матриця aij

aji , яка

називається матрицею квадратичної форми.

Обмеження, внаслідок якого матриця A повинна бути симетричною, не є суттєвим, бо якщо матриця B несиметрична і квадратична форма серед інших вміщує доданки bij xi x j bji x j xi , то,

поклавши aij

aji

 

1

bij

bji , будемо мати в квадратичній формі

 

 

 

2

 

 

замість зазначених доданків один доданок 2aij xi x j , а матриця

квадратичної форми стане симетричною.

Квадратична форма називається додатно (невід’ємно, від’ємно, недодатно) визначеною, якщо для будь-якого ненульового

вектора

x

виконується

нерівність

xT Ax 0 xT Ax 0, xT Ax 0, xT Ax 0 .

 

Додатно (невід’ємно, від’ємно, недодатно) визначеною

називається симетрична матриця, яка відповідає додатно (невід’ємно, від’ємно, недодатно) визначеній квадратичній формі.

Очевидно, що від’ємно (недодатно) визначені квадратичні форми отримуються з додатно (невід’ємно) визначених зміною знаку. Тому досить обмежитися розглядом додатно і невід’ємно визначених форм.

Сформулюємо найбільш уживані ознаки додатної визначеності матриці.

Теорема. Для того, щоб симетрична матриця A порядку n буда додатно визначеною, необхідно і достатньо, щоб виконувалась одна з умов:

1.xT Ax 0 для всіх ненульових векторів x ;

2.всі власні значення матриці A додатні;

3.всі провідні (кутові) мінори матриці A додатні (критерій Сільвестра);

4.всі провідні елементи (без переставлень рядків) додатні;

5.існує невироджена матриця W така, що A = WT W .

Зауважимо, що ознаки невід’ємної визначеності матриці відрізняються від сформульованих заміною знаків додатності на

139

невід’ємність та зняттям обмежень на переставлення рядків і невиродженість матриці W .

Ознаку від’ємної визначеності матриці дає критерій Сільвестра: для того, щоб симетрична матриця A порядку n буда від’ємно визначеною, необхідно і достатньо, щоб знаки провідних

мінорів чергувалися, починаючи з від’ємного.

 

 

 

 

 

 

 

 

Матрицю W , про яку йде мова в теоремі, можна знайти одним

із способів:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1)

W diag

 

 

,

 

 

 

, ...,

 

 

 

 

 

QT ,

де

Q

 

- ортогональна матриця,

 

1

 

2

n

складена

з

ортонормованих

 

власних

векторів матриці A , що

відповідають власним значенням i ,

i

1,n

:

 

 

 

 

 

 

 

2)

W A1 2

Qdiag

 

 

,

 

 

, ...,

 

 

QT ;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3)

W diag

 

 

,

 

, ...,

 

 

 

U ,

де

U

- множник

LDU -розкладу

d1

d2

 

dn

матриці A , d1, d2, ..., dn

- її провідні елементи ( L, U відповідно нижня

і

верхня

трикутні матриці

з одиницями на

головній діагоналі,

D diag d1, d2, ..., dn ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

W diag

 

 

 

 

 

 

U ,

 

Представлення

A = WT W ,

де

 

 

,

 

, ...,

 

 

d1

d2

dn

називається розкладом Холецького для додатно визначеної матриці

A .

Рангом квадратичної форми називається ранг її матриці.

При заміні змінних x = Cy квадратична форма f переходить у квадратичну форму від нових змінних y1, y2, , yn . Перетворення змінних називається невиродженим, якщо матриця C цього перетворення є невиродженою.

Канонічним виглядом квадратичної форми рангу r називається представлення її алгебраїчною сумою квадратів:

f y2

y2

... y2,

 

 

 

 

 

 

0, i 1,r .

(42)

1 1

2 2

r r

i

 

 

 

 

Коефіцієнти i називаються канонічними коефіцієнтами.

Рівність

(42) можна переписати наступним чином:

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

f jy2j

,

 

 

 

(43)

j 1

де j - не всі ненульові (кількість ненульових коефіцієнтів дорівнює

рангу форми).

Теорема. Будь-яку квадратичну форму ортогональним перетворенням можна звести до канонічного вигляду.

140

Нехай Q - ортогональна матриця, тобто Q 1 QT , та Q складається з ортонормованих власних векторів, що відповідають власним значенням матриці квадратичної форми A , тому

A = QΛQT , Λ diag 1, 2, ..., n ,

де 1, 2, ..., n - власні значення матриці A . Тоді

 

n

f

xT Ax xT QΛQT x yT Λy j y2j ,

 

j 1

де y y1 y2 ... yn T

QT x . Отже, квадратична форма за допомогою

ортогонального перетворення x = Qy зведена до канонічного вигляду. Зауважимо, що звести квадратичну форму до канонічного вигляду можна і так званим методом Лагранжа або методом

виділення повних квадратів.

Нехай квадратична форма зведена до канонічного вигляду (42), причому відмінні від нуля канонічні коефіцієнти занумеровані так,

що 1, 2, ..., p є

додатними, а p 1, p 2, ..., r

 

- від’ємними. За

допомогою невиродженого лінійного перетворення змінних

y

 

s

, ..., y

 

 

sp

, y

 

 

sp 1

, ..., y

 

 

s

,

 

1

p

 

 

p 1

 

 

r

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

1

 

 

 

p

 

 

 

p 1

 

 

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

yr 1 sr 1, ..., yn sn

Квадратичну форму можна звести до вигляду:

f s2

... s2

s2

... s2

,

(44)

1

p

p 1

r

 

 

який називається нормальним виглядом квадратичної форми.

Теорема (закон інерції квадратичних форм). Кількість доданків з додатними (від’ємними) коефіцієнтами в нормальному вигляді квадратичної форми не залежить від способу зведення форми до цього вигляду.

Приклад 27. Дослідити на додатну (невід’ємну) визначеність матриці

 

2

1

0

 

 

 

1

0

1

 

A

 

 

2 1

 

,

B

 

0

1 0

 

1

 

 

.

 

 

0

1

2

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

1

1

Матриця A додатно визначена на підставі таких міркувань: 1)

власні значення

1 2, 2,3

2

2

є додатними; 2) провідні мінори

det A1 2, det A2

3, det A3 det A 4

є додатними; 3) провідні

елементи d1 2, d2 3 2, d3

4 3

є додатними.

Матриця B невід’ємно визначена на підставі кожної з ознак: 1) власні значення 1 0, 2 1, 3 2 є невід’ємними; 2) провідні мінори

141