Chernysh_Soc_04

Взаємозв’язок

економіки із соціальною сферою у вченні

Д.Рікардо

Зв’язок

виробництва й динаміки народо2 населення в концепції

Т.Мальтуса

Соціологічна

перебудова

теоретичної

економіки в працях К.Маркса

зумовлений гарантією з боку держави свободи підприємництва, безперешкодної конкуренції, коли немає протекціонізму (тобто

державного покровительства) у торгівлі тощо. Соціальний вміст має і теорія вартості Сміта: джерелом вартості товару є всезагальна праця, яка передбачає соціальну рівність виробників.

Праці Д.Рікардо (1772—1823), відомого англійського економіста, ще більш спеціалізовані щодо економічної діяльності. Він був автором теорії трудової вартості. Але й Д.Рікардо аналізував взаємозв’язок економіки із соціальною сферою. Стала відомою виявлена ним закономірність про пряму залежність величини заробітної плати від ступеня нагромадження капіталу. Саме в цьому положенні міститься умова гармонії інтересів праці й капіталу, зростання соціальних результатів капіталістичного виробництва.

Англійський учений Т.Мальтус (1766—1834) звернув увагу на взаємозв’язок між виробництвом і динамікою народонаселення. Суть сформульованого ним закону така: зростання народонаселення від2 бувається у геометричній, а життєвих засобів і благ — в арифметичній прогресіях. Це призводить до зростання кількості незабезпеченого насе# лення, тому завжди є багаті і бідні. Бідні — це той надлишок людей, якому не вистачає вироблених благ. Регуляторами такого стану в Т.Мальтуса є епідемії, голод, війни, які ліквідовують «зайву» частину народонаселен# ня. Звідси походять також заклики до робітничого класу і селянства (як малозабезпечених верств населення) утриматися від народження дітей і

створення багатодітних сімей.

Другий етап розвитку наукових уявлень про економічну сферу та її зв’язок зі сферою соціальною пов’язаний з виникненням якісно нової ситуації у взаємодії між капіталістичною економікою та суспільством. Як тільки капіталістична економіка запрацювала на повну силу, з’яви# лися основні соціальні суперечності цієї економічної системи: кризи початку XIX ст., антагонізм праці й капіталу, безробіття тощо. Ці процеси описані у працях К.Маркса, який першим здійснив спробу соціологічної перебудови теоретичної економіки. Для нього найбільш драстичними соціальними наслідками капіталістичної економічної системи були експлуатація праці й деградація особистості робітника, абсолютне й від# носне зубожіння більшості суспільства. Він розглядав елементи еконо# мічної системи — виробництво, розподіл, нагромадження капіталу — як соціальні процеси. У тому К.Маркс вбачав дію всезагального закону суспільного життя: економічна, трудова діяльність є основоположною для людини, формує її суть і соціальну природу. Однак форми організації

К.Маркс та системний аналіз суспільства

Нові

риси

капіталіс2

тичної

економічної

системи

М.Вебер про роль

протестант2 ської етики у становленні капіталізму

економічної діяльності за капіталізму прямо впливають на відчуження людини від її власної суті, від результатів праці й самої праці. Тому основ#

не завдання, згідно з К.Марксом, — подолання всезагального відчуження і перехід до справді людського життя у новій, комуністичній суспільно# економічній формації.

К.Маркс уперше застосував системний аналіз до суспільства: будь# яке суспільство належить до певної суспільно#економічної формації, де всі підсистеми (економіка, політика, культурне життя і т. ін.) взаємодіють одна з одною і розвиваються на основі економічного базису. Однак і позаекономічні види діяльності також відіграють активну роль: коли економічний базис не відповідає соціальній надбудові, він революційним чином перетворюється. Отже, на час першого, початкового періоду розвитку капіталістичної економічної системи теорія К.Маркса була найадекватнішим її описом і аналізом, здійсненим у соціологічному плані.

Проте з подальшим розвитком капіталізму виникають нові риси, які цей лад суттєво модифікують: він стає гнучкішим у соціальному плані (очевидно, праці К.Маркса і пророцтва щодо неминучого повалення цього ладу його могильником — пролетаріатом — відіграли в тому не останню роль, змусивши капіталістів повернутися обличчям до потреб робочого люду). Змінилися відносини між працею і капіталом, зростав добробут робітників та їх соціальний захист (цьому прислужилася невпинна боротьба пролетаріату за свої права). Виникло державне

регулювання, яке стримувало безжалісну конкурентну боротьбу та утворення монополій, тощо. Ці нові економічні й соціальні реалії від# крито і проаналізовано у працях М.Вебера та Е.Дюркгайма. У них економічна сфера й економічні відносини розглянуті з позицій загальної соціологічної теорії. Це зумовило виникнення третього етапу в розвитку наукових уявлень про економіку з погляду соціології.

М.Вебер здійснив дослідження раціональних та ірраціональних мотивів поведінки людини в економічній діяльності й розкрив взаємо2 зв’язок етики протестантизму з типами трудової поведінки. Якщо, наприклад, католицька релігія того часу закликала до відмови від мирсь# кого, «світського» життя задля звернення до життя духовного, засуд# жуючи такі види економічної діяльності, як гендлярство, лихварство, нагромадження капіталу, то протестантизм заохочував новий вид аске# тичної поведінки у трудовій діяльності. Віра у провидіння, згідно з постулатами протестантизму означає, що людина обрана Богом, уся її діяльність заздалегідь визначена, а це змушує її постійно й наполегливо

Е.Дюркгайм про розподіл праці та його соціальні наслідки

М.Туган2

Барановський про роль економіки й господарства

в соціальному житті

М.Ковалевський про багато2 факторний аналіз суспільства

працювати для досягнення успіху, який і є знаком Божим. Так праця із засобу для життя перетворюється у мету життя, стає її сенсом. Отже,

згідно з М.Вебером, ідеальні форми знання, втілені у ціннісні орієнтації, відіграють значну роль у трудовій поведінці та є важливою складовою всієї економічної системи, а протестантська етика набуває великого зна# чення у становленні економічної системи вільного підприємництва й найманої праці.

Е.Дюркгайм у творі «Про розподіл суспільної праці» (1893) дослідив

вплив економічного процесу розподілу праці на соціальний стан суспіль2 ства. На відміну від економічного трактування розподілу праці він запропонував його опис як соціального процесу, що відіграв провідну роль в інтеграції суспільства. На думку Е.Дюркгайма, розвинуте суспіль# ство засноване на «органічній солідарності», яка викликана саме розпо# ділом праці. Отже Е.Дюркгайм наголошує, що економічна система не лише породжує соціальні конфлікти, а й здатна творити інтеграцію. Соціальні суперечності, викликані анемічністю відповідних відносин (наприклад, соціальні суперечності праці й капіталу), пояснюються тим, що на перших етапах розвитку капіталізму немає належних організацій# них форм їх взаємовідносин, які виникають згодом і їх закріплює відповідне законодавство. Економічний процес розподілу праці не лише призводить до соціальних наслідків, а й сам зумовлений соціальним станом суспільства. Його причина — у збільшенні моральної та фізичної щільності суспільства, у зміні його сегментарної структури.

На третій період припадає творча наукова діяльність відомих українських економістів, праці яких мали виразний соціологічний контекст і стосувалися взаємодії економічної та соціальної сфер. Так, М.Туган<Барановський у своїх дослідженнях обґрунтовував роль господарства в соціальному житті, доводив соціальну природу категорій розподілу (наприклад, для нього величина заробітної плати є результатом боротьби робітничого класу й капіталістів). На відміну від марксизму М.Туган#Барановський вважав, що виробництво і господарська діяль# ність є нижчими сходинками драбини, яку утворює різноманітна діяльність людей, а вищі види соціальної діяльності мають своє самос# тійне значення й автономію щодо економічної діяльності. Він піддав критиці й марксистське тлумачення класів, і трактування марксизмом духовної діяльності людей з погляду теорії класової боротьби, і положення про класовий інтерес як критерій істини, добра і краси.

Український дослідник М.Ковалевський також критично ставився до поширеної в ті часи марксистської думки. Він наголошував, що вчення

Новий

характер

власності

Новий

характер

організації та управління виробництвом

•перехід від суто споживання до виробничої діяльності нового типу, яка дедалі частіше розглядається як різновид дозвілля;

•швидке заміщення праці знаннями; не масове матеріальне виробницт# во, а індивідуалізоване створення інформації та знань;

•руйнування меж між освітою, працею й дозвіллям;

•підвищення ролі науково#дослідних центрів і університетів, де ство# рюється дедалі більша частка національного продукту.

2. Трансформація власності:

•дифузія прав власності у двох напрямах:

а) зосередження акцій у дрібних держателів і виникнення внаслідок цього так званої «демократизації» капіталу;

б) формування компаній і корпорацій, значна частина капіталу яких контролюється їхніми робітниками;

•перетворення традиційної приватної власності на юридичну фікцію і формування власності на інформацію та знання, які нероздільно пов’язані з тими, хто їх виробляє;

•зменшення залежності людини від власності представників панівного класу на засоби виробництва, оскільки головними з них стають знання, дедалі доступніші для звичайної людини;

•велетенське зростання ролі освіти, яка стає каналом доступу до отримання і вироблення знань, а відтак — і до інтелектуальної влас# ності як такої. З огляду на це Ф.Фукуяма зазначає, що класові відмінності, які існують нині у США, викликані передусім відмін#

ностями в освіті.

3. Зміни характеру організації та управління виробництвом:

•створення системи управління, заснованої на широкій участі і менеджерів, і робітників;

•підвищення ролі неприбуткових організацій, участь у яких має добровільний характер і котрі стають важливими центрами не тільки ухвалення рішень, а й впливу на інші соціальні інститути;

•перехід від економіки, організованої на основі стихійних законів ринку, до господарства, що має радше не плановий, а «узгоджуваль# ний» характер. У цьому узгодженні бере участь широке коло пред# ставників сфери виробництва, послуг і споживання, а також держава, неприбуткові громадські організації, дедалі більша кількість робіт# ників. Тобто витворюється не державне чи приватновласницьке регулювання й управління, але активне соціальне регулювання з елементами громадського самоуправління і в сфері виробництва, і в інших сферах суспільного життя.

Постмодер2

ністське

бачення

економічних

проблем

•заміна трудової активності новим типом активності — креативної (творчої) за своєю суттю;

•зміна основної якості виробника: головним у людині стає не її фізична

сила, а здатність до інновацій;

•заміна пролетаря#виробника матеріальних благ проcьюмером, тобто людиною, яка одночасно і продукує, і споживає;

•руйнація старих домінуючих орієнтирів на індивідуалізм і особисту підприємливість та їх заміна оптимальною сполукою індивідуаліст# ських і спільнісних якостей особистості; дедалі ширша участь людей у недержавних добровільних громадських організаціях та локальних спільнотах;

•перехід від сповідування ринкових принципів до постекономічних цінностей;

•поступова відмова від економізованих матеріальних цінностей та орієнтирів і перехід до постматеріальних соціологізованих систем

цінностей з їх орієнтацією не на максимальний матеріальний добро# бут, а на високу якість життя з широкими можливостями самови# раження, саморозвитку і самореалізації особистості.

Таким чином, багато проблем, які на перший погляд є суто економіч# ними, на порозі ХХІ ст. набувають значно ширшого соціального контекс# ту і починають переплітатися із проблемами суспільства і людини в цілому. Саме ця обставина й привернула увагу постмодерністів, котрі

починали з культурологічних проблем, але згодом сформували специфічний підхід також і до господарської тематики і знайшли, на думку В.Іноземцева, нетрадиційні шляхи осмислення ролі економічних явищ у житті суспільства. Постмодерністське широке трактування

виробництва як виробництва не лише матеріальних благ і послуг, а й креативної людської особистості дозволило включити в рамки цього

процесу фактично всі сторони життя людини. Одночасно саме поняття

споживання у постмодернізмі також розглядається нетрадиційно, а як

процес засвоєння статусних станів і культурних форм. В умовах сталого

зростання ролі знань та інформації, розвитку господарської діяльності, зумовлених творчою активністю особистості (а не економічними, як до

Пост2 модернізм про постринковий устрій

Сфера

економіки як предмет дослідження теоретичної і прикладної соціології

того, чинниками) всі ці тенденції вимагали аналізу суб’єкт2суб’єктних відносин як основної форми соціальних зв’язків у тисячолітті, що настало.

Нарешті, великою є заслуга постмодерністів у зображенні суспільства, яке формується і нині, у вигляді постринкового типу соціального устрою (особлива заслуга тут належить З.Бауману). Саме вони закцентували

на тому, що нині доцільно розділяти потреби (needs) і бажання, хотіння

(wants) людини. Останні власне втрачають характер безпосередньої матеріальної нужди: людина досягає матеріального достатку, що дозволяє їй не задумуватися над задоволенням звичних потреб; тоді вона й починає шукати самовираження поза межами традиційних стереотипів

поведінки, властивих індустріальному суспільству. Так з’являються

бажання, хотіння (wants), засновані цілковито на суб’єктивних прагненнях особистості до, наприклад, самовияву в споживанні. Об’єктом такого самовираження може бути не купівля дорогого автомобіля найновішої марки, а придбання недорогого художнього твору

або проведення відпустки разом із друзями, основним видом занять під

час якої є турбота про довкілля або допомога бідним, немічним і хворим. У таких умовах втрачається можливість обчислення вартості в традиційних одиницях (наприклад, грошових) і сама вартість як господарська категорія починає трактуватися в якісних, а не кількісних

вимірах. Це стосується насамперед такого виміру, як висока якість життя.

Водночас слід акцентувати на одній принциповій для соціології

особливості. У західній соціологічній думці сфера економіки є предметом

дослідження насамперед у загальнотеоретичному плані і втілюється в економічній соціології, коротку історію розвитку якої викладено раніше. Економічна соціологія розглядає економіку як одну з підсистем суспільства, а також суспільні впливи на неї. Вона має на меті вкласти

економічну науку в ширший контекст соціальних відносин, визначити соціальні передумови, закономірності та результати економічної

діяльності, без чого годі знайти причини трансформацій і змін економічних систем. Російський соціолог Ю.Вєсєлов щодо цього слушно

зазначає, що економічна наука не могла пояснити, звідки взялися такі загальні соціальні типи, як «підприємець», «пролетар», що змусило їх обрати нестандартні для свого часу моделі поведінки й ціннісні орієнтації. Cаме М.Вебер#соціолог зміг відповісти на це питання, виявивши причини виникнення нових форм економічної поведінки. Але задля того він мусив звернутися до досліджень позаекономічних об’єктів, а саме — до релігійно зумовленої етики трудової поведінки.

Прикладна

емпірична

соціологія праці та управління

Концепція

наукового

менеджменту

Ф.Тейлора

Вироблення

наукових

методів

праці

Принципи

системи

Ф.Тейлора

З другого боку, у західній соціології поширений такий напрям дослід#

ження економічних процесів і економічного життя, як прикладна емпірична соціологія праці та управління. Тут ми надибуємо інші, відмінні від економічної соціології аспекти соціологічного аналізу; досліджувати

належить умови і стимули виробничої діяльності, організацію вироб#

ництва, економіку і технологію праці, взаємин членів різних соціальних груп на підприємствах, природу трудових конфліктів і можливість їх мирного врегулювання тощо. Основним у цьому плані є виявлення потенцій виробництва і його вдосконалення у напрямі досягнення найвищої продуктивності праці, її максимальної ефективності.

Така прикладна галузь соціології виникає на початку 30#х років XIX ст.

на основі концепції раннього наукового менеджменту (від англ. manage2 ment — управління), засновником якої вважають відомого американ# ського інженера#дослідника й організатора виробництва Ф.Тейлора

(1856—1915). На його переконання, управління має бути системою, заснованою на певних наукових принципах. Організацію виробництва й управління ним необхідно проектувати, нормувати і стандартизувати так само, як і техніку виробництва. Крім того, праця робітника має бути досконала до дрібниць, позбавлена простоїв або зайвих рухів, близька до автоматичної. Тому Ф.Тейлор провадив ретельні дослідження процесу праці, встановлював її чіткий регламент, добирав і спеціально тренував

робітників для виконання різних видів робіт при надзвичайно високих

темпах праці.

Наукові методи праці згідно з системою Ф.Тейлора могли бути виро#

блені на основі спостереження за діями найкваліфікованіших робітників; усі трудові операції і дії були поділені на простіші елементи і вимірюва# лися за допомогою хронометражу або фотографії робочого дня. Під час такого спостереження виявляли й виключали з трудового процесу всі

нераціональні, некорисні і помилкові рухи робітника, точно визначали час, необхідний для тієї чи іншої операції або на відпочинок тощо. Було

стандартизовано також інструменти, якими або за допомогою яких працювали робітники. В одному з експериментів Ф.Тейлор і його спів#

робітники перепробували понад 15 лопат для навантаження вугілля, поки не знайшли оптимального варіанта.

Головні принципи системи Ф.Тейлора такі:

•запровадження наукової організації праці, виробленої на базі емпіричних досліджень;

•звільнення робітників, які працювали не на повну потужність, з роботи і прийняття на роботу ретельно відібраних найкращих робітників та їх подальше професійне навчання;

Доктрина

«людських

відносин»

Е.Мейо

Відмінність двох підходів до організації праці та управління

•співробітництво адміністрації з робітниками в розв’язанні вироб# ничих завдань;

•однакова відповідальність за справи на виробництві і адміністрації, і робітників.

Запровадження системи Ф.Тейлора на американських підприємствах

на початку XX ст. стало причиною швидкого зростання інтенсивності праці, підвищення її продуктивності, а отже, і зростання прибутків влас# ників підприємств. Водночас практичне застосування цієї системи означало поширення експлуатації найманої робочої сили, ставлення до робітників як до придатків машин, перетворення їх на «дресированих мавп». Тому не дивно, що під тиском опору робітників, а також внаслідок бурхливого розвитку науки й техніки у передвоєнні та повоєнні роки ця система змушена була поступитися місцем новим системам і концепціям

іу виробничій практиці, і в соціологічній науці.

Усоціології праці й управління була розроблена доктрина «людських відносин», одним з авторів якої був уже згадуваний у попередніх темах Е.Мейо (1880—1949). Підставою для неї стали результати хоторнських експериментів, що їх здійснювали вчені Гарвардського університету під керівництвом Е.Мейо протягом 5 років на підприємствах фірми «Вестерн електрик», вони охопили понад 20 тис. робітників. Висновки були такі:

•зростання продуктивності праці може бути досягнуте незалежно від стану її матеріально#речових умов;

•успіх трудової діяльності більше залежить від соціально#психоло#

гічних чинників (людських взаємин), ніж від матеріально#речових умов;

•гармонізовані людські взаємини всередині виробничих груп і між робітниками та адміністрацією є запорукою ефективності праці,

•людське ставлення керівників до підлеглих, демократичне вирішення питань за участю обох сторін, урахування адміністрацією думки робітників зумовлює зміцнення почуттів власної значущості та групової солідарності працівників, допомагає уникати конфліктів і встановлювати сприятливий соціально#психологічний клімат у трудовому колективі.

Отже, якщо система Ф.Тейлора вирішувала основне завдання — зростання продуктивності праці і прибутків за рахунок посиленої експлуатації робітників, то доктрина «людських відносин» досягала мети через звернення до позаекономічних чинників соціально#психологічного характеру. Виявилося, що людина може працювати набагато краще і без хронометражу її рухів, без нагляду і поганяння; спід лише поважати її

Теорія

«збагачення

праці»

Ф.Герцберґа

Сучасна

західна

соціологія

праці й управління

гідність, задовольняти її певні психологічні та соціальні потреби. Саме в

цьому останньому випадку чітко простежувався взаємозв’язок соціальної та економічної сторін виробництва.

У сучасній західній соціології праці й управління здійснюються

активні спроби поєднання обох концепцій (Ф.Тейлора й Е.Мейо),

оскільки вважається, що кожна з них має свої раціональні зерна. З такими інтеграційними ідеями виступають насамперед американські соціологи

Р.Лікерт, Д.Мак<Ґрегор, Р.Мак<Муррі та ін. У 1960—1970 рр. значного поширення набуває теорія «збагачення праці» американського вченого Ф.Герцберґа, яка своє «друге дихання» здобула у 1980#х рр., модифіку# вавшись у концепцію «гуманізації праці». Ф.Герцберґ усі спонуки до

праці поділив на дві групи:

•зовнішні щодо до праці фактори (методи управління персоналом, стиль керівництва та його компетентність, умови праці, соціально#

психологічний клімат, грошові винагороди тощо);

•внутрішні чинники (зміст праці, усвідомлення своїх досягнень, визнання їх іншими людьми, прагнення до просування «нагору», почуття відповідальності, самореалізація праці та ін.).

Зовнішні фактори можуть лише забезпечити нормальний плин роботи, зняти невдоволення працею; вони є короткотерміновими і лише тимчасово забезпечують трудовий процес. Справжніми стимулами є

чинники другої групи, а отже, треба стимулювати працю через саму працю, збагачуючи її зміст, соціальне визнання та престиж. Трудову

діяльність робітника слід урізноманітнити, зменшити її регламентацію,

передати працівникові частину контрольно#управлінських функцій, удосконалювати організацію праці.

Нині в західній соціології праці й управління дедалі більше поши# рюються основні положення концепції Ф.Герцберґа, доповнені вимогами

заміни традиційних форм організації праці і створення на виробництві більш людських умов праці; вважається, що праця повинна давати

задоволення, бо людина, що дістає радість від своєї роботи, краще працює і не потребує жорсткого контролю; внаслідок цього виникає ефект

самоуправління. Паралельно відбувається і відродження ідей Ф.Тейлора (втілене в гасло «Назад до Тейлора»), особливо в тих випадках, коли концепції «збагачення праці», «людських взаємин» та «гуманізації праці» не дають негайних реальних результатів або розбещують робітників, надаючи їм забагато свободи (звідси такі, загалом нетипові для західного виробничого процесу явища, як ухилення від ретельної праці, переки# дання своїх обов’язків на плечі інших, симуляція хвороби, а то і просто неробство за спинами своїх колег).