Chernysh_Soc_04

Соціологія

політики як наука

Співвідношення

соціології

політики і політології

Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв’язки між суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві. У сучасній соціологічній літературі соціологія політики визначається як теорія середнього рівня, що концентрує свою увагу передусім на аналізі взаємодії політики й суспільства; її спеціальний розділ становлять методи і процедури дослідження політичних відносин, процесів і явищ.

На перший погляд соціологія політики й політологія (знання про політику) можуть видатися тотожними науковими дисциплінами, оскільки обидві вивчають політику й політичне життя суспільства, полі# тичні процеси, політичні події і політичні суб’єкти з їхніми сутнісними характеристиками. Однак насправді це дві самостійні науки. Спробу розмежувати їх зробили американські дослідники Р.Бендікс та С.Ліпсет.

Політика як предмет дослідження в соціогума2 нітарних науках

Предмет

соціології

політики

Ось їхній висновок: «Наука про політику (тобто політологія) виходить із держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, тоді як політична

соціологія виходить із суспільства і вивчає, як воно впливає на державу, тобто на формальні інститути, що слугують розподілу й здійсненню влади». Хоча цей висновок доволі схематичний і спрощений, все#таки він дає уявлення про специфіку саме соціологічного дослідження полі# тичної сфери.

Взагалі ж політика — настільки багатогранний феномен, що він досліджується багатьма соціогуманітарними науками. Політологія вивчає політику як цілісний об’єкт і внутрішні, притаманні лише їй закономірності владних відносин. Філософія досліджує політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспру2 денція (або наука про право) вивчає галузь правових і державних норм та інститутів на їхньому стику. Історію цікавлять питання послідовно# хронологічного збирання й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та ідей. Психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Соціологія ж аналізує вплив соціального середовища на політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики утворилася на межі таких двох загальних наук, як соціологія і політологія. Маючи практично один і той самий об’єкт дослідження, ці науки використовують різні методи, стратегію і тактику досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства.

Інші дослідники вважають, що в широкому сенсі політологія включає політичну соціологію і вони співвідносяться як ціле і частина. Політичну соціологію цікавлять найперше взаємодії індивідів, соціальних спільнот

ісоціальних інститутів з огляду влади і впливів. Яким чином соціальні процеси знаходять свій вияв у політичних структурах, як здійснюється інституціоналізація соціальних рухів, які політичні впливи необхідні для підтримання соціальної стабільності й розв’язання політичних конфліктів, якими є оптимальні канали політичного самовираження для спільнот різного роду, якими є соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого — ці та інші питання становлять предмет соціології політики.

Отже, предметом соціології політики є соціальні механізми влади

івпливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Власне вивчення механізмів перетворення соціального в політичне, зокрема механізмів формування з соціальної спільноти політичного суб’єкта, і вирізняє соціологію політики з#поміж інших політологічних

Предмет

соціології

політики та його складові

Об’єкти

дослідження в соціології політики

Поняття

політичного

суб’єкта

Політичні

суб’єкти та їх різновиди

дисциплін, таких, як політична економія (яка досліджує характер впливу

економічних процесів на політичні структури) чи політична екологія (яка вивчає, в який спосіб деградація довкілля пов’язана з політичними процесами і впливає на них).

Інший погляд на предмет соціології політики дозволяє виокремити в

ньому два рівні соціологічного аналізу:

•дослідження соціальних аспектів функціонування політичної сфери

(взаємодії політичних і соціальних систем у процесі функціонування і розподілу влади, закономірностей протікання політичних процесів, розгортання політичних відносин включно з політичними конфлікта# ми, функціонування політичних режимів, здійснення зовнішньополі#

тичної діяльності, розвитку соціально#політичного прогнозування

тощо), а також

•вивчення характеристик політичної свідомості, поведінки, процесів

формування політичної культури населення, взаємодії і взаємо#

впливів політичних реалій і національного характеру, ментальності того чи того народу тощо.

Соціологія політики має також свої власні об’єкти, події, процеси, суб’єкти політичної сфери. Водночас вона досліджує й ті об’єкти, які є в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Саме тому вона виходить за межі політології. Прикладом може бути соціологічний опис

економічних суб’єктів, які виступають на політичній арені з метою

впливати на органи влади (як#от страйки шахтарів з їхніми вимогами до

уряду), або контент#аналіз політичної символіки якогось національного

руху.

Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб’єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального в політичне. Політичним суб’єктом може стати окрема люди#

на (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політич# ної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, котра виборює

самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тієї чи тієї країни, яка здійснює державний переворот).

Російський соціолог В.Амелін називає три основні ознаки політич# ного суб’єкта:

•здатність ухвалювати політичні рішення;

•здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контро# лювати їх реалізацію;

•спроможність відповідати за свої рішення.

Він же пропонує розрізняти політичні суб’єкти за рівнем їхньої

активності та соціальної підтримки. У першому випадку вирізняються

Виміри

простору

політичної

влади

Взаємозв’язок

політики й культури

певних засобів, зокрема насильства (Е.Каплан, Г.Лассвел). Згідно з телеологічними визначеннями, влада — це досягнення певних цілей і

одержання накреслених результатів (Т.Парсонс). Структуралісти визначають владу як особливого роду відносини між тим, хто управляє, і тим, хто виконує накази і розпорядження (М.Дюверже). Влада також визначається як вплив, що чиниться на інших (Е.Бенфілд). Нарешті, є конфліктологічне розуміння влади, що зводиться до можливості прий# няття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях (Г.Лассвел). Польський соціолог Є.Вятр, який наводить ці визначення, наголошує, що вони зосереджують увагу на якомусь одному аспекті явища влади, якійсь одній її характеристиці. Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н.Смелзер: «Влада, — пише він, — передбачає здатність нав’язувати свою волю іншим і мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».

Говорячи про простір політичної влади, В.Амелін зазначає, що він характеризується трьома основними вимірами, кожний з яких пов’яза# ний з політичним суб’єктом (під яким у цьому разі мається на увазі індивід). Перший вимір утворюється за допомогою відносин політичного суб’єкта і тієї соціальної спільноти, інтереси якої він представляє — «вісь представництва». Другий становить собою різноманітні відносини полі# тичного суб’єкта і соціальних інститутів суспільства, «панівної еліти» (Р.Міллс) — «інституціональна вісь». Третій — «технології» вирішення суспільних проблем політичним суб’єктом — «вісь політичної діяль#

ності». Всі ці відносини сприяють посиленню суб’єктності «агентів» і «діячів» політики, незалежно від того, чи є ними особистість, чи спіль# нота. Завдяки своїм представникам соціальна спільнота усвідомлює себе як самостійно діючий суб’єкт, від рішень і дій якого залежить життя суспільства в цілому. Так було з українською нацією, яка силами її найкращих представників виробила національну ідею, вершиною якої стала вимога створення незалежної самостійної держави. Саме з часу вироблення національної ідеї і висунення політичних вимог українська нація може вважатися реально діючим суб’єктом історії.

Політика тісно пов’язана з такими сферами життя суспільства, як культура і економіка. Тому варто зупинитися докладніше на деяких аспектах цього взаємозв’язку. Аналізуючи роль традицій культури в соціологічному аналізі політичних відносин, Є.Вятр вирізняє такі принципові положення:

•політика є частиною культури, оскільки в політичній діяльності проявляються певні цінності і певні усталені зразки поведінки; ми

Взаємозв’язок

політики й економіки

зможемо зрозуміти інтереси й сили, що існують нині, лише врахо# вуючи модифікуючий вплив минулого;

•влада як центральне явище світу політики може одночасно розгля# датись і як частина світу культури; погляд на політику крізь призму культури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, якою мірою, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цін# ностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;

•відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті самі політичні дії мають успіх в одних країнах і зазнають поразки в інших. У цьому плані варто замислитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західних) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специ# фіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;

•зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи того народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру й особливостей ладу,

який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбу# ваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над увідповідненням орга# нізаційних форм політичного життя з національним характером народу в його кращих рисах.

Взаємозв’язок політики й економіки також надзвичайно сильний. Але вчені по#різному трактували ці обопільні впливи. У соціологічній кон# цепції марксизму міститься висновок про вторинність політики, її залеж# ність від економіки. Виходячи з примату економічних інтересів, що визначаються відносинами власності, К.Маркс акцентував на прямій залежності політичної надбудови від економічного базису. На його думку, клас, який панує економічно, повністю тримає в руках головний політичний інститут —державу. Відповідно і зміни у політичній сфері в кінцевому підсумку визначаються особливостями глибинних економіч# них процесів. Однак французький соціолог Р.Арон робить висновок про пріоритет політики над економікою. Як один із засновників теорії

Типологія

політичних

рухів

Класифікація

політичних

партій

позакласовий характер (політичні рухи, в яких беруть участь професійні

групи або соціальні прошарки).

Якщо йдеться про ставлення до існуючого політичного устрою, то з цього погляду можна вирізнити:

•консервативні політичні рухи (які прагнуть зберегти існуючий стан

речей);

•реформаторські (які стоять на позиціях збереження певного політичного устрою, але вважають за потрібне вдосконалити його);

•революційні (які відкидають існуючий лад і мають намір замінити його іншим);

•контрреволюційні (які скеровані проти певного політичного ладу, що

встановився внаслідок перемоги революційних або реформаторських

рухів, і мають на меті замінити його попереднім устроєм).

Якщо критерієм є ступінь і форма організації політичних рухів, то

соціологічному аналізу піддаються стихійні, слабоорганізовані політичні

рухи, рухи з високим ступенем організації. Найпоширенішою нині формою останніх є політичні партії.

Є.Вятр пропонує свою класифікацію політичних партій.

1.Залежно від класового характеру вони поділяються на:

1.1.класові (робітничі, селянські, буржуазні, поміщицькі, дрібно# буржуазні тощо);

1.2.міжкласові (буржуазно#поміщицькі);

1.3.партії класоподібних груп (складаються з представників певних

прошарків і груп).

2.Залежно від типу організаційної побудови — на:

2.1.кадрові (виражають інтереси та ідеї правлячого класу і спи# раються на існуючі соціально#політичні структури; їх кінцева мета — перемога на виборах за допомогою впливових політичних

осіб — нотаблів);

2.2.масові (формуються на ґрунті певного світогляду і звернені до

великих соціальних груп, релігії, ідеології).

3.За місцем, яке партії посідають у системі влади:

3.1.легальні;

3.2.нелегальні.

4.Залежно від домінуючої ідеології:

4.1.ідейно#політичні (революційні, реформістські, консервативні, реакційні);

4.2.прагматичні (скеровані на вибори);

4.3.харизматично#вождистські (наприклад, фашистські; цей різновид, виходячи з веберівського розуміння вождистської