Chernysh_Soc_04

Співвідно2

шення

важливості та задово2 леності різними аспектами життя

Співвідно2

шення

значущості,

задоволеності й реальної поведінки

Перевагою цього типу побудови питань в анкеті є наочне зіставлення

найважливіших аспектів людського життя і задоволеність ними, міра їхнього досягнення. Відповідно аналіз наведених у таблиці результатів дає можливість припустити, що:

•з шести головних для людей аспектів життя лише три до певної міри

реалізуються на практиці, з приводу чого респонденти висловлюють

своє задоволення: це стосунки у сім’ї і дружба в особистісному оточенні, а також мир і спокій у країні — на суспільнісному рівні;

•стан здоров’я, рівень добробуту і можливість отримати зароблене, хоч безумовно є важливими для респондентів, у плані соціальних реалій

ще далекий від досягнення і, відповідно, виникнення почуттів

задоволеності;

•респонденти більше задоволені своєю законослухняністю і релігій# ністю, а також своїм внутрішньо гармонійним світом; ці характерис# тики не є для них дуже важливими, однак на практиці саме ці риси

реалізуються досить повно;

•поширеність законослухняності може опосередковано пояснювати, чому при великому і дедалі більше зростаючому протестному потенціалі населення не відбувається масових акцій публічного протесту;

•задоволеність у внутрішній гармонійності є свідченням живучості й

поширеності мозаїко#амбівалентного типу особистості, про який

ішлося вище, суттю якого є мирне співіснування суперечливих, а то

й полярно протилежних життєвих настанов.

Останнє припущення також можна проілюструвати даними дослід# жень того самого Центру Разумкова. В одному з опитувань респондентам ставили запитання про те, які їхні дії можуть бути виправданими і до якої міри. Так от, законослухняність і внутрішня гармонійність особи пересічного українського громадянина дивним способом уживаються з

такими речами, як несплата податків, якщо є така можливість (22,6% відповідей), отримання державної допомоги, на яку респондент не має

права (14,2%), проїзд у транспорті без оплати квитка (32,4%) тощо.

Ці дослідження змальовують особу з виразним домінуванням приватних цінностей і матеріальних потреб, внутрішньо суперечливу, з паростками нових соціальних здібностей і залишками старих, яка рів# ною мірою є далекою і від соціальних груп та спільнот, і від держави; людину, яка живе в суспільстві, не довіряючи нічому й нікому, крім себе і найближчого оточення, а також Бога (див. Табл. № 5)

Рівень

довіри

населення

Структура вільного часу населення

Табл. № 5. Рівень довіри населення людям і соціальним інституціям

(інтегральні показники у балах; максимальний бал — 5)

Для з’ясування повнішої картини світу цінностей і потреб пересічного громадянина країни багато інформації дають опитування щодо змісту і способів проведення вільного часу (див. Табл. № 6).

Табл. № 6. Структура вільного часу (у %; види занять, які здійсню-

валися не менше одного разу на тиждень; усього 31 позиція; наведені дані про найтиповіші види діяльності на дозвіллі)

Конфесійна

приналежність

респондентів

З наведеної таблиці випливають такі міркування:

•протягом останніх років структура вільного часу практично не змі#

нилася; на перших рангових місцях види дозвілля, пов’язані зі спо# живанням продукції засобів масової інформації та розваг;

•активність у споживанні продукції ЗМІ щороку зростає;

•серед видів діяльності на дозвіллі переважають пасивні за характером;

•серед видів дозвілля, що мають бодай позірну суспільність, усталено високим є проведення вільного часу відвідуючи друзів та прийняттям їх у себе вдома;

•у структурі вільного часу практично не представлені види його творчо#продуктивного проведення, скеровані на всебічний розвиток і вдосконалення особистості.

Виразними прикметними особливостями соціокультурних характе# ристик особистості посттоталітарних суспільств на всьому пострадян# ському просторі є зростання важливості й значення релігії і віри в Бога. З року в рік збільшується кількість віруючих і належних до певної конфесії (див. Табл. № 7).

Табл. № 7. Конфесійна приналежність респондентів (у %)

Отже, питома вага респондентів, що належать до певної конфесії, зросла в останні роки до двох третин із відповідним зменшенням опитаних, які не вірять у Бога і не є членами певних релігійних громад.

Зіставлення кількості релігійних організацій і розподілу респондентів за приналежністю до певної конфесії свідчить, що незважаючи на кількісне переважання релігійних інституцій УПЦ МП, Українська православна церква Київського патріархату є більша за кількістю членів релігійних громад і релігійних симпатиків. Якщо ж поглянути на

Психологічні

стани

населення

Перспективи

розвитку

україномовної

культури

на етапі первинної соціалізації, у сім’ї. Ця тенденція має глибше коріння на Заході; дещо слабша вона на Півночі та в Центрі країни. Механізм

набуття релігійності на Сході і Півдні зазвичай діє у процесі вторинної соціалізації і має радше ритуальний характер.

Нарешті здійснимо аналіз декількох характеристик психологічних станів респондентів, які дають змогу уявити не лише вербально# раціональні зрізи масової свідомості, а й глибинніші її складники (див. Табл. № 8).

Табл. № 8. Ступінь задоволення соціальним статусом респондентів

та їх відносинами з суспільством ( у%)

Задоволеність своїм місцем у суспільстві, як бачимо, протягом семи років зменшилась і становить незначну величину. Те саме стосується задоволеності респондентів тим, що вони одержують від суспільства на тлі зростаючого переконання в тому, що суспільству особа віддає більше, ніж отримує від нього. Але загальна маса населення перебуває у стані перманентного незадоволення відносинами між суспільством та окремою людиною. Це дуже тривожний індикатор соціального самопочуття людей

усучасній Україні, який, по#перше, вказує на існування помітного розриву між найменшою суспільною одиницею та соціумом у цілому, а по#друге, на постійний ґрунт масового невдоволення, на якому зростають протестні настрої.

Іостаннє, що також живить певний песимізм дослідників, це брак віри людей у те, що нині в Україні є норми й цінності, здатні об’єднати людей

удержаві та в суспільному житті; ствердно відповідає майже кожний десятий опитаний.

Однак не слід вбачати в сучасних соціокультурних процесах лише

негативні явища і тенденції. Кризовий стан культури може бути ознакою майбутнього одужання й зростання; нове народжується у важкій боротьбі зі старим і віджилим. Український дослідник О.Кіхно, міркуючи над долею української культури в європейському і світовому контексті, наголошує, що нарешті для неї настав час нормального культуро-

Нова

соціокультурна

ситуація в Україні

творення, подолання однобічності й неповноти, можливості вперше відбудувати повноцінний ансамбль національної культури з наявністю

всіх ієрархічних щаблів: від масової до елітарної культури, від релігійної до світської, від церковної до політичної, від розробки теренів і тематики зарубіжних культур до плекання невмирущих зерен культури рідної.

Київський учений О.Семашко акцентує, що в Україні склалася нова ситуація, котра породжує нову соціокультурну реальність посттоталі# тарного суспільства. Вона дедалі активніше проникає у стосунки між людьми, позначається на сфері культури і знаходить прояв:

•у зміні соціальної орієнтації та ідеалів, у новому соціальному виборі;

•у переоцінці вартостей і формуванні їх нової ієрархії;

•в акцентуванні цінностей особистості на всьому полі соціуму й культури,

•у зростанні ступенів свободи, різноманітності та строкатості напрямів духовного життя як однієї з умов поновлення самодостатнього розвитку культури;

•у знятті «жорсткого» ієрархічного управління сферою культури і зростанні самостійності її розвитку в регіонах країни;

•у формуванні нової інфраструктури культури і нових принципів управління нею;

•у формуванні нових соціально#духовних потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ культури та мистецтва, нових смаків і уподобань, у появі нових елементів способу життя;

•у складанні нових взаємин між учасниками культурного життя (в художньому житті між митцем, публікою, критикою та громад# ськістю);

•у зміні статусу, а відповідно й ролі та функцій національної культури, яка стає одним з визначальних чинників прогресу суспільства, розвитку його державності;

•у зміні соціального статусу релігії, релігієзації багатьох верств населення і клерикалізації деяких з них, зростанні й впливу на мораль суспільства.

Це дає підстави сподіватися, що культура України дістане потужні

імпульси свого вільного безперешкодного розвитку у власній незалежній державі і зможе невдовзі посісти гідне місце в сім’ї світових культур.