Chernysh_Soc_04

Тема 11. Соціологія культури

уникає теоретичних узагальнень. Кожна соціокультурна ситуація (мікро#

чи макромасштабу) є унікальною, неповторною, а отже, виведення з цієї

різноманітної емпірії якоїсь однієї теорії принципово неможливе.

Феномено2

Спорідненою з веберівською «розуміючою соціологією» та символіч#

логічна

ним інтеракціонізмом є і феноменологічна соціологія. У ній зусиллями

соціологія

А.Шюца та його послідовників наголос робиться на пізнанні світу

про життєвий

повсякденного життя людини. Соціологія життєвого світу скерована на

світ людини

пошуки витоків і основ усіх стабільних систем взаємодії, усіх велико#

масштабних соціальних структур людського суспільства. Вона виходить

із того, що до і перед виникненням наук існував світ людської без#

посередньості, феноменальний (від грецьк. феноменон — те, що

з’являється; явище, що дано нам у досвіді) світ відчування, прагнення,

фантазування, бажання, сумніву, ствердження, спогаду про минуле і

передчування майбутнього тощо. У цьому світі людина живе в суспільстві

й культурі, і завданням соціології є дослідження цього життєвого світу

людини в усіх його проявах. Це є надзвичайно складним і важким,

оскільки процеси «створення життєвого світу» є постійними і безперер#

вними, мінливими і різноманітними, до того ж належать безлічі людей і

відбуваються у безлічі ситуацій; тому важливо «вхопити» ці процеси

«тепер і саме тут», у час їхнього розгортання. Тому наступним

завданням феноменологічної соціології є відстеження переходу від світів

конкретних людей до великого соціокультурного світу. Люди створюють

його в процесі взаємодій та постійно змінюють, передають із покоління

в покоління через соціалізацію.

Отже, феноменологічна соціологія є близькою до символічного

інтеракціонізму, крім усього іншого, ще й тому, що вона також уникає

абстрактних теоретичних побудов, звертаючись до безпосереднього пов#

сякденного досвіду людини і суспільства. Саме ця обставина й зумовлює

досить легке співіснування названих напрямів культурно#аналітичного

підходу із ситуацією постмодерну та концепцією постмодернізму як її

виявом.

Пост2

У загальній концепції постмодернізму можна виокремити низку

модернізм

положень, які стосуються безпосередньо сфери культури. До них нале#

про

жить передусім заклик вивчати сучасну культуру через аналіз впливу

культурні

на мислення й поведінку людей так званих культурних практик.

практики

Т.Іґлтон, наприклад, називає такі види дискурсивних культурних

практик сучасної людини, як кінофільми, телешоу, популярні літературні

твори, наукові тексти й шедеври класичної літератури. Інші постмодер#

ністи додають до цього переліку продукцію засобів масової комунікації,

різноманітні субкультурні форми — тобто все те, що охоплюється

поняттям масова культура, що є породженням постіндустріального

технологічного суспільства. У цьому процесі досліджень відбувається

критика традиційних уявлень про естетичні цінності; стверджується, що

популярна сучасна пісенька здатна володіти більшою естетичною

цінністю, ніж будь#яка п’єса безнадійно застарілого В.Шекспіра.

Пост2

По#друге, в постмодерністських уявленнях дедалі помітнішу роль

модерністська

відіграють повсякденні практики людини, що і спричинило створення

концепція

відповідної концепції «повсякденності». Це означає перенесення уваги

повсякденності

дослідників з традиційних абстрактно#теоретичних проблем соціокуль#

турного життя суспільства на проблематику повсякденного життя

пересічної людини, на дослідження «культурного позасвідомого». До цієї

сфери належать ті елементи матеріальної та духовної культури, сімейних

і суспільних відносин, поведінкових і мислительних стереотипів, які не

усвідомлюються побутовою свідомістю. Це ті звичаї, звички, конвенції,

традиції, що існують поза свідомістю людини, але присутні в її духовному

єстві в силу її зануреності у певний культурний світ. Вони і є невимовним

контекстом цієї культури. Саме таким чином окреслює колективне

позасвідоме і практику повсякденності М. де Серто; від його праць 80#х

рр. починається своєрідний «бум» на дослідження в цій царині.

П.Бурдьє

Дещо несподівано виявити серед дослідників повсякденності відо#

та його

мого соціолога П.Бурдьє, який уславився працями з соціології політики.

аналіз

Однак різнобічність обдаровань цього вченого дозволила йому створити

повсяк2

цікаві розробки проблеми повсякденності щодо різних соціальних верств

денності

Франції. У книжці «Відмінність» Бурдьє здійснює детальний аналіз

звичок і смаків французьких робітників, селян, службовців, інтелігенції,

великої буржуазії. Він звертається до престижності тих чи тих смакових,

ігрових, видовищних та інших пристрастей цих верств, створюючи

вражаючу картину обрію їхнього повсякденного буття, яка набагато

краще від різних теорій дає змогу зрозуміти цих людей. Це стає можли#

вим тому, що кожна соціальна група різниться своїм способом життя,

манерами, мисленням і навіть харчуванням; вона залежить від власних

культурних традицій навіть тоді, коли хоче їх уникнути, і часто#густо

Висновки

несвідомо йде за ними.

Здійснений аналіз різноманітних напрямів і шкіл світової соціологіч#

ної думки в галузі сфери культури дає змогу стверджувати, що дедалі

виразнішою стає тенденція зближення вектора досліджень у цій царині.

Колишнє протиставлення і розмежування суспільства й культури поволі

заступається уявленнями про соціокультуний розвиток людства, в якому

Соціологія як наука досліджує суспільство крізь призму діяльності

людини, яка в процесі свого життя вступає у різноманітні соціальні

зв’язки і відносини, творить соціальні спільноти і соціальні інститути.

Але є ще й інші виміри соціального, які не вписуються до наведеної

вертикально#компонентної схеми. Ці виміри пов’язані з якісними

характеристиками суспільного життя, що пронизують усі рівні соціальної

будови, визначаючи її цілісність і впорядкованість. Серед таких якісних

вимірів для соціології першочергове значення має культура.

Термін

Поняття культури є надзвичайно широким, бо культурне охоплює

«культура»

соціальне в усіх його формах і впродовж усієї історії існування людства.

За свідченням німецького лінгвіста І.Нідермана, термін «культура» як

самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін

трапляється тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось:

cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття

знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і т. ін. У більшості

лінгвістів не викликає сумніву те, що своїм походженням слово

«культура» (лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток,

шанування) зобов’язане латинським словам colo, colere (вирощувати,

обробляти землю, займатися землеробством). Cultus — це землеробська

праця (звідси — agri cultura). Отже, здавна під культурою розуміли всі ті

зміни в навколишньому середовищі, які відбувалися під впливом

людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами.

Визначення

Але з XVIII ст. термін «культура» почав застосовуватися стосовно

культури

людей та їхньої творчої діяльності: він дістав узагальнююче значення і

ним стали називати все створене людиною. При такому підході культуру

можна розглядати як створену людиною «другу природу», надбудовану

над першою, «природною природою», як увесь створений людиною світ.

Це знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, взірці, норми,

соціально регульована поведінка, соціальний контроль тощо.

Якщо все те, що створене людиною і відрізняє її від тварин, і становить

суспільство, то навіщо вживати якесь додаткове поняття? На думку

Складові

Соціологія культури має свою розгалужену систему понять і кате-

культури

горій. Дослідниками передусім розробляються питання про складові

культури, або її основні елементи. До них звичайно зараховують поняття

й уявлення, зразки поведінки, цінності й норми, в окремих випадках до

них додають мову, ідеологію та інші складники.

Система

Переважна більшість соціологів вважає стрижнем і ядром культури

цінностей

систему цінностей і норм. У цьому контексті культура визначається

і норм

як певна система важливих для людини смислових комплексів — цін#

ностей, які здатні виступати регулятивними принципами індивідуальної

та групової поведінки.

Поняття

Поведінка людей у суспільстві, у конкретній соціальній спільноті або

цінностей

групі визначається насамперед їхньою орієнтацією на певні цінності. В

одному й тому самому суспільстві далеко не всі люди притримуються

однакових для всіх цінностей, по#різному ставляться і сприймають

принципи добра і зла, рівності, свободи, справедливості. Одні люди є при#

бічниками колективізму, інші — індивідуалізму, для одних головне в

житті — кар’єра, для других — багатство, для третіх — чесність і поряд#

ність. Але це не означає, що суспільство або соціальна група не можуть

мати спільних соціальних цінностей, які вони висувають, утверджують і

захищають. В.Гуденау, якого цитує Н.Смелзер, зауважує, що цінності —

це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна

прагнути. Вони становлять основу моральних принципів. Наприклад, у

християнській моралі — це Декалог, Десять заповідей, що передбачають

збереження людського життя («не вбивай»), подружню вірність («не чини

перелюбу»), повагу до батьків («шануй свого батька і матір свою») тощо.

В.Гуденау акцентує на тому, що різні культури можуть надавати

перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості,

Нам завжди дані групи, а не окремі люди, що живуть окремо один від

одного». У кожній такій групі і спільноті є і навіть повинні бути «відступ#

ники», інаковірці та інакодумці поруч із тими, хто живе згідно з офіцій#

ними нормами поведінки групи. Ці інакомислячі не завжди реалізують

свої «антисуспільні» норми поведінки, вони поводяться переважним

чином не відповідно до своїх переконань, а згідно з усталеними нормами

групової поведінки. Причина цього — в існуванні покарань і винагород.

Звідси висновок П.Сорокіна: без покарань і винагород (заохочень)

боротьба всередині групи була б не спорадичним і тимчасовим, а

постійним явищем, і взаємодія людей була б «війною всіх проти всіх».

Правові

Норми поділяються на правові й моральні. Правові норми прояв#

та моральні

ляються у вигляді закону або іншого державного чи адміністративного

норми

акту, містять чіткі диспозиції, які визначають умови застосування певної

юридичної норми, а також санкції, здійснювані відповідними органами.

Дотримання моральних норм забезпечується силою громадської думки,

морального обов’язку людини. Крім того, соціальні норми можуть

спиратися не лише на юридичні та моральні акти й уявлення, а й на звичаї

і традиції.

Отже, цінності пов’язані з культурною орієнтацією людської діяль2

ності, а норми — з соціальною орієнтацією суспільства. Соціальні норми

відповідають не на питання про ставлення до явищ і процесів соціальної

дійсності (як цінності), а на питання про те, що і як з ними робити. Якщо

соціальні цінності визначають загальну, стратегічну регуляцію поведінки

людей, то соціальні норми — конкретні установки щодо цієї поведінки,

її взірці, або зразки.

Соціо2

Соціокультурні зразки поведінки закріплені в обрядах, звичаях і

культурні

традиціях. Обряди — це сукупність символічних стереотипних колектив#

зразки

них дій, що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми й

поведінки

цінності та викликають певні колективні почуття. Звичаї становлять

собою форми регуляції діяльності й стосунків людей, які відтворюються

у певному суспільстві, соціальній спільноті й групі і є звичними для їхніх

членів. Звичаї — це неписані правила поведінки. Традиції функціонують

в усіх соціальних системах, будучи необхідною умовою їх життєдіяль#

ності, і є елементами соціокультурної спадщини, котрі передаються з

покоління в покоління. М.Вебер вважав, що типовими зразками

орієнтації людей у різних сферах соціального життя є етичні вчення

головних світових релігій. Існує певна типологія таких соціо#культурних

зразків у кожному суспільстві (типи героїв у міфології і релігії, соціо#

культурні зразки для молоді в стилі життя; Н.Смелзер наводить приклад

Тема 11. Соціологія культури

стилю «Веллз», що його виробили підлітки з передмістя Сан#Франциско

у США і який вимагав наслідування екстравагантної моди, споживацької

поведінки, конформізму, надматеріалістичності, зневаги до старості й

людей похилого віку, особливого жаргону).

Соціо2

Соціокультурні уявлення — це регулятиви, що формуються на

культурні

особистісному рівні на основі повсякденного досвіду; це первинні

уявлення

орієнтації в просторі культури суспільства, соціальної спільноти або

групи. Кожне конкретне суспільство має свої специфічні уявлення про

те, що є корисним, дозволеним, важливим, а що — шкідливим, заборо#

неним і неважливим; яких традицій і звичаїв дотримуватись, а яких ні;

які зразки поведінки варті визнання, а які мають бути відкиненими.

Поняття створюються на базі уявлень і містяться передусім у мові;

завдяки їм стає можливим впорядкувати досвід людей. Поняття — це

думки, ідеї, знання, що відображають в узагальненій формі предмети і

явища дійсності через фіксацію їх ознак (наприклад, форму, колір, смак

предметів довкілля). Мова — це форма нагромадження, збереження і

передання людського досвіду, система понять, наділених певним

значенням. Люди засвоюють ці значення в процесі виховання і навчання,

що дозволяє їм розуміти сенс сказаного та написаного.

Мова

Н.Смелзер відводить мові особливе значення в системі культури. Всі

в системі

елементи культури можуть бути висловлені в мові. Н.Смелзер наголо#

культури

шує, що мова — явище соціальне, її неможливо опанувати поза соціаль#

ною взаємодією, без спілкування з іншими людьми. Мова бере участь

також у процесі нагромадження та організації досвіду людей, вона

виробляє загальноприйняті значення. Спільна мова підтримує згурто#

ваність суспільства і соціальних спільнот, сприяє формуванню почуття

групової єдності, групової ідентичності. Проте мова здатна і розділяти

людей. Н.Смелзер наводить приклад Канади, де мова є головним

символом антагонізму між англо# і франкомовним населенням. Тому

мова може стати важливою політичною проблемою: згадаймо наміри

франкомовної провінції Квебек відмежуватися від Канади й утворити

самостійну державу. 1996 року прихильникам такого вирішення

проблеми цілісності Канади не вистачило лише одного відсотка голосів

людей, що брали участь у референдумі. Мовна ситуація в Україні також

є важливим чинником політичного життя і тісно пов’язана з наявними

типами субкультури — російськомовною та україномовною.

Ми розглянули найважливіші елементи культури в їх горизонталь2

ному розміщенні й змістовому наповненні. Разом з тим можна здійснити

вертикальний аналіз соціокультурного середовища, звертаючи увагу