Chernysh_Soc_04

Конфлікто2

логічний підхід — 2

два типи лідерства: інструментальне, пов’язане з вирішенням організа# ційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сім’ї

уявляється Т.Парсонсом як сукупність таких ролей:

Інструментальне лідерство встановлюється за роллю «чоловік/ батько», емоційне — за роллю «жінка/мати». Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сім’ї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям, закріпленого шлюбом. Соціальна система родини, згідно з Т.Парсонсом, має тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сім’ї. Модель Т.Парсонса ґрунтувалася на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сім’ї, тобто відсутності сталих міцних зв’язків членів сім’ї зі своїми батьками та іншими кровними родичами. Відповідно до цієї моделі лише один член родини — чоловік (чоловік/батько) здійснює зв’язок між сім’єю і економікою суспільства, праця жінки суттєвої ролі для життя родини не має.

Дослідження сім’ї в США у 60—70#х рр. спростували багато положень Т.Парсонса, передусім його тезу про ізольований характер нуклеарної сім’ї. Було доведено, що зв’язки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних родин, що в розвинутих країнах досить поширені великі (а не лише нуклеарні) сім’ї, які складаються з 3—4 поколінь.

Е.Ботт виявила таку закономірність: що в ширший соціальний контекст включена родина, то менш розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сім’я аналізується з позиції її пристосу2 вання до обширнішої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості та міцності сім’ї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині родинного кола.

Цю прогалину заповнює конфліктологічний підхід, для якого влас# тивим є розгляд стосунків не лише в родині, а й між сім’єю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами та організаціями.

Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання коштів, якими володіє сім’я, — члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома стравами, приготовленими

Революційні

зміни в сучасній сім’ї

життя слід розглядати в динаміці, а не в статиці. Він вирізняє декілька етапів розвитку сім’ї в англосаксонському середовищі:

•сім’я у дохристиянському суспільстві (з домінуванням парної сім’ї, пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей);

•сім’я у християнському суспільстві (з великим впливом церкви на життя родини і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом у шлюб, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

•сім’я в індустріальному суспільстві (з початком промислового пере# вороту в кінці XVIII ст. відбувається перша революція в родинному житті: зниження віку вступу в шлюб, збільшення народжуваності, широке використання жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім’ю і родинні стосунки, а й, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім’ї. Це зумовлене цілою низкою обставин еко# номічного і культурного характеру. Соціологи називають серед них:

•зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури родинних взаємин, до змін традиційних функцій сім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прий# нятті рішень, у контролі над видатками та майном сім’ї тощо. Недарма

німецькому філософу Ф.Ніцше належать слова: «Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім’я загине»);

•утворення двох центрів життя — праці й дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім’ї);

•еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв’язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з пом’якшенням традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

•винахід надійних контрацептивних засобів (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальність від зачаття).

Тенденції

розвитку

сучасної

сім’ї

Сучасна сім’я в Україні

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім’ї, які нині широко поширені і в розвинених західних, і в

посткомуністичних країнах. До них належать:

• зростання розлучень (абсолютне і відносне);

•зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

•зменшення середньої тривалості шлюбу;

•пізніший час вступу в шлюб;

•спільне життя подружніх пар без оформлення шлюбу;

•зменшення розмірів сім’ї і народжуваності дітей з наступним поста# рінням населення та навіть його депопуляцією;

•збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюбу;

•зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Ці тендеції властиві і для розвитку сучасної сім’ї в Україні. Однак

специфіка сімейних взаємин у нашій країні полягає в тому, що вони надзвичайно тісно пов’язані із загальним кризовим станом українського суспільства і насамперед — з низкою матеріальних проблем, суть яких можна висловити дуже коротко: боротьба родин за виживання в кризовому соціумі. Розглянемо основні індикатори становища сімей в Україні, розпочавши з демографічних аспектів їх існування.

Передовсім слід зазначити, що розвиток сімейно#шлюбних процесів у сучасній Україні відбувається в дуже складній соціодемографічній ситуації, для якої характерне явище депопуляції населення. Це поняття означає зменшення населення країни внаслідок перевищення кількості

Табл. № 1.

Народжуваність, смертність та природний приріст населення

Проблема

депопуляції в Україні

Сім’я у демогра2

фічному

вимірі

Шлюби та розлучення

померлих осіб над кількістю народжених. Щорічний статистичний довід# ник України за 2002 р. подає дані з цього приводу, вміщені в таблиці № 1.

З наведеної таблиці видно, що явище депопуляції, зафіксоване вперше 1991 р., набирає стрімкої ходи з кожним роком. Нині в мирний час Україна втрачає за рік понад 360 тис. своїх громадян, що рівнозначно зникненню населення таких міст, як Херсон або Севастополь. Внаслідок цього відбувається й загальне постаріння населення країни: станом на 2002 р. питома вага молоді в його складі становила 22,7%, а осіб пен# сійного віку — 30,0%. Усе це посилюється й падінням рівня тривалостя життя мешканців України: якщо 1990 р. вона загалом становила 70,7 років (65,9 — для чоловіків і 75,0 — для жінок), то за останній час вона зменшилася і становила у 2002 р. 68,6 років (63,4 — для чоловіків і 73,7

— для жінок).

Що ж до сучасного загального стану сімейно-шлюбних стосунків, то згідно з результатами вибіркового обстеження Держкомстату «Умови життя домогосподарств», у країні загальна кількість домогосподарств становила 17,7 млн. З них 14,1 млн (або 79,7%) були сім’ями, 2,9 млн домогосподарств (або 8%) провадилися одинаками; всі інші — це домогосподарства, що складаються з осіб, у яких немає сімейних зв’язків. Далі сім’ї можна поділити на такі, де є діти до 18 років, і на такі, де дітей немає або вони вже стали дорослими. Їх співвідношення виглядає як 44,2% до 55,8%. Іншими словами, в Україні більше половини сімей не мають дітей і підлітків у своєму складі. У країні також відбувається

процес постаріння сімей, тобто зростання питомої частки родин із осіб старших від працездатного віку. Таких сімей налічувалося понад 14% від загальної кількості родин. Натомість молодих сімей стає дедалі менше; того ж року молоді сім’ї (або подружжя, де вік чоловіка й дружини не перевищує 28 років) становили лише 17,7% від загальної кількості подружніх пар.

Усі ці процеси суттєво ускладнюють повноцінний розвиток сім’ї, створення подружніх пар. В Україні дедалі поширенішими стають такі тенденції:

• зменшення кількості шлюбів та збільшення кількості розлучень.

Конкретно прояв цієї тенденції можна побачити в табл. № 2.

Бездітні сім’ї та сім’ї з однією дитиною

Аборти

Табл. № 2.

Шлюби та розлучення (за даними Держкомстату України)

•з таблиці видно, що кількість зареєстрованих шлюбів аж до 2000 р. зменшувалась і в загальних цифрах, і в розрахунку на 1000 населення; поступове зростання цього показника зафіксоване лише у 2002 р. Кількість же розлучень протягом останніх років на перший погляд ніби стабілізувалася; але в умовах різкого зменшення кількості населення країни в цілому коефіцієнт зареєстрованих розірваних шлюбів невпинно зростав. Нині на кожні 100 шлюбів припадає 53 розлучення. А ще 1991 року Україна посідала перше місце в Європі

за рівнем шлюбності;

•зростання питомої ваги бездітних сімей і родин з однією дитиною. Як уже згадувалося, з загальної кількості сімей в Україні у 44,7% родин дітей не було. У більшості сімей з дітьми (60%) нараховувалася лише одна дитина. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто середній показник кількості дітей на одну сім’ю, становить нині в Україні лише 0,71, або менше однієї дитини на одне подружжя. Це майже найнижчий показник у світі за весь сучасний період історії. У регіональному розрізі спостерігається традиційне співвідношення рівня народжуваності: найнижчих показників досягли переважно східні та центральні регіони, а найвищі показники (на рівні 1,2—1,3) зафіксовані у західних областях країни;

•поширеність абортів. На перший погляд, з 1985 року відбувається невпинне зменшення зареєстрованих абортів (з 1 млн 180 тис. до 346 тис. 2002 р.). Але справжня картина, на думку експертів, значно сумніша, оскільки Держкомстатом не враховуються нелегально

зроблені аборти, кількість яких в умовах подорожчання медичних

Неповні сім’ї

Позашлюбні

діти

Становище жінки в сім’ї

Критичні

концепції сучасної сім’ї

послуг збільшується з року в рік. Крім того, слід враховувати й

загальне падіння рівня народжуваності, а отже, і випадків вагітності;

•зростання питомої ваги неповних сімей. Специфічний контингент

сімей, що потребують уваги з боку держави, — це неповні родини. За даними обстеження домогосподарств, в 787,6 тис. сімей (5,5% усіх

родин) діти виховуються лише одним із батьків (у 94% таких випадків

діти живуть із матір’ю);

•зростання частки дітей, народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі. Починаючи з 1989 р. питома вага позашлюб#

них народжень у загальній кількості народжених зросла з 10,8 до 19,0% 2002 р. Причому ці явища характерні як для міських, так і для

сільських поселень, хоча спостерігаються досить значні регіональні

відмінності. Якщо у західних областях, де все ще зберігаються силь# ніші орієнтації на сім’ю і родинні традиції, ці показники не переви#

щують 9%, то в південних областях країни та в Автономній республіці

Крим вони сягають 22—26%.

Статистика подає ще одну групу цифр, на перший погляд оптиміс#

тичну: в Україні за роки радянської влади невпинно зростала кількість дитячих садків і ясел. Якщо 1959 р. налічувалося 4790 дошкільних дитячих закладів, то 1995 р. — вже 21400, тобто відбулося їх збільшення

в4,5 рази. І хоча за останні п’ять років багато дитячих садків та ясел

закрилося, все ж дошкільними закладами 2002 р. було охоплено понад 45% дітей. Ці цифри опосередковано свідчать про дедалі більше залу#

чення жінок до праці в народному господарстві. Нині співвідношення працюючих чоловіків і жінок майже рівне. Але це одночасно є доказом

потрійного навантаження жінок: у праці, побуті й вихованні дітей. А оскільки домашнє господарство нині має практично натуральний

характер (бо жінка мусить усе робити власними руками), а сфера послуг

і побутового обслуговування перебуває в зародковому стані, то на плечі жінки лягає основний тягар подружнього життя. Такою є важка ціна

жіночого рівноправ’я, і про це треба добре пам’ятати дітям, щоб вони з

малих років допомагали матері у її нелегкій сімейній праці.

Зазначені тенденції, що набрали воістину універсальних масштабів у

світі і в нашій країні, збільшують кількість наукової літератури, в якій

цей феномен зміни сучасної сім’ї дістає критичну оцінку і розглядається як такий, що перебуває у стані кризи і навіть смерті. Вже згадуваний

Дж.Ґолтроп виокремлює 6 критичних позицій з приводу сучасної сім’ї

взахідних наукових працях.

•Песимістичні твердження про занепад і руйнацію сім’ї; вони звичайно виводилися з протиставлення сучасної сім’ї родині патріархальній у традиційних суспільствах (Р.Флетчер).

Нові форми сім’ї та шлюбу

•Оптимістичніша позиція про невідповідність інституту сім’ї сучас#

ному індустріальному та постіндустріальному суспільству, але зі сподіваннями, що сімейне життя зможе модифікуватися відповідно до вимог часу (Б.Мор).

•Уявлення про те, що сім’я є гальмом на шляху суспільного поступу,

бо своє головне завдання — соціалізацію дітей — вона виконує не досить добре, бо дітям у родині прищеплюються погляди й переко# нання, що не відповідають соціальній реальності, яка блискавично змінюється. Виховані й готові до певних умов життєдіяльності в суспільстві діти, виходячи в соціальне життя, наштовхуються на нові умови і ситуації, навичок пристосування до яких вони не отримали.

Саме тому вони неспроможні жити в новому, зміненому соціальному

оточенні і свідомо чи позасвідомо гальмують те нове, що зростає у суспільстві (В.Райх, Г.Маркузе).

•Критика сім’ї як твердині грубості й насильства. Ця позиція аргу#

ментується статистикою сімейних злочинів.

•Феміністська критика сім’ї як інструменту закріпачення жінки

(К.Міллер, Дж.Мітчел).

•Критика сім’ї за те, що вона частіше від інших соціальних інститутів створює передумови для психічних захворювань і розладів психічних

станів внаслідок несприятливих сімейних обставин (Р.Лейн).

Отже, в середовищі західних соціологів переважають думки щодо

кризи і загибелі сім’ї. Багато з них вважає, що сім’я досягла стану гли#

бокого розкладу і що цей процес є незворотним. Однак Н.Смелзер зазна#

чає, що серед західних дослідників є чимало таких, котрі, не закриваючи очі на певні негативні тенденції, висловлюють оптимістичніші сподівання. Вони, як зазначає Н.Смелзер, позитивно ставляться до розпаду нуклеарної родини та очікують, що виникатимуть нові форми сім’ї і шлюбу, які сприятимуть створенню відповіднішого середовища і збільшенню можливостей самовияву і самовиразу всіх членів сім’ї. Інші

соціологи вказують на вже існуючі нові форми сім’ї, що здаються незвич# ними і навіть шокуючими, але набувають дедалі більшого поширення у

західному світі: шлюбні контракти на певний відтинок часу, шлюб із трирічним випробувальним терміном (без народження дітей), груповий шлюб, полігінія, «серійна моногамія» (тобто багаторазовий вступ у шлюб), «консенсуальний шлюб» (тобто шлюб за згодою сторін, але без його реєстрації), «візитні союзи» (тобто роздільне проживання подружжя із зустрічами на короткий час — час нанесення візиту), шлюб між особами однієї статі, сімейне життя в комуні (на кшталт ізраїльських кібутців або сімейних комун в американському суспільстві).