AktyalniProblemy-2010

–организация региональной ассоциации декоративного садоводства и питомниководства, в задачи которой должны входить: тесное сотрудничество с муниципалитетами, озеленительными организациями и садовыми центрами, привлечение и распространение семенного и посадочного материала, закупка и распространение специализированных материалов и оборудования, помощь в сбыте готовой продукции, содействие врешении кадровыхвопросов, координационная и консалтинговая деятельность;

–создание профильной селекционно-семеноводческой станции;

–реализация целевой государственной программы по заготовке почвогрунта для нужд питомниководческих хозяйств.

Инновационно-технологические:

–расширение ассортимента производимого посадочного материала;

–разработка и внедрение в производство новых интенсивных ресурсо- и энергосберегающих технологий размножения и выращивания декоративных растений;

–увеличение производства саженцев с закрытой корневой системой, крупномерного посадочного материала, топиарных форм.

Кадровые:

–создание на базе профильных ВУЗов, техникумов и колледжей учебноопытных питомниководческих хозяйств и комплексов;

–планирование учебными заведениями соответствующих технологических

практик;

–организация на базе ВУЗов последипломного повышения квалификации специалистов по вопросам декоративного питомниководства (в том числе посредством дистанционного обучения).

Значение долголетия в жизни деревьев

СЕВАСТЬЯНОВ В.Е.

Южный филиал Национального университета биоресурсов и природопользования Украины «Крымскийагротехнологическийуниверситет», кафедрафитодизайна, ботаникиифизиологиирастений п. Аграрное, г. Симферополь, АР Крым, 95492, Украина

e-mail: vegavictor2007@mail.ru

Зачем дереву жить долго? На первый взгляд такой вопрос может показаться странным или, по крайней мере, не более чем философским. Но это лишь на первый взгляд. Начнем с того, что любой признак, присущий тому или иному виду растений, не может быть произвольным или случайным. В нем обязательно заключен какойлибо биологический смысл, связанный во всех случаях с приспособлением растений к определенным условиям существования. Не исключением, разумеется, является и признак долголетия. Каково же его онтогенетическое и филогенетическое значение?

Во-первых, это возможность образования растениями в течение жизни большого количества семенного материала, что не только гарантирует качественное сохранение существующего генофонда, но и открывает перспективы расширенного количественного воспроизводства исходной популяции.

Во-вторых, способность рассматриваемой группы деревьев длительно удерживать за собой определенную территорию (посредством формирования устойчивых фитоценозов) с одновременной планомерной трансформацией под себя имеющейся среды обитания.

В-третьих, популяции наиболее долговечных пород, в сравнении с остальными видами деревьев, менее чувствительны к непродолжительным катастрофическим изменениям климата. В период подобных катаклизмов продуктивность большинства популяционных систем, из-за нарушения хода естественного возобновления, закономерно снижается. Как следствие, сокращается и их количественное представительство. Однако отрицательная динамика численности популяций долгоживущих растений проявляется наименее заметно, что связано с замедленной ротацией их поколений. Некоторым экземплярам деревьев вообще удается пережить полный климатический цикл. В таком случае, для них открывается возможность успешного производства потомства во вновь нормализовавшихся условиях существования.

В-четвертых, это повышенная индивидуальная устойчивость возрастных экземпляров долговечных древесных растений к различным повреждениям механического и физического характера, а также ряду экологических факторов.

Наконец, у многих видов деревьев долголетие, кроме всего прочего, может носить и сугубо индивидуальный характер, обусловленный приспособлением их к конкретной экологической ситуации. Так, например, у баобабов долголетие связано, главным образом, с постоянным стремлением растений наращивать объем своей древесины, выполняющей у них функцию водозапасающей ткани. Чем дольше живет дерево, тем оно становится толще, а, следовательно, увеличивается и его водонакопительная способность. Именно поэтому старым баобабам намного легче, чем их молодым собратьям, переносить длительные периоды засух (Wickens, Lowe, 2008).

У другой известной долгожительницы, секвойи вечнозеленой, долголетие имеет совсем иное назначение. Оно эволюционно вызвано постоянной конкуренцией растений влажных лесов за свет. Чем старше становится дерево, тем большей высоты оно может достигнуть, а, значит, возрастают иего шансы в борьбе за жизненноепространство.

Исходя из всего вышесказанного, можно заключить, что долголетие не только является важным адаптивным признаком деревьев, но и выступает в качестве ключевого элемента одной из основных стратегий выживания в мире высших растений. При этом эволюция длительности жизни у деревьев чаще всего представляется не столько прямым, сколько косвенным следствием естественного отбора по разным признакам.

ЛИТЕРАТУРА

Wickens G.E. The Baobabs: Pachycauls of Africa, Madagascar and Australia / Gerald E. Wickens, Pat Lowe. – Springer Science & Business Media, 2008. – 498 p.

Березнівський державний дендрологічний парк

СЕМЕНЮК М.В.

Березнівський державний дендрологічний парк Березнівського лісового коледжу вул. В. Чорновола, 23, м. Березне, Рівненська обл., 34600 Україна

e-mail: forestry_college@ukr.net

Березнівський державний дендрологічний парк заснований в 1979 році, що знаходиться в м. Березне, Рівненської обл. Загальна площа дендрологічного парку 29,5 га. Постановою Ради Міністрів УРСР від 13.02.1989 року № 53 дендропарк коледжу оголошено об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Рослини згруповані за ботаніко-географічними зонами («Ліси і рівнини України», «Карпати», «Крим», «Сибір», «Далекий Схід», «Середня Азія», «Північна Америка», «Китай» і «Японія»), а в межах зон – за систематичним принципом («Розарій», «Сірінгарій», «Березовий гай», «Сад жасминів», «Вербові»). З того часу колекція дендрофлори поповнювалась деревами, чагарниками та ліанами з різних грунтовокліматичних зон.

Станом на 01.01.1986 р. було висаджено 1350 таксонів. Внаслідок акліматизації і адаптації певна частина таксонів загинула, особливо представники ЯпоноКитайського регіону, Кавказу, Середньої Азії. За результатами інвентаризації, проведеної в 2008 році в колекційному фонді дендропарку нараховується 750 видів і різновидностей деревних і чагарникових порід, які належать до 2 класів, 45 родин, 120 родів. До цього не залучені таксонизнезавершеною індетифікацією тарослинизрозсад.

До класу Gymnospermae (голонасінні) входить 4 родини, 13 родів, які в загальному налічують 100 видів і різновидів деревних і чагарникових порід. З яких можна виділити Pinus wallichiana (Сосна гімалайська), яка до наших кліматичних умов є не досить стійкою, а також можна відзначити рід Taxus, де зібрано 6 таксонів; рід Thuja – 20 видів і форм Thuja. В загальному, в даному класі, зібрано фундаментальні види, з яких походить решта різновидностей того чи іншого виду.

Вкласі Angiosermae (покритонасінні) нараховується 41 родина, 108 родів, які

взагальному налічують 637 видів і різновидів деревних та чагарникових порід. З даного класу можна виділити роди: Acer – 25 видів і форм; Alnus – 9 таксонів, які зростають у невідповідних для них ґрунтових умовах; Betula – 40 видів і форм (з яких сформовано «Березовий гай»); Quercus – 14 таксонів.

Найбільша кількість відпаду було у класі Angiospermae – 480 таксонів, відповідно Gymnospermae – 10 видів деревних порід. Ця кількість загинула внаслідок акліматизації і адаптації до природно-кліматичних умов (малий період вегетації, пізні весняні і ранні осінні заморозки, вологості повітря, перепаду температури повітря).

Вдендрологічному парку розроблена екологічна доріжка, по якій проводяться екскурсії. На даному маршруті розміщено багато інтродукованих порід, не притаманних для нашої місцевості, щоб краще ознайомитись із різноманіттям природи. Перевагу мають регіони систематичного принципу, а ніж ботаніко-географічні зони. Та все ж територія дендропарку спланована вдало, тому що проводиться екологічно-виховна робота із населенням міста.

Основним завданням державного дендрологічного парку є збереження і розширення у спеціально створених умовах колекцій дерев, ліан, чагарників, особливо

рідкісних і тих, які знаходяться під загрозою зникнення, екзотів, інших ботанічних об'єктів, які мають велике наукове, екологічне і культурне значення. Березнівський державний дендрологічний парк є базою для проведення науково-дослідницьких робіт по збереженню, вивченню і збагаченню лісової флори в Українському Поліссі.

ЛІТЕРАТУРА

Почаєвець В.М. Каталог деревних рослин Березнівського державного дендропарку. –

Березне, 2009 – 48 с.

Калініченко О.А. Декоративна дендрологія. – К.: Вища школа, 2003. – 200 с. Щепотьев Ф.Л. Дендрология. – Киев: Выща школа, 1990. – 288 с.

Особливості дендрологічного складу лісових і паркових фітоценозів

СОБОТОВИЧ А.Л.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, кафедра дендрології та лісової селекції вул. Генерала Родимцева, 2, м. Київ, 03041, Україна

e-mail: anastasia.sobotovich@gmail.com

На території історичної місцевості Голосієво, розташованої у південнозахідній частині м. Києва, знаходяться три об’єкти природно-заповідного фонду (Томілович, 2006): два парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (Голосіївський парк ім. М.Т. Рильського та урочище «Голосіївський ліс») та ботанічний сад Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) України, які входять до складу Національного природного парку (НПП) «Голосіївський».

Об’єктами нашого дослідження є Голосіївський парк ім. М.Т. Рильського та урочище «Голосіївський ліс», дендрофлора яких розвивається в умовах рекреаційного впливу, на відміну від насаджень ботанічного саду НУБіП України – об’єкта обмеженого користування.

Дендрофлора Голосіївського лісу нараховує понад 250 видів дерев і кущів (Голосеевский …, 2010). Голосіївський ліс – це своєрідна грабова діброва, складна і багата за складом рослинна асоціація з добре вираженим деревним, кущовим і трав’яним компонентами (Родічкін, 1968; Родичкин, 1972). Найбільшу площу насаджень становлять грабово-дубові та грабові ліси, на невеликих площах трапляються чисті дубові насадження (Томілович, 2006). Перший ярус складається переважно із дуба звичайного, який на родючіших грунтах доповнюється ясеном звичайним (Родічкін, 1968; Родичкин, 1972). Другий ярус утворюють тіневитривалі види – граб звичайний, липа дрібнолиста, клен польовий, гостролистий і татарський, в’яз шорсткий, груша лісова, яблуня лісова (Родічкін, 1968; Родичкин, 1972; Томілович, 2006). У підліску ростуть ліщина звичайна, бруслина європейська, бруслина бородавчаста, слива колюча (Родічкін, 1968; Родичкин, 1972).

Дендрологічний склад насаджень лісу урізноманітнений рослинамиінтродуцентами: бархат амурський, гледичія триколючкова, бук лісовий, робінія псевдоакація, клен сріблястий і псевдоплатановий, катальпа бузковолиста, свидина біла, скумпія шкіряста, аморфа кущова, черемха віргінська, каркас західний, айлант

найвищий, горіх сірий, маньчжурський і чорний, модрина європейська і японська, сосна веймутова (Родічкін, 1968; Родичкин, 1972). У балках зростають вільхові та осикові насадження (Родичкин, 1972).

Територія Голосіївського парку ім. М.Т. Рильського – це залишок природного лісу, що колись з півдня оточував Київ (Родічкін, 1968; Родичкин, 1972). Голосіївський парк функціонує як парк природи та відпочинку (Природно-заповідний

…, 2001) з 1959 р. (Проект …, 1999).

Дендрофлора Голосіївського парку ім. М.Т. Рильського, згідно з даними інвентаризації, виконаної станом на 01.11.1998 р., налічує 78 видів і форм дерев (Проект …, 1999). Серед видів дерев переважають граб звичайний, ясен зелений, клен ясенелистий, дуб звичайний, клен гостролистий, липа дрібнолиста, робінія псевдоакація, сосна звичайна. Кущів у парку 32 види, з переважанням ялівця козацького, спіреї Вангутта та верболистої, бузини чорної, свидини білої. Витких рослин – 3 види, серед яких за кількістю переважає партеноцесус п’ятилисточковий. Тобто, загалом у парку нараховується 113 видів і форм деревних рослин, що у два рази менше ніж у Голосіївському лісі.

Під час створення лісових культур у парку вводились інтродуценти: айлант найвищий, бук лісовий, бархат амурський, гледичія триколючкова, горіх маньчжурський, чорний і сірий, дуб червоний, каркас західний, платан східний, ясен зелений. У складі підросту насаджень парку переважають граб звичайний, в’яз гладенький, клени гостролистий, польовий, татарський і псевдоплатановий, а у підліску – бузина чорна, бруслина європейська.

Отже, дендрофлора об’єктів дослідження сформована в умовах Лісостепу із характерних для даної зони видів рослин з додаванням інтродуцентів для підвищення декоративності насаджень. Частина насаджень парку і лісу має природне походження, а частина – штучне. Як у парку, так і в лісі через постійний рекреаційний вплив у період після Великої Вітчизняної війни, відбувається витіснення головних порід другорядними, що призводить до втрати насадженнями декоративності та довговічності.

ЛІТЕРАТУРА

Природно-заповідний фонд м. Києва. Довідник. – К., 2001. – С. 18-19.

Проект утримання парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Голосіївський парк ім. М.Т. Рильського» Державного комунального підприємства по експлуатації зелених насаджень Московського району міста Києва «Краєвид». Пояснювальна записка. – Ірпінь: Державний комітет лісового господарства України, Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об’єднання «Укрдержліспроект» (Комплексна експедиція), 1999. – 97 с.

Родичкин И.Д. Строительство лесопарков в СССР. – М.: Лесная промышленность, 1972. – 184 с.

Родічкін І.Д. Лісопарки України. – К.: Будівельник, 1968. – 168 с.

Голосеевский район. – 2010. – [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.golosiyiv.kiev.ua/history.phtml

Томілович Л.В. Парки Києва. Голосієво // Праці Науково-дослідного інституту Пам'яткоохоронних досліджень. Вип. 1. Розділ II. Архітектурна та містобудівна спадщина. – 2006. – с. 103-118. – [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.heritage.com.ua/spadshina/m_z_p/index.php?id=53

Качество семян некоторых видов рода Kniphofia Moench.

СФЕКЛЭ И.А.

Ботанический сад, лаб. «Цветоводство» ул. Лесная, 18, г. Кишинев, Молдова e-mail: grbot@moldova.md

Род Книфофия – единственный в трибе Книфофиевые (Kniphofieae), относящейся к подсемейству Асфоделовые (Asphodeloideae) семейства Асфоделовые (Asphodelaceae). В более ранних системах классификации род Книфофия нередко включался в семейство Лилейные (Liliaceae) (Thorne, 2002). Этот род насчитывает около 75 видов, произрастающих в Южной и Центральной Африке, на острове Мадагаскар. Экзотические многолетние травянистые растения от 60 до 120 см высотой с коротким, толстым корневищем. Листья мечевидные, плотные, кожистые, собраны в прикорневую густую розетку. Цветки мелкие, колокольчатые, поникающие, красные, коралловые или желтые, собраны в густые, султановидные или колосовидные соцветия, на высоком, безлистном, толстом, округлом цветоносе. Цветут в июле-сентябре. Плод – коробочка, которая образует от 8 до 10 семян. Семена имеют 2-3 мм в длину и окраску от зеленовато-коричневой до темно-коричневой. Размножают книфофии семенами и делением куста (Аврорин, 1977; Bailey, 1947).

В данной работе отражены результаты наших исследований качества семян, а именно: энергия прорастания, сила прорастания, процент прорастания семян пяти ви-

дов (K. ensifolia Baker, K. uvaria Hook., K. nelsonii Mast., K. tarmcutata Baker, K. tukii

Baker.). Опыты проводились в лабораторных условиях, при температуре +18-20 °С и в теплице, в ящиках с земляной смесью (Т°С = +20-22 °С).

Семена пяти изучаемых видов были расположены на увлажненной фильтровальной бумаге, по 100 семян в каждой чашке Петри в трех повторностях. Были использованы семена прошлых лет. На седьмой день с начала опыта были замечены первые проростки. По полученным данным была установлена энергия прорастания семян: K. ensifolia – 4,0 %; K. uvaria – 0 %; K. nelsonii – 16,3 %; K. tarmcutata – 14,3 %; K. tukii – 10,6 %.

На протяжение следующих дней велись наблюдения и подсчет проросших семян. На основании полученных данных был выявлен процент прорастания семян у изучаемых видов: K. ensifolia – 18 %; K. uvaria – 47,3 %; K. nelsonii – 55,3 %; K. tarmcutata – 42,7 %; K. tukii – 68,3 %.

Для определения силы прорастания семена были посеяны в ящиках с земляной смесью. После посева ящики покрывали пленкой для поддержания температуры и влажности. По истечении третьей недели были замечены первые проростки. Когда зафиксировалось окончание прорастания семян, стали известны следующие данные:

K.ensifolia – 71,2 %; K. uvaria – 15,6 %; K. nelsonii – 33,4 %; K. tarmcutata – 69,6 %;

K. tukii – 65,6 %. В этом случае мы проследили силу прорастания семян, которая составляет важный этап в процесе установления качества семян. Она демонстрирует нам способность ростков пробиваться сквозь земельный покров.

Врезультате даного исследования можем сказать, что семена видов, взятых под наблюдение, в одинаковых условиях проявили себя разнообразно с точки зрения качества семян. Лучшие показатели зарегистрированы для видов: K. tarmcutata и

K. tukii. Исследуя данные, которые характеризуют процес развития семян, их качество, можем твердо сказать, что в педоклиматических условиях Молдовы возможно получение качественного семенного материала изучаемых видов.

ЛИТЕРАТУРА

Аврорин Н.А., Артюшенко З.Т. и др. Декоративные растения для открытого грунта.

Т. 2. – Ленинград: Наука, 1977. – С. 119-120.

Bailey L. The standard cyclopedia of horticulture. – New York. V.II. The Macmillan Company, 1947. – Р. 1752-1755.

Thorne R. The classification and geography of the Monocotyledon subclasses. – Claremont, 2002.

Ассортимент древесных и кустарниковых растений в озеленении г. Томска

ФЁДОРОВА О.А.

Томский государственный университет, биологический институт, кафедра лесного хозяйства и ландшафтного строительства пр. Ленина, 36 , г. Томск, 634050, Россия

e-mail: landbio@mail.ru

Всвете бурного роста городов наиболее актуальной становиться проблема их озеленения. Объекты ландшафтной архитектуры приобретают всё более важное значение и поэтому подход к их планировке выполняется на качественно новом уровне.

Всвязи с этим задачей нашего исследования явилось выяснение используемого ассортимента древесно-кустарниковых растений в условиях города Томска и составление процентного соотношения местных пород к интродуцированным. Объектами выступили сады и парки, созданные как на основе естественных насаждений (Лагерный сад, Буфф сад), так и искусственного происхождения (Городской сад, сквер у Белого озера). Эти объекты имеют большую историческую ценность и практическую значимость для города.

По данным Г.В. Крылова (Крылов, 1955) г. Томск относиться к ТюменьТомской подтаежной группе согласно лесорастительного районирования для озеленительных работ. Эта группа характеризуется наиболее благоприятными лесорастительными условиями из всех таежных групп районов. Находится в зоне сосновоберезовых лесов.

Врезультате исследований было выявлено, что не зависимо от происхождения объекта, доминирующей породой в насаждениях является один из местных видов

–береза повислая (Betula pendula Roth.) и береза пушистая (B. pubescens Ehrh.), однако в естественных насаждениях процент их участия составляет около 30-35 %, в то время как в искусственных – 17-18 %. На всех объектах присутствует тополь бальзамический (Populus balsamifera L.) – 10-25 %, в Буфф саду, созданном на основе тополиной рощи, его участие составляет 45 %. В целом, третье место в озеленении города занимает клен ясенелистный (Acer negundo L.).

На исследуемых объектах доля участия акклиматизированных видов – яблони ягодной (Malus baccata Borleh.) составляет в среднем 15 %, липы мелколистной (Tilia

cordata Mill.) – единично, за исключением Лагерного сада, где данные виды отсутствуют. Сосна обыкновенная (Pinus silvestris L.) в количестве 20 % встречается лишь в Лагерном саду.

На всех объектах в количестве менее 5 % отмечены лиственница сибирская

(Larix sibirica Ldb.), ель сибирская (Picea obovata Ldb.) и рябина сибирская (Sorbus sibirica Held.), являющиеся местными видами. Из акклиматизированных видов в естественных насаждениях единично наблюдается лишь ива белая (Salix alba L.). На Белом озере единично встречаются такие интродуцированнные виды как орех мань-

чжурский (Juglans mandshurica Maxim.), барбарис амурский (Berberis amurensis

Rupr.). На всех искусственно созданных объектах в количестве менее 5 % присутствуют такие акклиматизированные породы как сирень венгерская (Syringa josikaea Jacq.), черемуха Маака (Padus maackii Kom.), ясень пенсильванский (Fraxinus pensilvanica March.), акация древовидная (Caragana arborescens Lam.).

Таким образом, на объектах, созданных искусственно, доля участия интродуцированных пород выше, а видовой состав насаждений отличается большим разнообразием по сравнению собъектами озеленения, созданных на основе естественных древостоев.

ЛИТЕРАТУРА

Встовская Т.Н. Определитель местных и экзотических древесных растений Сибири. – Н.: Изд-во СО РАН, Фил. «Гео» 2003. – 701 с.

Крылов Г.В., Салатова Н.Г. Озеленение городов и рабочих поселков Сибири. – Н., 1955. – 55 с.

Хлонов Ю.П. Атлас деревьев и кустарников западной Сибири. – Н.: Наука, 2003. – 116 с.

Внутрішньовидова різноманітність культивованої дендрофлори Південного Сходу України

ФІЛІМОНОВА М.В.

Луганській національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра біології вул. Оборонна, 2, м. Луганськ, 91011, Україна

e-mail: mary_vladi@mail.ru

Зелене будівництво є ефективним засобом покращення санітарно-гігієнічних умов міст та відіграє важливу роль в їх архітектурному оформленні. Основним рослинним матеріалом в роботах з озеленення є різні види дерев і кущів. Для досягнення найбільш декоративного ефекту як доповнення до основних видів використовуються різноманітні їх форми, які значно відрізняються зовнішніми ознаками від характерних для даного виду (Колесников, 1960).

Дослідження проводились протягом 2004-2010 рр. на території Південного Сходу України за загальноприйнятими методиками (Колесников, 1958, 1960; Опреде-

литель …, 1999).

Установлено, що культивована дендрофлора Південного Сходу України нараховувала 317 видів, 4 гібриди, 30 декоративних форм, які належать до 113 родів,

45 родин, 3 класів, 2 відділів. Декоративні форми виявлено у 16 видів і гібридів дерев і кущів, що складає 5 % від їх загальної кількісті.

Найвищу внутрішньовидову різноманітність виявлено у видів відділу Magnoliophyta – 21 декоративна форма, Pinophyta – 9. Найчисленнішими за кількістю деко-

ративних форм були Thuja occidentalis L. – 4 (Th. o. 'Columna', Th. o. 'Compacta', Th. o. 'Globosa', Th. o. 'Lutea'); Morus alba L. – 3 (M. a. 'Pendula', M.a. 'Globosa', M.a. 'Piramidalis'), по 2 форми у своєму складі мали Picea pungens Engelm. (P.p. 'Argentea', P.p. 'Glauca'), Quercus robur L. (Q.r. 'Fastigiata', Q.r. 'Pendula'), Salix alba L. (S.a. 'Argentea', S.a. 'Pendula'), Acer platanoides L. (A.p. 'Globosum', A.p. 'Schwedleri'), Fraxinus excelsior L. (F.e. 'Aureo-variegata', F.e. 'Diversifollia'). Переважна більшість видів представлена однією формою. Серед них Juniperus communis L. 'Hibernica', J. virginiana L. 'Piramidalis', Salix matsydana L. 'Tortuosa', Sorbus aucuparia L. 'Pendula', Prunus divaricat L. 'Atropurpurea', Viburnum opulus L. 'Roseum' та інші.

Аналізуючи форму крони встановили, що найчастіше зустрічалася пірамідальна – 11 культиварів. Це переважно представники відділу Pinophyta. Вони створювали найбільший декоративний ефект у алейних насадженнях та у деревних групах. Друге місце займали плакуча та куляста форми – по 9 культиварів, найменше було представників з розлогою та овальною формою крони – 5.

За забарвленням листя переважали форми з зеленим листям (11), друге місце займали рослини темно-зеленого кольору (6), трете – розподілили між собою рослини з сріблястим, жовтим та пурпурним листям – по 4 культивари. За кольором квітів майже всі декоративні форми були представлені у однаковому співвідношенні.

Відмічено, що значна частина декоративних форм дерев і кущів характеризувалася зниженою життєздатністю, яка проявлялась в низькій зимостійкості, послабленому або повністю відсутньому плодоношенні та в пониженому ступені передачі спадкових ознак потомству (Колесников, 1958).

Таким чином, культивована дендрофлора Південного Сходу України представлена 30 декоративними формами, які належать до 16 видів. Вони характеризуються високими декоративними властивостями, що дозволяє суттєво збагатити естетичний вигляд зелених насаджень.

ЛІТЕРАТУРА

Колесников А.И. Декоративная дендрология. – М.: Гос. изд-во лит-ры по строит-ву,

арх-ре и стр. мат., 1960. – 675 с.

Колесников А.И. Декоративные формы древесных пород. – М.: Гос. изд-во лит-ры по строит-ву, арх-ре и стр. мат., 1958. – 295 с.

Определитель высших растений Украины / Д.Н. Доброчаева, М.И. Котов, Ю.М. Прокудин и др. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 548 с.

Культивирование псевдотсуги Мензиса (Pseudotsuga menziesii (Mirb.) Franco) как средство повышения продуктивности лесов Беларуси

ХОЛОПУК Г.А.

ГНУ «Центральный ботанический сад Национальной академии наук Беларуси» ул. Сурганова, 2В, г. Минск, 220012, Беларусь

e-mail: gax_forestbat@mail.ru

Начало интродукции псевдотсуги в Беларусь относится к концу XIX – началу ХХ века. Как и большинство других экзотов, первыми, судя по возрасту деревьев в посадках, в культуру ее начали вводить крупные землевладельцы при создании парков (Федорук, 1980). При этом работа носила случайный характер, и экологобиологические особенности растения не учитывались. В республике встречаются все три ее разновидности (Шкутко, 1970; 1975). Однако до настоящего времени порода произрастает лишь в озеленительных и небольших по площади лесных посадках и большого значения в лесном хозяйстве не имеет. Широкое введение породы в лесоводственную практику сдерживается главным образом недостаточной изученностью ее биологических особенностей в условиях Беларуси, отсутствием комплексной хозяйственной оценки вида, а также местной лесосеменной базы и эффективных технологий его репродукции.

В целях определения перспективности культивирования псевдотсуги Мензиса изучены особенности ее роста и продуктивность. Установлено, что порода хорошо адаптировалась и сохраняет при интродукции высокие темпы роста. Общая картина ее динамики роста в республике сходна с динамикой роста псевдотсуги Мензиса в насаждениях естественного ареала (Hann, 1998; Poage, Tappeiner, 2002), а также иных районов ее успешной интродукции (Пирагс, 1979). Запас древесины в насаждениях в возрасте 75 лет составляет более 700 м3/га. По интенсивности роста в Беларуси порода превосходит сосну обыкновенную и ель обыкновенную естественных насаждений Iа класса бонитета и незначительно уступает в молодом возрасте сосне обыкновенной и лиственнице европейской искусственных насаждений. Однако, благодаря продолжительному сохранению высоких темпов роста, ее преимущество относительно рассматриваемых пород отмечается уже с середины 2-го класса возраста, что позволяет в итогеформироватьв равных условияхболее продуктивные насаждения.

Таким образом, более широкое введение псевдотсуги Мензиса в лесокультурную практику будет способствовать не только интенсификации искусственного лесовыращивания и повышению общей продуктивности лесов, но и улучшению их состава. Увеличение биоразнообразия является также важной предпосылкой к повышению как эстетических и охранных функций лесов, так и их устойчивости к неблагоприятным факторам среды.

ЛИТЕРАТУРА

Пирагс Д.М. Дугласия в Латвийской ССР. – Рига: Зинатне, 1979. – 156 с.

Федорук А.Т. Древесные растения садов и парков Белоруссии. – Мн.: Наука и техника, 1980. – 208 с.