AktyalniProblemy-2010

Selection of isolated yeast (Saccharomyces cerevisiae Meyen ex E.C. Hansen) from must of different grape cultivars after fermentation and perspectives for use in biotechnology

BAYRAKTAR V.N.

Odessa National University by I.I. Mechnikov, Department Genetics and Molecular Biology. Champagne alleyway, No. 2, Odessa, 65058, Ukraine

e-mail: vogadro2007@rambler.ru

Biotechnology of wine yeast is accompanied with different complex biochemical processes of dextrose transformation into ethanol. This process is launched by yeast which are present on the skin of ripe grape. Enzymes which are also present in grapes must also participate in the process of dextrose degradation into ethanol and carbonic gas during anaerobic cultivation of yeast. Pure yeast culture is more preferable, because it make process of wine biotechnology desirable. Application of pure yeast cultures resistant to external conditions such as: ethanol, low pH, sulfites, give possibilities for must fermentation even in such extreme conditions (Sarishvili, Reitblat, 2000; Kishkovskaja, Burjan, Tshitshinadse, 2009; Bayraktar, 2010a, b).

In order to receive final high quality product, not only specific pertain yeast culture is crucial, but also the peculiarities of yeast strain and its high fermentative activity. The quantity (Burjan, 2002) of yeast cells in fermentative mixtur as well as strict observance of anaerobic fermentation play the important role. The aim of our research is to isolate the yeast cultures from different sorts of grape, to cultivate them in specific selective nutritient medias, to define their species, physiologic and biochemical properties. Each isolated yeast strain was deposited to NRRL Culture Collection, Peoria, USA (Bayraktar, 2010a, b).

We have selected yeast cultures which are acceptable for industrial biotechnological processes obtaining yeast biomass. Some yeast cultures which don't have industrial properties were recommended to use in scientific research projects as a type cultures and test cultures. During our research we specified practical properties for different grape sorts, yeast from which were isolated and deposited to NRRL Collection as following:

Vinous sorts of grape: Aligote USRCB Y-3362; Cabernet Y-3362; Merlo Y-3364; Riesling rheinian Y-3365; Rkatsiteli Y-3366; Sauvignon Y-3367; Chardonnay Y-3368.

Table sorts of grape: Kesha Y-3423; Kishmish white Y-3424; Karaburnu Y-3393; Lidia Y-3399; Odessa`s souvenir Y-3375; Dnestrovskiy pink Y-3396; Original Y3406; Muscat white Y-3372; Isabella Y-3429; Crimean black Y-3373; Moldova Y-3391; Doina Y-3398; The queen of vineyards Y-3425; Arcadia Y-3402; Bako Y-3397; Suruchenskiy white Y3400.

Cross-bred sorts of grape: Black Novak Y-3374; One thousand first hybride Y- 3403; Twenty Eighth hybride Y-3405; Saibel black Y-3426; Saibel white Y-3427; Curly white (kudrik) Y-3395.

REFERENCES

Bayraktar V.N. Symbiotic interaction for yeast Saccharomyces cerevisiae and Lactobacteries isolated after spontaneous fermentation of grape must // Grape. – Kiev, 2010a. – No. 5 (28). – P. 54-58.

Bayraktar V.N. Selective choice for perspective yeast cultures Saccharomyces cerevisiae for biotechnological purposes // Scientific reports the Ukrainian National University for Bioresources and nature management. Internet journal. – 2010b. – No. 3 (19). – http://nd.nubip.edu.ua/index.html

Burjan N.I., Tjurina L.V. Microbiology of wine making // Moscow. – 1979. – P. 255. Burjan N.I. Microbiology of wine making. – Simpheropol: Tavrida, 2002. – 433 р.

Kishkovskaja S.A., Burjan N.I., Tshitshinadse T.P. Selection yeast for champagne production // Magarach. Viticulture and wine making. – Yalta, 2009. – No.3. – P.18-20.

Makarov A.S. Champagne production. – Simpheropol, Tavrida, 2008. – 415 p.

Sarishvili N.G., Reitblat B.B. Microbiological basis for wine champagnization technology. – Moscow: Publishing house of food industry, 2000. – 346 р.

Phytochemical investigation of Geum L. plants of Ukrainian flora KOZYRA S.A.

National Pharmaceutical University, Botany Department

Pushkinskaya St., 53, Kharkov, 61002, Ukraine

e-mail: Kozyra-S@yandex.ru

In last decade an increased interest is observed in scientific and traditional medicine towards plants as a source of raw material for manufacturing of medicines. One of the most widespread secondary metabolites in plants are phenolic compounds that participate in various physiological processes. Besides, high biological activity characteristic to phenols allows using them in medicine for treatment and prophylaxis of many diseases (Harborne, 2000).

One of the phenolic compound sources are plants Geum L. genus (avens) that belongs to Rosaceae family, Rosoideae subfamily. Seven species are spread through NIS countries. We have investigated the chemical content of 3 species: G. аleppicum Jacq. (aleppic avens), G. rivale L. (water avens), G. urbanum L. (common avens) spread over the whole territory of Ukraine (Доброчаева, Котов, 1978) and used widely in folk medicine as astringent, haemostiptic, anti-inflammatory, antiseptic, analgetic, restorative remedies (Козира, 2008). It is known that plants of Geum genus contain hydroxycinnamic acids, coumarins, flavonoids, tannins, aminoand fatty acids (Козыра, 2008). The aim of our study was to investigate phenolic content of 3 Geum species of Ukrainian flora and to establish pharmacological activity of obtained substances.

Samples of herb and rhizomes of mentioned aven species collected in 2006-2008 from the territory of Kharkov city and Kharkov region were used as raw material. For the investigation of the phenolic content in raw material we used qualitative reactions, UVspectrophotometry, paper and thin layer chromatography (on “Silufol” plates) in the systems of ethylacetate-formic acid-water (10:2:3), 15 % acetic acid; chromogenic revealing reagents were: ammonium vapor, 2 % ethanol solution of NaOH, 2 % ethanol solution of AlCl3. Basing on qualitative reactions results, UV-fluorescence, Rf data of substances as well as on the data of direct and differential spectrophotometry in the herb and rhizomes of studied aven species we identified 5 flavonoid compounds: kaempferol, hyperozide, quercitin, miricitin, rutin.

Antibacterial activity determination of different biologically active compounds fractions of Geum genus was carried out on the base of I.I. Mechnikov Kharkov Research Institute

of Microbiology and Immunology. Particularly, phenolic compound complex of ethanol fraction expressed pronounced antimicrobial activity against: Staphylococcus aureus ATCC 25923, Esherichia coli ATCC 25922, Proteus vulgaris ATCC 4636, Proteus aeruginosa

ATCC 27853, Candida albicans ATCC 885/653. Thus, the results obtained proved expediency of further investigation of the plants from Geum genus as promising medicinal plants.

REFERENCES

Козира С.А., Кулагіна М.А., Сербін А.Г. Хімічний склад та використання в медицині рослин роду Geum L. // Запорожский медицинский журнал. – 2008. – № 2. – С. 80-82.

Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

Harborne J.B., Williams C.A. Advances in flavonoid research since 1992 // Phytochemistry.

– 2000. – 55, № 6. – P. 481-504.

Історія ботанічної науки та етноботаніка / История ботанической науки и этноботаника / History of Plant Science and Ethnobotany

История классификации семейства Commelinaceae Mirb.

БОЛЬШАКОВА М.А.

Ботанический институт им. В.Л. Комарова РАН, отдел Ботанический сад ул. Пр. Попова, 2, г. Санкт-Петербург, 197376, Россия

e-mail: irbis-000@mail.ru

C. Linnaeus в 1753 году в своей работе «Species Plantarum» описал 2 рода –

Commelina и Tradescantia, причем эти роды он отнес к разным классам, Commelina к трехтычинковым, а Tradescantia к шеститычинковым. В роде Commelina он выделил

10 видов, а в роде Tradescantia – только один – T. virginiana (Linnaeus, 1753).

В1758 году в «Iter Hispanicum» P. Loefling привел описание рода Callisia, ко-

торый также отнес к классу трехтычинковые (Loefling, 1758). С.F. Meisner в 1842 году, используя такие признаки как количество тычинок и их фертильность,

подразделил семейство Commelinaceae на две трибы: Commelineae и Tradescantieae. J.K. Hasskarl (1870), придерживаясь системы C.F. Meisner, по такому же принципу выделил 2 трибы.

Такая классификация сохранялась до тех пор, пока C.B. Clarke не признал третью трибу Pollieae, которую он выделил на основании наличия нераскрывающейся ягоды или ягодообразного плода. Разделение семейства на три трибы можно видеть и

вPflanzenfamilien, где триба Pollieae включает три рода, триба Commelineae – четыре рода, а триба Tradescantieae – пятнадцать родов.

Впериод с 1926 по 1930 год было произведено разделение семейства на два подсемейства: Commelinoideae и Tradescantioideae, с зигоморфными и актиноморфны-

ми цветками соответственно (Bruckner, 1926). В подсемействе Commelinoideae G. Bruckner выделил две трибы: Declinatae и Inclinatae. Представители этих триб отличаются друг от друга по расположению тычинок, степени их фертильности и по тому, как изогнуты бутоны. А в подсемействе Tradescantioideae он также признал две трибы: Hexandrae иTriandrae, в зависимостиотколичествафертильных истерильных тычинок.

Затем R.E. Woodson в 1942, а O. Rohweder в 1956 году вернулись к двум три-

бам: Commelineae и Tradescantieae, при этом они учитывали строение соцветий.

M. Pichon выделил род Cartonema в собственное семейство Cartonemataceae, а

семейство Commelinaceae разделил на 10 триб: Tradescantieae, Callisieae, Anthericopsideae, Commelineae, Geogenantheae, Cochliostemateae, Pseudoparideae, Zebrineae, Cyanoteae, Dichorisandreae (Faden, Hunt, 1991).

J.P. Brenan, основываясь на разнообразии строения соцветий выделил 15 триб, которые он называл «группами» (Brenan, 1966).

Сегодня принято разделение семейства на два подсемейства: Cartonematoideae и Commelinoideae, выделенных на основе наличия или отсутствия стеблевой колленхимы, железистых волосков и рафид, цветки у всех представителей актиноморфные.

Подсемейство Cartonematoideae включает трибы: Cartonemateae и Triceratelleae, а подсемейство Commelinoideae – трибы Tradescantieae и Commelineae (Faden, Hunt, 1991; Takhtajan, 2009).

ЛИТЕРАТУРА

Brenan J.P.M. The classification of Commelinaceae // The Journal of the Linnean society of London. – 1966. – 59, № 380. – P. 349-370.

Faden R.B., D.R. Hunt. The classification of the Commelinaceae // Taxon. – 1991. – 40, № 1. – P. 19-31.

Linnaeus C. Species plantarum. – Holmiae, 1753. – P. 40-41, 288. Loefling P. Iter Hispanicum. – 1758. – P. 305.

Takhtajan A.L. Flowering plants. – New York, 2009. – 872 p.

Реконструкція основних змін рослинного покриву Київської області протягом плейстоцену – голоцену

(за палеоботанічними даними)

ГРЕЧИШКІНА Ю.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ систематики та флористики судинних рослин вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: jgrechyshkina@gmail.com

Реконструкція рослинного покриву та флори певної території протягом квартеру становить значний інтерес не тільки для ботанічних дисциплін, але й для палеогеографії, історичної кліматології та стратиграфії (Гричук, 1989). Застосування палеоботанічних матеріалів в актуофлористичних дослідженнях є необхідним для кращого розуміння основних етапів формування флори території досліджень та оцінки тенденцій її антропогенної трансформації. На основі узагальнення опублікованих палінологічних матеріалів проведено реконструкцію основних змін у складі рослинного покриву Київської обл. у часовому інтервалі плейстоцен–голоцен для поліської та лісостепової частин з урахуванням загальних принципів періодизації відкладів квартеру (Артюшенко, 1970; Хотинский, 1977; Хотинский и др., 1991).

У міжльодовикові епохи (міндель-ріс, ріс-вюрм) відбувається подібне чергування фаз розвитку рослинності у поліській та лісостеповій частинах Київської обл., а саме: сосново-березові, широколистяно-соснові, сосново-березові ліси (Зеров, 1946; Артюшенко, 1970, 1971; Артюшенко и др., 1971; Арап та ін., 1989; Безусько, 1998); перша та остання стадії закономірно відображають суворіші кліматичні умови на початку та наприкінці міжльодовиків’я. Встановлено, що третинні релікти почали поступово зникати зі складу тогочасної рослинності наприкінці міндель-рісу, оскільки ріське (або дніпровське) зледеніння зумовило суттєві зміни у її складі (Артюшенко, 1971). Найбільш помітні події ріс-вюрму відбулись під час фази поширення соснових та широколистяних лісів: повне заліснення поліської частини території досліджень (Зеров, 1946); максимум поширення ліщини (до 90 % у лісостеповій частині); розширення зони широколистяних лісів порівняно із сучасною (Артюшенко, 1970, 1971). У вюрмі на території Правобережного Лісостепу Київської обл. відбувались неодноразові зміни у складі рослинного покриву (Герасименко, 1988). На стадіях лісового ґрунтоутворення прилуцького та вітачівського етапів панував лісовий тип рослиннос-

ті, який на наступних стадіях замінився степовим (Герасименко, 1988). Встановлено, що у пізньому дріасі відбулись складні перебудови у рослинному покриві лісової та лісостепової частин Київської обл.; широколистяні породи зберігались у рефугіумах як на правобережжі, так і на лівобережжі; домінувала степова рослинність з абсолютним переважанням полинів і лободових (Артюшенко, 1970; Безусько, 1999; Безусько, 2001; Безусько та ін., 2002). У ранньому голоцені (фаза поширення сосни) у поліській частині Київської обл. ще не було суцільного лісового покриву; домінували значні площі з трав’янистою рослинністю (Зеров, 1947). У лісостеповій частині панували соснові ліси (Артюшенко, 1970). У середньому голоцені (фаза поширення широколистяних лісових елементів) на всій території Київської обл. участь сосни та трав’янистих рослин почала зменшуватись; відбувся розвиток широколистяних лісів (Зеров, 1947; Артюшенко, 1970). На території Лісостепу стрімкого поширення зазнали вільхові ліси (Артюшенко, 1970). У пізньому голоцені (фаза поширення граба) простежуються відмінності у складі рослинного покриву у правобережній та лівобережній частинах Лісостепу Київської обл. Так, на правобережжі участь граба у рослинному покриві була більшою, у той час, як на лівобережжі він подекуди зникає зі складу спорово-пилкових спектрів; широкого поширення зазнали дубово-грабові та соснові ліси; у трав’янистому покриві панували полини та лободові (Артюшенко, 1970). На лівобережжі зросла участь сосни та трав’янистих рослин (Артюшенко, 1970). Саме у пізньому голоцені посилився антропогенний вплив на рослинний покрив (Безусько та ін., 2008).

Зміни у складі рослинного покриву у різні періоди квартеру розглядаються дослідниками (Зеров, 1946; Артюшенко, 1970; Безусько, 1999, 2001; Безусько та ін., 2001; Безусько та ін., 2002) за тісної взаємодії з кліматичними умовами. За даними О.Т. Артюшенко (1970), відбулось поступове зникнення спочатку третинних, згодом теплота вологолюбних деревних порід при загальному напрямі розвитку клімату та рослинного покриву території від більш мезотичного до більш ксеротичного.

За результатами археолого-палінологічних досліджень, помітний антропогенний вплив на природну флору та рослинність Києва та обл. зафіксовано протягом останніх 2500 років; його посилення відбулось з X ст. н. е., що пов’язано з соціальноекономічним розвитком Києва (Bezusko et al., 2003; Безусько и др., 2008).

На основі наявних палінологічних матеріалів складно отримати повне уявлення про розвиток рослинності протягом квартеру на території Київської обл.; це пояснюється фрагментарністю даних та проведенням досліджень на різних етапах розвитку палеоботанічної науки в Україні. Більшість з проаналізованих матеріалів проведено на рівні відносної хронології, але, слід зазначити, що це не зменшує їх наукової цінності. Важливо, що фази розвитку рослинності у плейстоцені – голоцені на території досліджень в загальних рисах узгоджуються з реконструкціями рослинних зон, що були проведені останніми роками для території Європи на рівні абсолютної хронології (Adams, 1997; Симакова, 2008), і дозволяють виявити основні закономірності формування сучасної природної флори.

ЛІТЕРАТУРА

Арап Р.Я., Артюшенко А.Т., Безусько Л.Г., Сябряй С.В. Палеоландшафти пізнього кайнозою України // Укр. ботан. журн. – 1989. – 46, № 4. – С. 51-56.

Артюшенко А.Т. Растительность Лесостепи и Степи Украины в четвертичном периоде (по данным спорово-пыльцевого анализа). – К.: Наук. думка, 1970. – 176 с.

Артюшенко А.Т. История растительности равнинной части Украины в четвертичное время (по материалам спорово-пыльцевых исследований): Автореф. дисс. …док. биол. наук. –

К., 1971. – 57 с.

Артюшенко А.Т., Возгрин Б.Д. Новые данные о возрасте погребенного аллювия праИрпеня на основании спорово-пыльцевых исследований // Проблемы палинологии: междунар.

палинолог. конф., 1971 г. – К.: Наук. думка, 1971. – Вып. 1. – С. 163-176.

Безусько А.Г. Проблема реконструкції картини рослинного покриву України в плейстоцені у працях академіка Д. К. Зерова // Наукові записки НаУКМА. Природничі науки. – 1998. – 5. – С. 47-50.

Безусько А.Г., Безусько Л.Г., Мосякин С.Л., Гречишкина Ю.В. Археолого-

палинологические исследования в Украине (неолит/энеолит и средневековье): современное состояние и перспективы // Новости палеонтологи и стратиграфии: Вып. 10-11: Прилож. к журн. «Геология и геофизика». – Новосибирск: Изд-во СО РАН, 2008. – 49. – С. 388-391.

Безусько А.Г., Гречишкіна Ю.В., Мосякін С.Л., Безусько Л.Г. Палеоботанічні дослі-

дження відкладів пізньольодовиків’я та голоцену Київщини // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65,

№ 5. – С. 633-643.

Безусько А.Г., Ситник К.М., Безусько Л.Г., Єсилевський С.О. Нові дані про зміни клі-

мату рівнинної частини України у пізньольодовиків'ї (за палінологічними даними) // Наук. зап.

НаУКМА. Спец. вип. – 2001. – 19, № 2. – С. 388-389.

Безусько Л.Г. Рослинний покрив та клімат України в пізньольодовиків′ї // Укр. ботан.

журн. – 1999. – 53, № 5. – С. 449-454.

Безусько Л.Г. До історії лісів рівнинної частини України в аллереді // Наук. зап. НаУ-

КМА. – 2001. – 19, № 2. – С. 391-393.

Безусько Л.Г., Безусько А.Г. Рослинний покрив лісової зони України в пізньому дріасі // Наук. зап. НаУКМА. Біологія та екологія – 2002. – 20. – С. 3-8.

Гричук В.П. История флоры и растительности Русской равнины в плейстоцене. – М.:

Наука, 1989. – 183 с.

Герасименко Н.П. Динаміка рослинності Київської рівнини в післяльодовиковий час (за даними палінологічного вивчення розрізу села Старі Безрадичі) // Укр. ботан. журн. – 1988.

– 45, № 2. – С. 44-48.

Зеров Д.К. Копальне торфовище в околицях с. Семиходи на нижній течії р. Припять //

Ботан. журн. АН УРСР. – 1946. – 3, № 1-2. – С. 35-49.

Зеров Д.К. Пилково-статистичне дослідження озерових покладів оз. Святе та оз. Волове // Вісник Київ. ботан. саду ім. акад. О. В. Фоміна. – 1947. – Вип. 18. – С. 3-13.

Симакова А.Н. Развитие растительного покрова Русской равнины и Западной Европы в позднем неоплейстоцене – среднем голоцене (33 - 4.8 тыс. л.н.) (по палинологическим данным): Автореф. дисс. …канд. геол.-минералог. наук. – М., 2008. – 32 с.

Хотинский Н.А. Голоцен Северной Евразии. – М.: Наука, 1977. – 198 с.

Хотинский Н.А, Алешинская З.В., Буман М.А., Климанов В.А., Черкинский А.Е. Новая схема периодизации ландшафтно-климатических изменений в голоцене // Известия АН СССР: серия географическая. – 1991. – № 3. – С. 36-52.

Adams J.M. Global land environments since the last interglacial. Oak Ridge National Laboratory, TN, USA, 1997. – http://www.esd.ornl.gov/ern/qen/nerc.html

Bezusko L.G., Bezusko T.V., Mosyakin S.L. A partial reconstruction of the flora and vegetation in the central area of Early Medieval Kiev, Ukraine, based on the results of palynological investigations // Urban Habitats. – 2003. – 1, № 1. – 15 pp. – http://www.urbanhabitats.org/v01n01/ nonnativekiev_pdf.pdf

Кэтноботаническому изучению граната (Punica granatum L.)

вАрмении

СТЕПАНЯН Н.П.

Институт Ботаники НАН РА, отдел систематики и географии высших растений ул. Ачаряна 1, 0063, г. Ереван, Армения

e-mail: ninastep@rambler.ru

Этноботанические исследования в наши дни являются очень актуальными и проводятся во многих странах мира. Тем не менее, по Кавказу до настоящего времени существует лишь одно специальное исследование: «Этноботаника Нагорного Карабаха» (1940), осуществленное В.А. Петровым при содействии А.А. Гроссгейма. Информация этноботанического характера по данному региону разбросана также в некоторых других источниках, как П. Виноградов-Никитин (1929), И.П. ГрунскаяПетрова (1939) , В.А. Бдоян (1968), П.А. Гандилян, А.М. Барсегян (1999) и др. Между тем, Кавказ, как регион с очень древней и самобытной культурой, традициями, заслуживает в этом плане более пристального внимания.

Нами проведено комплексное ботанико-географическое, архео- и этноботаническое изучение граната (Punica granatum L.) – растения, аборигенно произрастающего в Закавказье и издревле здесь используемого. Исследован широкой круг этноботанических вопросов: как пищевое, хозяйственное, лекарственное применение граната, так и его ритуальное использование, упоминания граната в сказках, загадках, армянском эпосе, изображения граната в искусстве (с VIII в. до н. э. и до наших дней) (Степанян 2007, 2008). Изучение выявило интересный факт: в Армении изображения граната, присутствуя на культурных памятниках уже с VIII в. до н. э., совершенно выпадают из числа изображаемых растительных мотивов в начале IV - середине VII вв. Как оказалось, это обьясняется тем, что в древности на территории Армянского нагорья гранат был связан с почитанием языческой богини Анаит и, после принятия христианства (в начале IV века), как символ древней богини, подвергся уничтожению, а его место в религиозном культе на несколько веков занял виноград. Очевидно, принятие новой веры могло явиться причиной уничтожения не только изображений граната, как символа язычества, но и вырубки самого растения, уничтожения диких зарослей и культурных насаждений граната, что и обьясняет его ограниченное произрастание на данной территории.

Полученные результаты позволили реконструировать историю использования P. granatum в Армении, понять причины того большого значения, в том числе, и символического, которое гранат занимает в Армении по сей день.

ЛИТЕРАТУРА

Виноградов-Никитин П. Плодовые и пищевые деревья лесов Закавказья // Тр. по при-

кл. бот., ген. и сел. – Ленінград, 1929. – Вып. 3, 22. – С. 3-211.

Бдоян В.А. Земледельческая культура в Армении: Автореф. дисс. АН Грузинской ССР, Тбилиси. – 1968 – 125 c.

Гандилян П.А., Барсегян А.М. Генофонд сьедобных и пряноароматических овощных растений Армении. – Ереван. – 1999 – 47 c.

Грунская-Петрова И.П. Красильные растения южной части Нагорно-Карабахской автономной области и опыт сбора народных сведений по ним // Труды Бот. Ин-та Аз. филиала АН СССР. – 1939. – Т. 6. – C. 155-186.

Петров В.А. Этноботаника Нагорного Карабаха. – Изд-во Аз ФАН, Баку. – 1940. – 167 с. Степанян Н.П. Punica granatum L. (Punicaceae) на Aрмянском нагорье (археоботанические данные, VIII в. до н. э. – III в. н. э.) // Флора, растительность и растрительные ресурсы

Армении. – 2007. – № 16. – С. 123-127.

Степанян Н.П. Мотив граната в раннесредневековом изобразительном искусстве Армении // Историко-филологический вестник. – 2008. – № 3. – С. 210-229.

История изучения семейства Bromeliaceae Juss.

ТУЛЬЧИЙ М.С.

Ботанический институт им. В.Л. Комарова РАН, отдел Ботанический сад ул. Пр. Попова, 2, г. Санкт-Петербург, 197376, Россия

e-mail: norpa_marinka@list.ru

Семейство Bromeliaceae Juss. в настоящее время насчитывает около 3000 видов из 56 родов (Steens, 2005). Первые упоминания о семействе можно найти в литературе времен открытия Колумбом Америки. Высадившись на остров Гваделупа, испанцы обнаружили плантации ананаса – род Ananas Mill. Местное население использовало его не только в пищу, но и в медицинских целях (Коровин, 1984). Однако, ботаническое описание было произведено только в 1753 году К. Линнеем в знаменитом Species Plantarum, в котором также было описано еще 14 видов бромелиевых. Но Линней описал только 2 рода – Bromelia L. и Tillandsia L. А для ананаса Линней дал название Bromelia ananas L.

Французский ботаник – Антуан Лоран де Жюссьё (Antoine-Laurent de Jussieu, 1748-1836) установил официальный статус семейства – Bromeliaceae Juss в 1789 г. Его система была представлена в Академию наук в 1773-1777 гг., издана под заглавием "Genera plantarum…" (Париж, 1789) и составляет целую эру в истории ботаники.

ВXIX веке, стали появляться публикации в различных европейских печатных изданиях. В 1815 году, в известном английском ботаническом журнале «Botanical Magazine» была описана Billbergia pyramidalis (Sims) Lindl, статья содержала цветную иллюстрацию и исчерпывающую характеристику вида. В английской ботанической литературе тех времен, упоминаются так же и другие виды семейства, например

Billbergia magnifica Mez и Billbergia zebrina (Herb.) Lindl.

В1889 году выходит в свет книга Джона Гильберта Бэкера «Handbook of the Bromeliaceae» в которой подробно описано около 800 видов семейства. В 1896 году была опубликована монография великого ботаника Карла Христианна Меца «Bromeliaceae», содержащая описания 997 видов бромелиевых. Второе издание, выпущенное в 1935 году, включает 1516 видов семейства. В Петербургском ботаническом саду Эдуардом Людвиговичем Регелем, была собрана одна из первых коллекций бромелиевых в России, имеющая большую научную ценность. В 1890 году выходит его книга «Содержание и воспитание растений в комнатах», где известный ботаник приводит описания ряда видов бромелиевых, уделяя особое внимание методам агротехники.