_1-89 (1)

використання, як і вихід в ефір передачі кабельного мовлення, охоплює собою як ретрансляцію, так і подальше використання вже оприлюднених передач. В останньому випадку використовується запис передачі, здійснення якого регламентується законом самостійно.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права» організація мовлення також має право забороняти поширення на територіїУкраїни чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Майнові права організацій мовлення можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначається спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передачі права, тощо. Майнові права організації мовлення можуть бути також передані іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідаціїюридичної особи — суб'єкта суміжних прав.

39. Строк чинності суміжних прав Стаття 456. Строки чинності суміжних майнових прав ЦК

1.Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.

2.Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

3.Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

4.Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

Коментар:

1. Майнові права інтелектуальної власності характеризуються часовою обмеженістю. Оскільки суміжні права мають похідний від авторського права характер,

то законодавець надає достатньо тривалий строк їх чинності, який, однак, є меншим від строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Особисті немайнові права виконавців, такі як право вимагати визнання того, що особа є виконавцем твору, право на ім'я або псевдонім та право вимагати забезпечення належної якості запису його виконання є чинними з дати, наступної за датою виконанням та охороняються безстроково.

2.Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування. Якщо фонограма чи відеограма не була опублікована, то строк чинності майнових прав інтелектуальної власності становить п'ятдесят років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Слід підкреслити, що норма ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права" містить положення, згідно якого майнові права виконавців виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, від дати першого Відповідно до ст. 456 ЦК України строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком,

вякому виникли суміжні права. Оскільки ЦК України є основним актом цивільного законодавства, закони мають прийматися відповідно до його норм (ст. 4 ЦК України), то строки чинності суміжних майнових прав мають визначатися, насамперед, згідно положень ст. 456 ЦК України.

Спадкоємці виконавців і правонаступники виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення мають право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення. До них також переходить право на одержання винагороди у межах встановленого строку чинності майнових суміжних прав.

3.Протягом строку чинності майнових прав на виконання, фонограму, відеограму та передачу мовлення управомочений суб'єкт може звернутися за

захистом своїх порушених прав інтелектуальної власності. Захист суміжних прав здійснюється у відповідності до системи захисту прав на твори літератури, науки та мистецтва згідно ст. ст. 51 - 53 Закону України "Про авторське право і суміжні права" та ст. 432 ЦК України.

Суд за результатами розгляду справи про захист суміжних прав має право постановити рішення чи ухвалу про: відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; відшкодування збитків, завданих порушенням суміжних прав; стягнення із порушника суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; заборону випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав; вимагати від осіб, які порушують суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

Cтаття 456 Цивільного кодексу України та ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права” закріплюють строки чинності (дії) суміжних майнових прав та порядок їх обрахування. Таким чином, однією із основних властивостей майнових прав на об’єкти суміжного права є їх строковий характер, що означає, що після спливу визначених законодавством строків чинності суміжних прав, майнові права на об’єкти суміжного права переходять у суспільне надбання. Перехід майнових прав на об’єкти суміжного права у суспільне надбання означає, що після спливу визначених законодавством строків чинності суміжних прав будь-яка особа вільно, без отримання дозволу колишнього правоволодільця, може використовувати об’єкт суміжного права у власних та суспільних інтересах будь-яким дозволеним способом.

Не слід забувати, що окрім майнових прав, суб’єкти авторського права та суміжних прав насамперед наділені особистими немайновими правами, які належать творцеві об’єкту права інтелектуальної власності, є незалежними від майнових прав та не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими

законодавством. Особисті немайнові права мають наступні ознаки: 1) відсутність економічного змісту; 2) невіддільність від особи; 3)індивідуалізація особи; 4) абсолютність; 5) специфічність виникнення; 7) довічність існування. Таким чином, говорячи про строки дії суміжних прав, не слід забувати, що ця риса притаманна саме майновим правам, які слід чітко відмежовувати від особистих немайнових прав, які традиційно є невідчужуваними та безстроковими.

Для всіх категорій об’єктів суміжних прав законодавство встановлює строк правової охорони у 50 років, однак, відповідні строки неможна назвати однаковими, оскільки вони мають різний порядок обчислення, а точніше, початковий термін обчислення строку щодо кожного об’єкту суміжного права має свої особливості визначення. Таким чином, разом із встановленням строків дії суміжних прав законодавець визначає порядок їх обчислення, так, згідно із ч. 1 ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Відповідно, ч.1 ст. 456 Цивільного кодексу України містить аналогічну норму, де вказано, що строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису – з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.

Як бачимо, термін, з якого починає обчислюватися строк чинності майнових суміжних прав, не співпадає із терміном виникнення суміжних прав. Так, згідно із ст. 451 Цивільного кодексу України, право на виконання виникає з моменту першого його здійснення, в той час як перебіг п’ятидесятирічного строку починає обчислюватися тільки з 1 січня року наступного за роком, в якому відбувся той чи інший, цизначений Цивільним кодексом України, юридичний факт, пов’язаний зі створенням чи фіксуванням об’єкта. Якщо Закон України «Про авторське право і суміжні права» пов’язує перебіг строку правової охорони виконання тільки із записаним виконанням, то Цивільний кодекс України вказує вже не тільки на порядок обчислення строку охорони записаного виконання, а також на особливості обчислення строку незаписаного виконання. Таким чином, правовій охороні майнових прав на виконання підлягають як зафіксовані, так і незафіксовані на матеріальному носії виконання. Більш того, правова охорона виконань здійснюється з моменту першого здійснення виконання, а обрахування строку чинності майнових прав здійснюється за вищезазначеними правилами.

Якщо виконання є зафіксованим, то обчислення строку чинності суміжних починає обчислюватися за правилами, що стосуються зафіксованих виконань, минаючи правила, щодо незафіксованих виконань.

Частина 2 ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права” закріплює, що права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. У свою чергу, ч.2 ст.456 Цивільного кодексу України, закріплює, що строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення – з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

Згідно із ч. 2 ст. 451 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення. Таким чином, майнові права на фонограму (відеограму) виникають саме з моменту її вироблення. Обрахування строків чинності майнових прав вже пов’язується із виникненням чи відсутністю встановлених законодавством юридичних фактів. Так, порядок обрахування п’ятидесятирічного строку пов’язується із опублікуванням фонограми (відеограми).

Анілізуючи порядок обрахування строків чинності майнових прав виробників фонограм (відеограм), слід зауважити, що для одного і того ж запису фонограми (відеограми) строк праввої охорони може розпочинатися декілька разів, наприклад, перший раз після створення, а другий раз вже після опублікування фонограми (відеограми). Тому, якщо ці два юридичні факти відбудуться у різні роки, то й охорона об’єктів, таким чином, може бути подовжена на відповідну кількість років.

Згідно із ч. 3 ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права” організації мовлення користуються наданими зазначеним Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. Відповідно ч. 3 ст. 456 Цивільного кодексу України зазначає, що строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня роу, наступного за роком її першого здійснення.

Згідно із ч. 3 ст. 451 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення. Отже, як і щодо інших об’єктів суміжного права, виникнення майнових прав розпочинається з одного часу, а обрахування строків чинності майнових прав – з іншого.

Для правильного встановлення початкового терміну дії майнових прав на передачі (програми) організацій мовлення слід визначитися із визначенням змісту поняття здійснення передачі (програми). У законодавстві відсутнє офіційне тлумачення цього поняття, тому виходячи із сутності відносин щодо реалізації авторських та суміжних прав, перше здійснення передачі (програми) є її оприлюдненням насамперед шляхом публічного сповіщення.

Як відзначають окремі дослідники авторського права та суміжних прав, застосування правил обчислення строків охорони майнових суміжних прав призводить до того, що реальний строк їх існування та охорони, по-перше, є більшим ніж п’ятдесят років, по-друге, він має визначатися окремо для кожного об’єкта і тому може бути різним, по-третє, застосування факультативних юридичних фактів як точок відліку строку фактично продовжує строк охорони майнових суміжних прав. При цьому факультативними юридичними фактами є фіксування у записі (для виконань), опублікування (для фонограм і відеограм) тощо.

Згідно із ч. 4 ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права” закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту.

Як правова форма, строки дії суміжних прав визначають конкретні періоди у часі протягом яких виконавці, виробники фонограм і відеограм, організації мовлення та їх правонаступники або інші правомочні суб’єкти права можуть у повному обсязі, за виключенням встановлених законодавством обмежень, реалізовувати свої майнові права.

Частина 5 ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права” зазначає, що до спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого законодавством строку.

У якості підсумку, до вже сформованих іншими дослідниками висновків, слід додати, що існує певна загальнотеоретична невідповідність змісту загального

законодавства (Цивільного кодексу України) по відношенню до спеціального законодавства (Закону України “Про авторське право і суміжні права”) щодо порядку обчислення строків чинності майнових суміжних прав. Закон фактично не визначає порядку обчислення строків чинності майнових суміжних прав, в той час як повинен навпаки деталізувати положення вищих за юридичною силою нормативних актів.

СТРОК ЧИННОСТІ СУМІЖНИХ немайнових ПРАВ Особисті немайнові права виконавців, охороняються безстроково.До особистих

немайнових прав виконавця належать такі:•вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;• вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися завжди (з кожним його виступом, записом чи виконанням), якщо це можливо;• вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Згідно із частиною 2 статті 38 Закону “Про авторське право і суміжні права” до немайнових прав виробників фонограм і відеограм відносяться такі:• право зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів;• вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).Немайнові права виробників фонограм і відеограм діють безстроково.

До немайнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення належить право вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі та публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.Немайнові права інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення діють безстроково.

40. Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав Положеннями ст. 51 Закону про авторське право передбачено, що захист

особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Проте найбільше значення для правоволодільця має цивільно- правовий захист виключних прав, бо саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду, яких зазнала особа внаслідок порушення цих прав. Цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом подачі позовної заяви до суду або господарського суду із

зазначенням сутності порушення, вимог про його припинення та відновлення прав інтелектуальної власності. Якщо виключне право оспорюється, правоволоділець вправі вимагати визнання його права у судовому порядку. У разі існування реальної загрози порушення авторського чи суміжних прав особа має право звернутися до суду або господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до пред'явлення позову.

Право на захист належить будь-якому суб'єкту авторських або суміжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може захищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Правоволоділець може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління.

Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелектуальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Порушенням авторських та суміжних прав є невиконання особою обов'язку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідношення між суб'єктом авторського або суміжних прав та іншими особами. Обов'язком в абсолютному правовідношенні, де зобов'язаною є будь-яка особа, є утримання від використання об'єкта без дозволу правоволодільця та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обов'язку порушує виключне майнове чи немайнове право абсолютного характеру. Порушення виключного майнового права має місце у випадку використання об'єкта охорони без дозволу правоволодільця. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном "контрафактний" позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений із порушенням виключних прав, тобто без згоди на ці дії їх суб'єкта.

Якщо особа правомірно використовує об'єкт без дозволу правоволодільця, коли це допускається законом як обмеження майнових прав, але не сплачує встановлену законодавством винагороду, у цьому разі також має місце порушення виключного майнового авторського або суміжного права.

Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням об'єкта без зазначення імені (найменування) правоволодільця; шляхом забороненого автором розкриття його псевдоніму, повідомлення дійсного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідомими; вчиненням дій, що спотворюють твір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості запису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства - плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.

Порушення обов'язку у відносному правовідношенні полягає у невиконанні умов договору між суб'єктом прав та користувачем інтелектуальної власності щодо способу використання, його обсягу або території розповсюдження примірників, порядку, строку та розміру виплати винагороди та ін.

Суб'єкти авторського та суміжних прав вправі захищати свої інтереси в судовому порядку не тільки тоді, коли їх права вже було порушено, а й у разі існування реальної загрози їх порушення у майбутньому. Вчинення будь-якою особою дій, що створюють таку загрозу, Закон визнає порушенням прав, яке дає підстави для судового захисту. Зокрема, таку загрозу можуть створювати дії щодо виготовлення, розповсюдження, ввезення в Україну з метою розповсюдження і застосування засобів для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав (наприклад, незаконне виготовлення або підробка і використання підроблених контрольних марок для маркування контрафактних примірників аудіовізуальних творів чи фонограм). Підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами без дозволу правовласників чи особи, яка здійснює таке управління, також створює загрозу неправомірного використання об'єктів, а тому визнається порушенням у сфері авторського права та суміжних прав і дає підстави для застосування заходів судового захисту.

Внаслідок порушення авторського права та суміжних прав у особи, яка є власником таких прав, виникає право на захист. При реалізації права на захист заінтересована особа в межах, встановлених законом, самостійно обирає способи, за допомогою яких вона прагне захистити свої порушені права.

Звертаючись до суду, правоволоділець залежно від характеру порушення, завданих ним шкідливих наслідків та можливостей їх усунення може застосувати один чи кілька з наступних способів захисту авторських та суміжних прав. Поняття способів

захисту прав не викликає дискусій серед науковців; способами захисту прав, як правило, називають закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких відбувається відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Способи захисту авторського права та суміжних прав за своєю природою безпосередньо пов'язані зі здійсненням цивільного судочинства, адже захист прав, свобод та інтересів, зокрема авторського права і суміжних прав, є метою цивільного судочинства (ст.1ЦПК України).

для виділення в юридичній літературі класифікації способів захисту прав на загальні (універсальні) та спеціальні (специфічні), в залежності від того, чи закріплені вказані способи у відповідній групі в загальній частині кодифікованого акта цивільного законодавства, чи знаходяться в інших частинах цього акта або в окремих нормативно-правових актах. За логікою цієї класифікації, способи захисту авторського права і суміжних прав, закріплені у ст. 16 ЦК України, будуть загальними, а способи, передбачені ст.ст. 276, 277, 278, 280, 432 ЦК Ук­раїни, ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", іншими нормативно-правовими актами — спеціальними (специфічними).

Проте поділ способів захисту прав на загальні й спеціальні не можна не піддати критиці: обґрунтованість наведеної вище класифікації уявляється сумнівною.

Згідно з іншою класифікацією, способи захисту прав в залежності від суб'єкта, уповноваженого на їх реалізацію, поділяються на: а) способи, реалізація яких може здійснюватися власником прав без звернення до суду (самозахист прав, не юрисдикційні способи); б) способи, які можуть бути застосовані власником прав як самостійно, так і шляхом звернення до юрисдикційного органу; в) способи, реалізація яких може бути здійснена лише юрисдикційним органом (юрисдикційні способи). Окреслений підхід також не є досконалим, оскільки певним чином змішує поняття способів та форм захисту, адже саме форми захисту в залежності від уповноваженого суб'єкта поділяються на юрисдикційну та неюрисдикційну.

В юридичній літературі пропонувалися й інші варіанти класифікації способів захисту прав, але найбільшої уваги заслуговує класифікація способів захисту в залежності від їх цільової спрямованості, згідно з якою способи захисту прав поділяються на: а) превентивно-припинні, тобто ті, що спрямовані на попередження та припинення порушення, оспорювання, невизнання права (визнання права;

припинення дії, яка порушує право чи створює загрозу його порушення; зміна та припинення правовідношення; заборона поширення інформації, якою порушуються