_1-89 (1)

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996); Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальноївласності (Угода ТРІПС) (1994).

Об'єкти суміжних прав закріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об'єктів авторського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.

До перших належить виконання будь-яких творів-літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та ін. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Об'єкти суміжних прав.

Виконання — це представлення творів, фонограм, відеограм, виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів (телерадіомовлення, кабельного телебачення та інших технічних засобів), а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без супроводу звуком).

Фонограма — це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків. Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до

аудіовізуального твору.

Програма (передача) організації мовлення — програма (передача), створена самою організацією мовлення, а також на її замовлення і за рахунок її коштів іншою організацією.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття — «суміжні права». Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні

права» містить розділ III, який так і називається «Суміжні права». Слід зазначити, що до прийняття цього Закону цивільне законодавство України не передбачало правової охорони суміжних прав.

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні, як правило, об'єктів авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, використання уже оприлюднених творів літератури і мистецтва.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) без його дозволу і в такий спосіб одержувати неправомірні доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав:

1)права виконавців;

2)права виробників фонограм;

3)права виробників відеограм;

4)права організацій мовлення.

То постає запитання — права на що. Тобто, що є об'єктом суміжних прав. До об'єктів суміжних прав належать виконання фонограми, відеограми і програми теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, керівництво диригентом оркестром, хором у процесі розучування і публічного виконання музичних творів або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь- яких формальностей. Проте виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Об'єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється будь-якою особо.

Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконане на території України; виконання, зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включене у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за таких умов:

—виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

—фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Об'єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття «програма» містить будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені програми стають об'єктом правової охорони за умов:

1) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження на території України; 2) передачі здійснюються з передавачів, розташованих на території України.

36. Правова охорона прав виконавців.

Об'єктом охорони прав виконавців є особистий виступ виконавця. Йдеться про об'єкт нематеріального характеру, що відрізняється від твору. Виступ виконавця полягає в реалізаціїтвору, який уже створений автором і включає всю сукупність його елементів. Виконавець є посередником між твором і публікою, бо він передає думку вже повністю і конкретно сформованого автором твору. Виконавець необхідний для того, щоб викликати у публіки естетичні відчуття, властиві виконуваному твору, проте він не вносить нічого нового до складових елементів цього твору. Твір є річчю в собі, навіть якщо він створений для того, щоб бути реалізованим через виконання, і навіть якщо тільки виконання дозволяє публіці оцінити цей твір.

Зазначене не суперечить тому, що виконання за своїми художніми якостями може стати вищим від відповідних якостей виконуваного твору і саме виконання може, перш за все, викликати інтерес публіки. Може статися, що виконавець взагалі створить власний специфічний образ, свій стиль, який не можна сплутати з іншим. Проте зміст цієї творчоїроботи не є складним комплексом ідей, почуттів, фактів, які можуть стати для третіх осіб елементами для створення нових творів.

Відповідно до ст. 35(a) Закону України «Про авторське право і суміжні права» до об'єктів суміжних прав віднесені виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів.

Згідно з визначенням, що міститься у ст. 3(a) Римськоїконвенції1961 p., під виконавцями розуміються «актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які грають роль, співають, читають, декламують, грають або будь-яким іншим чином беруть участь у виконанні літературних і художніх творів». Із певними варіантами подібне визначення було прийняте в національних законодавствах різних країн.

На Дипломатичній конференції про міжнародну охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. було вирішено, що керівники інструментальних або вокальних ансамблів повинні включатися до категорії виконавців. Із цього визначення вилучається низка осіб, які хоча й виконують артистичну роботу, але не є виконавцями літературних або художніх творів, наприклад артисти вар'єте і цирку (еквілібристи, повітряні акробати, акробати, клоуни, фокусники, ілюзіоністи), а також артисти, зайняті у допоміжних ролях, які не виконують творчу роботу (статисти та інші допоміжні учасники спектаклю), а також ті, хто виконує технічні функції(робітники сцени, реквізитори тощо).

Проте ст. 9 Римської конвенції дозволяє договірним сторонам розширити сферу охорони, включивши до неї артистів, які не виконують літературних або художніх творів. Вираз «артист-виконавець» означає, що йдеться про тих, хто бере участь у колективному виконанні музичних творів (оркестру або хору), в той час як вираз «артист-інтерпретатор» застосовується до музикантів, які виступають індивідуально (диригент оркестру і солісти), а також до акторів.

У статті 4 Закону України «Про авторське право і суміжні права» дане таке визначення поняття «виконавець» — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. А стаття 36(a) Закону відносить до суб'єктів суміжних прав «виконавців творів, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань».

Виконання виконавця завжди має конкретний характер і кожне нове виконання становить самостійний об'єкт правовоїохорони. Лише в тому разі, коли виконання

зафіксоване на певному матеріальному носієві, воно «відривається» від свого творця і розпочинає самостійне життя.

Виконавцем може бути лише фізична особа, вік і стан дієздатності якої не мають значення. За малолітніх і недієздатних виконавців права здійснюються їх законними представниками. Щодо виконань, які здійснюються різними штучно створеними ме- ханізмами або тваринами, виконавські права набувають їх творці або дресирувальники. Охороняються результати виконавської діяльності як професіоналів, так і любителів.

Якщо виконавців твору декілька, вони здійснюють належні їм права лише за взаємною згодою. Реалізація прав великих колективів виконавців, наприклад хорів, оркестрів, театральних труп тощо, здійснюється їх диригентами, режисерами, солістами, керівниками трупи. У разі запрошення відомого диригента або соліста, необхідна згода на використання виконання, наприклад запису виконання, як від колективу виконавців в особі уповноваженого представника колективу, так і від запрошеноїособи.

За виконавцями чинне законодавство визнає як особисті немайнові, так і майнові права.

У зв'язку з тим, що виконавці здійснюють артистичну діяльність особистого характеру, законодавства передбачають низку прав, які захищають їх особу. Ці права не визнаються за двома іншими категоріями володільців суміжних прав (виробниками фонограм і відеограм, організаціями мовлення), оскільки їхня діяльність має технічнийта організаційнийхарактер.

Особисте немайнове право виконавця будується за тією ж схемою, що й відповідне право автора, з деякими особливостями, зумовленими відмінностями, що існують між двома категоріями прав. Зазвичай законодавства визнають за виконавцями право на ім'я і право на захист виконання від будь-якого спотворення або іншого посягання, здатного завдати шкоди честі та гідності виконавця.

Право на ім'я означає можливість виконавця вимагати, щоб за будь-якого використання його творчої інтерпретації твору згадувалося його справжнє або вигадане ім'я, яке не повинно спотворюватися. Право на ім'я не може відчужуватися і охороняється безстроково.

Право на захист виконання від спотворення схоже на право автора на захист репутації. Будь-які поправки, зміни, доповнення, які дозволяє зробити сучасна техніка, можуть вноситися тільки за згоди виконавця.

Виконавцеві належать виключні права на використання його виконання відповідно до закону. Крім випадків, зазначених законом, будь-які фізичні або юридичні особи можуть використовувати виконання тільки за договором із правоволодільцем або іншою уповноваженою особою, у тому числі організацією управління майновими правами виконавців на колективній основі. Охорона, надавана виконавцям, жодним чином не зачіпає і не завдає шкоди охороні авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплення за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.

Виключне право виконавця на використання виконання означає право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

—сповіщати виконання без використання запису виконання шляхом передачі за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу незаписаного виконання);

—записувати раніше не записане виконання (право на запис);

—відтворювати запис виконання (право на відтворення);

—розповсюджувати оригінал або примірники запису виконання будь-яким способом, у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

—здавати у прокат оригінал або примірники запису виконання (право на здавання у прокат);

—сповіщати запис виконання шляхом передачі за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу запису виконання);

—доводити до загального відома запис виконання (право на доведення до загального відома запису виконання);

—ретранслювати виконання або запис виконання (право на ретрансляцію). Право на передачу незаписаного виконання. Римська конвенція й Угода ТРІПС

гарантують окремі права виконавців на їхні незаписані виконання. Стаття 7 Римської конвенції надає виконавцям право запобігати ефірному мовленню та сповіщенню незаписаних виконань без їхнього дозволу, за винятком тих випадків, коли таке виконання вже передавали в ефір. Відповідно до Угоди ТРІПС виконавці мають право контролювати запис фонограми їхніх незаписаних виконань.

Стаття 6 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надає виконавцям виключне право контролювати запис їхніх незаписаних виконань за допомогою будь- яких засобів.

Право на передачу незаписаного виконання містить ефірне мовлення і сповіщення, за винятком наступного ефірного мовлення та наступної передачі по проводах. Право на сповіщення включає кабельні передачі та будь-які інші «оригінальні» проводові або сповіщувані через мережі комп'ютерного зв'язку передачі живих виконань, такі як передачі через внутрішні радіомережі, а також сповіщення виконань по проводах іншим представникам публіки, не присутнім у залі, де відбувається виконання.

Право на запис. Виконавець має виключне право записувати раніше не записане виконання. Під записом слід розуміти звукозапис (фонограму) і відеозапис (відеограму). При цьому застерігають, що право виконавця на запис може бути здійснене тільки щодо незаписаного виконання, тобто виконавець не має права на перезапис.

Виконавець може здійснювати право на запис лише один раз, подібно до того, як автор твору тільки один раз здійснює своє право на оприлюднення твору.

Право на відтворення. Стаття 7 Римськоїконвенціїнадає виконавцям право на відтворення. Охорона, надавана виконавцям відповідно до Конвенції, включає можливість запобігати відтворенню запису їхніх виконань без їхньої згоди. Ця «можливість запобігати» зумовлена деякими специфічними положеннями. Зазначене право застосовують, якщо:

—оригінальнийзапис був здійсненийбез згоди автора;

—відтворення здійснене для цілей, відмінних від тих, на які виконавець дав свою згоду;

— виготовлення оригінального запису було дозволене на підставі обмеження прав виконавця, а відтворення запису здійсне не для іншоїмети.

Стаття 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надає виконавцям виключне право дозволяти пряме або непряме відтворення, як постійне, так і тимчасове, своїх записаних виконань будь-яким способом і в будь-якійформі.

Це положення містить кілька елементів, які відрізняють його від положень Римської конвенції й одночасно підвищують рівень надаваної охорони. Замість «можливості запобігати» виконавцям надане виключне право в чіткій і зрозумілій формі і без будь-яких спеціальних умов.

Одним із елементів цього положення є включення прямого і непрямого відтворення. Таке формулювання існує у ст. 10 Римської конвенції щодо прав виробників фонограм. Це положення має на меті показати, що виключне право не можна применшувати тільки через існування певноївідстані між місцезнаходженням оригіналу записуваного виконання і місцем виготовлення його примірника. Здійснення запису з ефірного мовлення або з передачі по проводах має таке саме значення, що й обмежений у просторі перезапис з однієїкасети на іншу. Будь-яка форма копіювання на відстані, яка стає можливою шляхом сповіщення через мережі комп'ютерного зв'язку між оригіналом і примірником, призначена для регулювання в межах цього положення.

Інший елемент положення призначений для уточнення поширеного тлумачення, відповідно до якого і постійне, і тимчасове відтворення є відтворенням. Результатом відтворення може бути матеріальний, постійний примірник у вигляді фонограми, запису або CD-ROM'y. Це також може бути примірник виконання, записаного на жорсткому диску для персонального комп'ютера, або примірник, що міститься в робочій пам'яті комп'ютера. Записане виконання, яке зберігається протягом дуже короткого часу, може бути відтворене або сповіщене далі, а за допомогою відповідного пристрою воно може стати доступним для сприйняття.

Відповідно до ст. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми виконавці користуються виключним правом дозволяти відтворення «будь-яким способом і в будь-якій формі». Цей елемент свідчить про широкий обсяг цього права. Так, наприклад, збереження записаного виконання на будь-якому електронному носії є відтворенням. Відтворення передбачає також такі дії, як завантаження і вивантаження записаного виконання з пам'яті комп'ютера. Переведення в цифрову форму, тобто перенесення записаного виконання, втіленого на аналоговому носії, на цифровий носій, завжди є актом відтворення.

Вислів «будь-яким способом і в будь-якій формі» фігурує у ст. 9(1) Бернської конвенціїщодо права на відтворення, яким користуються автори. Воно було включене до ст. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми з метою пояснення того факту, що між правами виконавців і правами авторів щодо цього не існує жодноїрізниці.

Право на розповсюдження. До прийняття Договору ВОІВ про виконання і фонограми в 1996 р. відповідно до міжнародних угод виконавці не мали прав розповсюджувати своїзаписані виконання.

Під час обговорення, яке привело до появи ст. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми, присвяченої виключному праву виконавців на розповсюдження, було з'ясовано, що принцип загального права виконавців на розповсюдження, супроводжуваний відповідними положеннями про вичерпання, дістав широке міжнародне визнання. Проте не було досягнуто єдності думок щодо обсягу цього права після першого продажу або іншої передачі права власності на примірник записаного виконання. Національні законодавства з цього погляду відрізняються. Відповідно до більшості юрисдикцій щодо примірника записаного виконання право на розповсюдження перестає існувати, тобто вичерпується, після першого продажу такого примірника. Не вирішено питання про те, чи має таке вичерпання відбуватися на національному, регіональному або міжнародному рівні.

Відповідно до ст. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми:

«(1) Виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх виконань, записаних у вигляді фонограми, шляхом продажу або іншоїпередачі права власності.

(2) Ніщо в цьому Договорі не впливає на свободу Договірних Сторін визначати або не визначати умови, на яких вичерпання права, згаданого в пункті (1), застосовується після першого продажу або іншої передачі права власності на оригінал або примірник записаного виконання з дозволу виконавця».

Зазначена стаття допускає міжнародне вичерпання права. Договірні Сторони у своєму національному законодавстві можуть передбачати, що право на розповсюдження не застосовується до розповсюдження після першого продажу або іншого передання права власності на оригінал або примірники запису виконань відповідно до дозволу. При цьому перший продаж або передання права власності можуть бути здійснені в країні — ДоговірнійСтороні або в будь-якому іншому місці.

Право на здавання у прокат. Римська конвенція не містить будь- яких положень щодо прокату примірників записаних виконань.

Стаття 9 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає: «Виконавці користуються виключним правом дозволяти комерційний прокат оригіналу та примірників своїх виконань, записаних на фонограми, як це визначено в національному законодавстві Договірних Сторін, навіть після їхнього розповсюдження, здійсненого виконавцем або за його дозволом».

Право на передачу запису виконання. Виконавцеві належить виключне право на передачу запису його виконання в ефір або по кабелю. Якщо фонограми та

відеограми, які містять записи виконань, опубліковані з комерційною метою, допускають їх вільне використання для передачі в ефір або по проводах, але з виплатою винагороди виконавцям і виробникам фонограм.

Право на доведення до загального відома запису виконавця.

Стаття 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми запроваджує нове право для виконавців — виключне право дозволяти робити свої записані виконання доступними для публіки: «Виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома своїх виконань, записаних у вигляді фонограм, по проводах або за допомогою засобів бездротового зв'язку таким чином, що представники публіки можуть мати доступ до них із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором».

Зазначене право включає доступ до записаних виконань по проводах або засобами безпроводового зв'язку. Таким чином, відбувається розмежування між розповсюдженням примірників записаних виконань у відчутній матеріальній формі, яка підпадає під дію права на розповсюдження, і доступом до фонограм через передачу.

Право доступу обмежене ситуаціями, коли представники публіки можуть одержати доступ до виконань із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім вибором. Тобто доступність ґрунтується на інтерактивності і наданні доступу за запитом.

Зазначене право є умовою належного функціонування електронного ринку. Електронний або цифровий «магазин записів» можна порівняти з підприємством, що виготовляє записи або CD. Функціївиготовлення і розповсюдження, властиві музичній промисловості й магазинам, що здійснюють роздрібну торгівлю записами, можуть бути втрачені із запровадженням бази даних, відкритоїдля публіки з метою прямого доставления музичної продукції через мережі комп'ютерного зв'язку на домашні комп'ютери.

Виключне право, передбачене ст. 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми, запроваджує системи, які дозволяють одержати прямий доступ до записаних виконань. Вислови «можуть здійснювати доступ» і «з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором» безпосередньо охоплюють усі ситуації інтерактивності.

Проте є системи і послуги, що ґрунтуються на певних технічних методах і програмованих структурах, що дають можливість здійснювати доступ до записаних виконань, який не є повністю інтерактивним. Такі послуги надають на підставі