4. Фінансово-інвестиційні важелі державного впливу на розвиток підприємництва

Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:

• цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5% дохідної частини відповідного бюджету);

• фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);

• пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;

• іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах.

Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:

• застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

• державні й місцеві замовлення;

• надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

• сприяння розвитку фінансово-промислових груп;

• фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів.

Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

• позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадження інновацій;

• пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати процентів, полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських кредитів;

• позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;

• позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;

• позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

• позики лізингового характеру тощо.

Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою – надання гарантій.

Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банків.

Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність, використати зарубіжний досвід.

Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

• надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;

• стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансування підприємництва;

• запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти. Позики можуть видавати місцеві комерційні банки під гарантію існуючих і створюваних фондів підтримки бізнесу.Отже, податки і механізм фінансового регулювання підприємництва відіграють свою певну роль у державному регулюванні підприємницької діяльності.

Висновки

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика є недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання.

На даний час сприйняття процесу одержання дозволів як значної перешкоди для розвитку бізнесу є дуже поширеним, адже кількість цих дозволів велика і їх отримання є складною справою. За статистичними даними найскладніше отримати дозволи на виділення земельної ділянки, будівництво та перобладнання приміщення.

Головними перешкодами в процесі одержання дозволів є кількість необхідних документів, значна тривалість процедури одержання дозволів чи погоджень, а також неоднозначність вимог представників регуляторних органів. Є високою складність отримання інформації від органів та установ про дозволи та процедури їх надання. В загальній тенденції спостерігається спад в реєстрації нових малих підприємств в Україні.

Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку підприємництва є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання. Але в майбутньому прогнозується підвищений розвиток підприємницької діяльності за рахунок залучення іноземних кредитів та підтримки державних програм.

Список літератури

1. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.

2. Варналій З.С. Основи підприємництва:Навч.посіб. – К.: Знання-Прес,2002. 239с

3. Державне регулювання економіки. – К.: МАУП, 2000. – 204 с.

Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

4.Дідківська Л.І, Головко Л.С. Опорний конспект лекцій з курсу "Державне регулювання економіки". – К.: КДТЕУ, 2000.

5.Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

6.Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. – Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атіка, ЕльгаН, 2000. – 592 с.

7.Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки: Навч. посіб. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 112 с.

8.Панасюк В.М. Ковальчук Е.К. Бобрівець С.В. Податковий облік. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. – 260 с.

9.Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

10. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підручник – К.: Таксон, 1996. – 240 с.

Додаток 1

Рис 1. Сприйняття процесу одержання дозволів як значної перешкоди для розвитку бізнесу в містах, 2002 р. (% від усіх підприємств, які назвали процедури одержання дозволів значною перешкодою)

Рис 2. Найбільш поширені дозволи, одержувані підприємствами в 2000-2002 рр. (у %)

Продовження додатку 1

Рис 3. Нові малі підприємства, зареєстровані в Україні в 1997-2002 рр

Рис 4. Оцінка складності одержання дозволів, 2000-2002 рр. (% підприємств, які назвали одержання кожного з дозволів складною чи дуже складною справою)

Рис 5. Головні перешкоди у процесі одержання дозволів, за розмірами підприємств, 2002 р. (% підприємств, що отримували дозволи)

Продовження додатку 1

Рис 6. Складність отримання інформації від органів та установ про дозволи та процедури їх надання (% підприємств, які отримували дозволи)

Рис 7. Дозволи, які підприємства найчастіше не могли одержати в 2002 році (% підприємств, які подавали заяви на отримання дозволів)

Рис 8. Вимоги щодо сплати неофіційних платежів у ході процедури одержання дозволів, 2002 р. (% підприємств, що одержували дозволи)

Додаток 2

Додаток 3

Кількість суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб (СПД) за 2007 рік (тис. осіб). Дані Державного комітету статистики за поданням Державного комітету України з питань регуляторної политики та підприємництва.

Автономна республіка Крим	96,9
Вінницька область	83,9
Волинська область	47,8
Донецька область	167,3
Дніпропетровська область	158,1
Житомирська область	61,5
Закарпатська область	57,3
Запорізька область	104,6
Івано-Франківська область	56,7
Київська область	82,5
Кіровоградська область	47,3
Луганська область	101,3
Львівська область	91,5
Миколаївська область	71,3
Одеська область	136,7
Полтавська область	74,4
Рівненська область	47,6
Сумська область	49,3
Тернопільська область	43,5
Харківська область	156,0
Херсонська область	65,1
Хмельницька область	75,2
Черкаська область	57,0
Чернівецька область	53,4
Чернігівська область	42,8
Київ	165,4
Севастополь	23,6
Україна	2218,0