17. Складні випадки наголошування слів у професійному мовленні. Словесний та логічний наголос.

Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником. Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо. Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти таін. Наприклад: нести — принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...). Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад: читати — читання, тесати — тесання, писати — писання

Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві — становище, стан).

Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін.

Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки (одн.) —книжки (мн.), сестри (одн.) —сестри (мн.), вікна (одн.) — вікна (мн.) та ін.

У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько тощо.

Розрізняють наголос словесний і логічний. Словесний наголос в українській мові вільний, бо не закріплений за певним складом. Наголошеним може бути перший, другий, третій, останній склад:вільний, писа-ти, ма-лю-вати. Словесний наголос також рухомий, бо може змінювати своє місце у формах того самого слова: пишу - пишеш – напиши. Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного і граматичного значення: замок - замок, сестри - сестри. Деякі слова мають подвійний наголос: помилка - помилка, договір -договір. Багатоскладові слова, крім головного (обов'язкового), мають наголос побічний (слабший) [']: багатонаціональний. Крім словесного, виділяють ще логічний (фразовий) наголос, що виявляється тільки в реченні. Він падає на слово чи такт, що несе на собі смислове навантаження. Логічний наголос має велике значення для правильного розуміння висловленої думки.

18.Спрощення у групах приголосних У випадках словотворення та словозміни в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У переважній більшості слів спрощення приголосних засвідчується орфографією.

У сучасній українській мові спрощення спостерігається в таких групах приголосних: [ждн - жн]: тиждень - тижня, тижневий; Іздн - зн]: виїздити - виїзний; [стн - сн]: честь - чесний, користь - корисний, якість - якісний; [стл - сл]: щастя - щасливий, стелити - слати; [скн - сн]: тріск - тріснути, блиск - блиснути; [зкн - зн]: бризкати - бризнути. [лни] -[ни]: сонце (давньорус. сьлньце); [рди]-[ри]: серце (давньорус. сьрдьце); [сткл] - [скл]: скло (давньорус. стькло).

В окремих словах спрощення відбувається лише в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [иґісна'ц':ат'], шістсот [ш'іс:о'т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках, утворених за допомоги суфікса -ськ-,-ств- від іменників іншомовного походження: студент - студентський, інтелігент - інтелігентський, турист - туристський, агент - агентство.

У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, випускний, хворостняк спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі.

19. Приватне та публічне усне спілкування. Жанри публічних виступів у практиці політолога.  Усне ділове спілкування звичайно поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмов­ників і завдань спілкування). Розглядаються обидва ці види усного ділового спілкування за ситуаціями мовлен­ня - у плані тих конкретних ситуацій, у яких реа­лізується усне офіційне мовлення. Одним з різновидів приватного ділового мовлення є телефонна розмова. Розмовляючи по телефону, співрозмовники не бачать один одного, тому виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей, вираз обличчя та ін. Телефонна розмова може бути офіційною і неофіційною. Приватні розмови мають особливі загальномовні та етичні норми, застосування яких залежить і від знання етикетних правил, і від мовленнєвої вправності.

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів: 1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди); 2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії); 3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету -- проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб. У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції.

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.

Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. 

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу - також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

Наукова дискусія - це обговорення будь-якого спірного наукового питання.

20. Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.

Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти. Виокремлюють такі його функціональні підстилі:

- законодавчий (закони, укази, постанови, статути);

- дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);

- адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).

Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.