
- •5.Стилістика. Стилі і жанри мовлення.
- •6.Білінгвізм у політичному аспекті. Соціолінгвістична компетенція. Арго, жаргон, сленг.Країни з двома державними мовами: проблеми їх розв’язання.
- •7. Мовлення як форма суспільної поведінки людини. Ідентифікація особистості за мовленням.
- •8. Стратегічні і тактичні закони, прийоми вербального впливу на аудиторію.
- •VI. Закон ефективної комунікації.
- •11. Статус і становлення української мови як державної. Мовне законодавство в Україні.
- •12.Стилістична диференціація сучасної літературної української мови.
- •17. Складні випадки наголошування слів у професійному мовленні. Словесний та логічний наголос.
- •21. Використання власне українських та іншомовних слів у професійних текстах.
- •22. Лексика нейтральна і стилістично забарвлена у професійній діяльності політолога.
- •23. Вибір слова у професійному тексті. Синоніми, пароніми, антоніми, омоніми, багатозначні слова. Слова у переносному значенні.
- •24. Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників. Фахові словники. Роль словника.
- •25. Лексика з погляду вживаності. Загальновживані слова та діалектизми у текстах політичної тематики.
- •26. Терміни та професіоналізми у текстах політичної тематики.
- •46. Використання дієслівних форм (питання 47) та віддієслівних іменників у фаховому тексті.
- •47. Вживання дієслівних форм (дієприслівника, дієприкметника, інфінітива, особових форм, форм на –но, -то) у фаховому тексті.
- •48. Способи вираження прохання чи наказу. Дієвідмінювання у дійсному та наказовому способах.
- •50. Особливості використання службових частин мови у діловому мовленні. Правопис часток.
- •51. Особливості перекладу прийменникових конструкцій з російської мови на українську.
- •53. Синтаксичні та пунктуаційні норми української мови та їх застосування в практиці науковго та офіційно-ділового писемного мовлення.
- •55. Просте речення. Особливості вираження підмета та присудка у професійних текстах.
- •67. Службові листи
- •68. Заява, реквізити заяви
- •69. Характеристика, її реквізити
- •70. Автобіографія. Реквізити автобіографії
- •71. Резюме, його реквізити
- •72. Доручення, його реквізити
- •73. Доповідна і пояснювальна записки, їх реквізити
- •74. Розписка, її реквізити
- •75. Клопотання, його реквізити
50. Особливості використання службових частин мови у діловому мовленні. Правопис часток.
Сполучник Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення.
За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені). Непохідні - це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та. Похідні - складні і складені - це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.
Сполучник і вживається: 1) перед йотованими (й, є, ю, я, ї): наша фірма і її стабільність; 2) на початку речення: І бригадири почали готуватися до засідання; 3) між приголосними: рівновага між попитом і пропозицією; 4) після паузи перед голосним: Слід розрізняти поточні резерви, які можна реалізувати найближчим часом (місяць, рік), і перспективні...; 5) при зіставленні понять: доходи і витрати, спад і піднесення.
Сполучник й уживається: 1) між голосними: контрольні цифри й обов'язкові держзамовлення; 2) після голосного перед приголосним: перевірка слушності й чинності дій, встановлення господарських зв'язків й укладення договорів.
Сполучник та вживається: 1) якщо в реченні вже є і або й: Особливо вдячні за доброзичливий і відкритий тон переговорів між паном ... та керівництвом Вашої фірми; 2.)для поєднання близьких споріднених понять, станів, явищ: фінанси та кредит, фірма вивчала та аналізувала, робота з газетами та журналами.
Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв'язки між словами в реченні. Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, прийменник утворює прйменниково-відмінкову конструкцію: занепокоєні з приводу дій, у відповідності до, у залежності від. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим: занепокоєні діями, відповідно до, залежно від.
У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі різних відношень: 1) просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, 2) часових – за, з, у, до, о, об, через, над, під час, післ.; 3) причинових – від, через, з, за, у зв'язку, в силу, з нагоди. 4) мети – для, на, про, заради, щодо. 5) допустовості – при, всупереч, окрім, незважаючи на
У більшості випадків вибір прийменника визначається традицією: у вихідні дні, на цьому тижні, звертаємося з пропозицією, надсилаємо на адресу.
Правила використання прийменників у діловому стилі 1. Правильно добирати прийменникові конструкції: враження про виставку – враження від виставки; застерігати про небезпеку – застерігати від небезпеки; вітер п'ять метрів на секунду – вітер п'ять метрів за секунду. 2. При виборі прийменникової чи безприйменникової конструкції, перевага надається безприйменниковій: зрікатися від ідеалів – зрікатися ідеалів, повідомляти по телефону – телефонувати, оплатити за проїзд – оплатити проїзд. 3. У прийменникових конструкціях іменник повинен ставитися в правильному відмінку: всупереч проблем – всупереч проблемам, завдяки опитування – завдяки опитуванню, наперекір рішень – наперекір рішенням. 4. Не слід нагромаджувати в одному контексті однакуові прийменники: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на відкритих майданчиках, на Центральному стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо всіх бажаючих. 5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту: лист організації – від організації, до організації. 6. У діловому стилі української мови є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де заміна приймененників неможлива: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, залежно від, виходячи з.
Частки - це службові слова, які надають словам, словосполученням і реченням додаткових семантичних відтінків або служать для творення слів та їх форм. Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс.
Разом пишуться: 1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими. 2. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.
Окремо пишуться: 1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків: а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить; б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б; в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же; г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія - то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).
2. Частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.
3. Частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
Через дефіс пишуться: 1. Частка бо, но, то, от, таки, коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.