Зародження та генезис реформаційної теології Мартіна Лютера (за творами М.Лютера та його сучасників).
Літ-ра: Голубкин Из любви к истине
Біографія Лютера:
Коли основоположник Реформації помер, його життя оповилось сотнями легенд. Ореол виключності торкнувся навіть найбільш незначних моментів його біографії. Реформатор увійшов у світ непомітним, настільки непомітно, що навіть його власна мати не запам’ятала точної дати його народження. Щоправда число й місяць їй все ж таки вдалось пригадати, відповідаючи на «?» Філліпа Меланхтона – 10 листопада – адже немовля хрестили на наступний день після народження і нарекли на честь Св. Мартина Турського.
У суспільстві почала зростати удільна вага освічених людей, ось чому у своїх мріях Ганс Лютер (батько) бачив сина суддею, нотаріусом або навіть князівським радником. До 14 років Лютер навчався у Мансфельді, потім – у школах Магдебурга та Ейзенаха, у квітні 1501р. – його фамілія в регістр. книзі Ерфуртського універу. У вересні 1502р. став бакалавром вільних мистецтв, одночасно відвідував лекції юристів.
Зречення від світу
Геть неочікувано для батька Лютер кинув універ і 17 липня 1505р. пішов у августинський монастир у Ерфурті. Причини вчинку:
У дитячі роки батьки дуже суворо поводились із сином, як і в школі, через що він зріс сором’язливим та невпевненим = мирське життя стало карою і єдиний вихід – втекти в монастир
Пішов, бо прагнув здихатись кредитів – мав великий борг
Пішов через смерть товарише
Пішов через чуму
Частіше за все згадується епізод із грозою, коли Лютер сховався від негоди під дубом, впав на коліна і дав обітницю Св. Анні, якщо залишиться живим – піде в монастир. На тому місці 1917р., коли відмічався 400-літній ювілей Реформації було установлено гранитний блок з надписом: «Священна земля – колиска Реформації! Надіслана Небом блискавка вказала тут шлях молодому Лютеру». Однак що примусило Лютера геть молодим у 22роки піти в монастир – хіба лише тільки гроза, що настигла його близ селища Штоттернхейм?
Про устрій монастирів – аби мати уявлення про реалії рішення Лютера
На початку 16ст. у Німеччині 102 августин. монастирі, де готувались священнослужбовці для всього августин. ордену.
Вставали о 3 ранку, спати лягали о 8
Протягом доби були на 7 службах
Що п’ятниці кожен монах мусив публічно сповідатись про свої гріхи
Харчувались 2 рази: о 10 ранку і о 4 дня
Під час посту – третина днві року – черствий хліб і вода
Кельї не отоплювались. У кожній стояв тапчан, стіл, лавка
Розмовляти зі співбратами можна лише у присутності пріора або дух.наставника
Найбільш благочестиві монахи розмовляли жестами, як глухі
Вересень 1505 – урочисте прийняття Лютера в ряди монахів-августинців, 1506 – остаточне зарахування в орден. Підготовка до прийняття сану священника. 4.04.1507 – висвячений у священики. 1508 – переведений у бернський конвент августинської конгрегації.
1502 за ініціативою курфюрста Фрідріха 3 Мудрого у Віттенберзі засновано універ, а Лютеру запропоновано читати лекції з моральної філософії=етики. Він мусив 4рази на тиждень читати студентам лекції з «Етики» Арістотеля й 3рази керувати студ.диспутами. Водночас сам навчався на теолог. Фак.-теті. 9.03.1509 присвоєна ступінь бакалавра і він міг читати на вибір лекції з окремих книг Старого й Нового Завіту, але цього ж року його відкликали назад у Ерфурт. Жовтень 1512Лютер – доктор теології = право читати ординарні-обовязкові для всіх слухачів лекції з усіх книг Біблії. Під час промоції (просування) Лютер дав клятву протягом усього життя вивчати Св. Письмо, проповідувати й захищати чистоту христ. віри.
1514 рада Віттенберга доручила проповідувати у міській церкві, пізніше – обраний дістріквікарієм, нагляд за 11 монастирями.
Від сумнівів до віри
Після вступу в монастир Лютер власними силами намагається «завоювати для себе Небо». Прагув досягти досконалості, але казав: «Чим сильніше я відмивав руки, тим більше плям на них виступало». Лютер заглиблюється в книги – праці Августина. + незлічену к-сть разів перечитує Біблію = за рахунок чого у нього склалось нове уявлення про Бога. Бог перестав здаватись для нього грізним, караючим суддею, якого можна умиротворити лише «добрими справами» та подвигами благочестя. Він відкрив, що Богом буде дарована праведність та вічне життя. А гарантією віри є НЕ вчений авторитет Церкви з її моральними, магічними та юридичними приписами, а слово Боже, що в Св. Письмі. При чому треба відмовитись від схоласт. традиції трактування Біблії у 4сенсах, її варто читати як і будь-яку іншу книгу.
Сутність вчення Лютера часто зводять до 3-ступінчастої латинської формули: «Тільки віра, Тільки Св.Письмо, тільки милість». Константа – що людина НЕ може добитись від Бога схильності. !Допомогти їй може тільки віра! Монахи, священники, папи й Собори, миряни та рейхстаги можуть помилятись і роблять це. Від помилок вільно лише Св. Письмо.
Лютер розумів під вірою НЕ просто «визнання істини», а дієвий, перетворюючий усе життя людини процес.
Нове уявлення про Бога зародилось у Лютера, коли він осяйнув сенс 17вірша 1ої глави Послання Апостола Павла до римлян: «В Євангелії відкривається правосуддя Боже».
І
нарешті до нього дійшло усвідомлення
того, що за посередництва Євангелія
відкривається таке правосуддя Боже,
яким добрий Бог
виправдовую віруючого.
«Я відчув
себе наново народженим та увірував, що
потраплю в рай. Я знову перечитав Біблію
в пошуках подібних виразів, аби підтвердити
моє розуміння слів «правосуддя Боже».
Істина відкрилась йому, коли він вдруге читав в універі лекцію про Псалми 1513-15рр. у кімнатці на верхньому поверсі монастир. башти, де полюбляв займатись. Тож, скоріше за все між 1513 і 1515р. Лютер прийшов до усвідомлення шляхів подолання гріховності. Його думка дозріла. Авжеж, народився б Лютер на 50р. раніше, його вчення про виправдання вірою принесло б йому реліг. втіху або послугувало б основою для ств. замкнутої секти однодумців. АЛЕ для Німеччини першої чверті 16ст. вчення Лютера стало ідеологічним прапором ранньобуржуа. революції.
Однак чому вчення теолога, стурбованого пошуками шляхів особистого спасіння було взято на озброєння революційною опозицією феодалізму?
Реалії часу
Соц-економ процеси у сусп. НЕ відповідали прогресивному розвиткові промисловості та торгівлі.
Німеччина була розділена на 350 великих і малих, духовних і світських територій. Влада висувала проекти імперських реформ на Вормському 1495 й Аугсбурзькому рейхстагах 1500р.
Кожен стан стояв впоперек іншому та знаходився у безперервній прихованій або явній боротьбі з усіма іншими.
Об’єднати розрізнені виступи могла лише ідеологія. А нею могла стати ідеологія, спрямована проти середньовічної Католицької Церкви.
1ий удар анти феод. опозиції спрямований на СВ папську Церкву – значний феод. інститут та ідеолог. середовище усієї системи. А для того, «аби зчинити напад на існуючі суспільні відносини, необхідно зірвати з них ореол святості».
Папські побори не лише спустошували гаманці, а й ображали національні почуття німців, змушуючи їх бачити в папстві головного ворога державної централізації та економ. процвітання.
З кінця 15ст.папський Рим і Катол. Церква знаходились у центрі критики майже всіх станів та класів нім. сусп. Саме у таких обставинах виникало вчення Лютера про виправдання вірою.
Авжеж Лютер був цілковито захоплений ідеєю особистого спасіння, але його вчення здіймало ряд «?», які мали вагу для суспільства.
Суть новшества: Якщо людина виправдовується лише за посередництва віри в спокуту вальну жертву Ісуса, то для чого тоді потрібні церковні Таїнства та обряди та ті хто їх відправляє???
Навіщо…
купляти грамоти про відпущення гріхів, або індульгенції
Здійснювати паломництва
Давати нікчемні обіцянки
Поклонятись іконам та святим
Утримувати громаду монахів, єдиний обов’язок яких замолювання людських гріхів перед Богом…
…. Якщо єдине джерело віри – Св. Письмо, то для чого тоді потрібні твори Отців Церкви, постанови Церковних Соборів, папські булли?
+ і чому єдине джерело віри проповідується незрозумілою для мас мовою – латиною?
Тож, Лютер прийшов до висновку про невідповідність Катол. Церкви сучасним реаліям, та до повного розриву з догматикою, культом та організацією Церкви. Вчення про виправдання вірою зародилось у маленькій монастир. кельї. Однак пошуки Лютера коренями уходили в складну нім. дійсність поч.16ст. і об’єктивно відображало прагненя широких прошарків суспільства.
«95 тез» Від захисту віри до Реформації
Приводом, який побудив Лютера відкрито викласти свої думки щодо невідповідності церк. практики христ.вченню, став продаж папською курією індульгенцій у Німеччині. ЇХ розповсюдження було санкціоновано 1506р. папою Юлієм 2. Вони поширились за хрестових походів. На практиці Катол. Церква пов’язувала індульгенції з Таїнством Покаяння. В кожній індульгенції втілена частинка благодаті скарбниці Господа. Новий поштовх їх spread дав папа Сікст 4, який 1476 проголосив що індульгенції звільняють від перебування родича в чистилищі. Тож, Катол. Церква, прагнучи збагачення, прийшла до заперечення змісту Покаяння як Таїнства. Вповноваженим з spread індульгенцій у Магдебурзькій єпархії було назначено Йоганна Тецеля, чия діяльність бентежила Лютера, який ще 31.10.1516 оскаржував їх продаж. 24. 02. 1517 він знову виступив проти індульгенцій, але й ця проповідь не викликала сусп.. резонансу. Тоді Лютер взявся за написання «95 тез», де розкритикував Катол. Церковну практику відпущення гріхів.
Про те як 31.10.1517 людина в одязі монаха августин. Ордену підійшла до дверей замкової церкви у Віттенберзі та прибила відомі «95 тез» знають навіть школярі. Мільйони протестантів відзначають 31 жовтня як свято Реформаціїї. Однак у 1960-их роках знайшовся дослідник – трирський професор церковної історії Ервін Ізерло, який наголосив, що за життя Лютера ні він сам, ні хто-небудь з оточення НЕ згадували про прибиття тез до дверей замкової церкви Віттенбергу. Насправді Лютер написав листи єпископу Бранденбурзькому Ієроніму Шульцу та Альбрехту Бранденбурзькому. І якраз лист до Альбрехта датований 31 жовтня 1517р. Адже й сам Лютер не раз підкреслював, що наважився обнародувати тези лише після того, як єпископи не відповіли йому.
Про прибиття тез Лютером вперше згадав Ф.Меланхтон у передмові до 2-го тому творів Лютера виданого 1546р., але Меланхтон був запрошений у Вітенберг. Універ в якості викладача грецької лише у 1518р., тож він не міг бути свідком прибиття тез. Тим не менш кинута побіжно репліка щодо прибиття тез Лютером поклала початок тривалому уславленню цього сумнівного іст. факту як події світового масштабу.
1961р. Ізерло опублікував статтю з інтригуючою назвою: «Прибиття тез Лютером. Факт чи легенда?», через рік зявилась книга Ізерло із заголовком «Лютер між реформою та Реформацією. Прибиття тез не було». До кінця 1960-х на цю тему було опубліковано більше 300 статей та книг.
Але навіть якщо він не прибивав тез, це в жодній мірі не може повпливати на оцінку подій. Не піддягає сумніву, що Лютер вирішив відкрито виступити проти зловживань Катол. Церкви.
Лютер не лише прагнув обговорити практику spread індульгенцій на богослов. диспуті, а й прагнув «вивести істину на світ» = зробити її публічною для мас. У листопаді 1517р. у Лейпцизі з’явились 2видання тез латиною,а в грудні вони видані в Нюрнберзі німецькою… до січня 1518 про них вже знала вся Німеччина.
Внутрішня характеристика – зміст тез
У тезах не дотримувалась строга послідовність викладу.
1-4 тези – критика заведеної в Катол. Церкві інтерпретація Покаяння та розкриття змісту євангельського трактування
5-7 тези – про прощення гріхів папою та священниками
8-29 тези – заперечується влада папи над душами в чистилищі
30-40 тези – порівнюється сила відпущення та справжнє покаяння людини в гріхах
41-52 тези – турбота людини про ближнього у земному світі оцінюється набагато вище ніж купівля індульгенцій
53-80 тези – звеличується Євангеліє та оскаржується замовчування слова Божого проповідниками індульгенцій
81-90 тези – різкі висловлювання мирян про папу, духовенство й індульгенції
91-95 тези – відкривається різниця між «релігією відпущення гріхів» та істиною вірою в Христа.
Ще у 14-15ст. нім. суспільство НЕ готове було б сприймати крамольні ідеї Лютера, АЛЕ на поч.16ст., коли він звернувся до Євангелія та на його основі показав теологічну неспроможність аргументів католиків, слово Лютера прозвучало в той час доречно, адже невдоволення політикою папської курії досягло кульмінаційної точки. Нарешті в тезах було поставлено під сумнів право папи та папської курії одноособово вирішувати «?» христ. віровчення та культу. Лютер намагався зробити ці «?» об’єктом публічної дискусії, але римська курія «не терпіла жодних диспутів про владу Церкви й папства та визнавало лише німу вірність і вдячність» (слова Лютера) = ось чому виступ віттенберг. вільнодумця не міг залишитись безкарним.
Але люди читали тези і мовчали. Думки, виловлені Лютером, відповідали їх уявленням, але за довгі роки папської тиранії люди перестали вміти та боялись говорити. Лютер по суті самітником продовжував полеміку серед теологів. Він підкреслював, що спонукальним мотивом його виступів є турбота про чистоту христ. віри, нівелювання зловживань у церк. практиці. Поруч з цим він заперечував право папської курії силою примушувати інакодумаючих до мовчання й запрошував однодумців до Віттенбергу.
Аби популяризувати своє вчення, Лютер пориває зі столітньою традицією писати латиною. 1им твором Лютера німецькою мовою стала «Проповідь про відпущення гріхів та милості», яка видавалась 12 разів у 1518р.
Настала доба критики в бік Лютера: домініканець Сільвестр Пріерас – папський експерт у «?» віри – назвава «95 тез» помилковими, самонадіяними та єретичними. Він писав так:
На основі відгуку Пріераса був складений «виклик» у липні 1518р.за яким Лютеру треба було в 60-денний термін прибути в Рим та зректись своєї думки. На що Лютер виступив із проповіддю:
У цій проповіді він стверджував, що церковне відлучення від церкви жодним чином не повпливає на майбутню долю людини та повністю залежить від Бога.
Тоді Лев 10 змінив рішення про виклик Лютера і наказав кардиналу Каетану схопити єретика та тримати його під охороною доти доки не прийде нова вказівка з Риму. Пізніше через зовн. політичні причини папа змінює своє рішення і наказує Каетану по вітчизняному допитати Лютера та примусити до зречення.
Навернення блудного сина в католицтво проходило в Аугсбурзі 12-14жовтня 1518р.
На поч.. 1519р. Лютер був запршений на зустріч із іншим папським легатом – Карлом фон Мільтіцем, коли було прийнято рішення про stop подальшої полеміки. Але невдовзі після «договору мовчанки» розпочалася літературна боротьба між прихильником Лютера професором Віттенбергу Андреасом Карлштадтом і проф.. Інгольштадтського універу Йоганном Екком. Було вирішено обговорити суперечливі положення про свободу волі, примат папства, Церковних соборів. Коли в ході суперечки було зрозуміло, що Екк зазнає поразки – у діалог вступив Лютер. Виразні характеристики учасників диспуту залишив Петр Мозеллян