Оповідка тринадцята

«Жив на якомусь озері птах Бгаранда, що мав одне воло, але дві голови. Одного разу, коли він ходив берегом моря, хвилі викинули до його лап дивний плід, сповнений чарівної амріти. Птах сказав: «Я його з'їм. Ой, чимало мені довелося скуштувати винесених морськими хвилями плодів з амрітою. А цей, мабуть, неабиякий на смак. Може, він із чарівних небесних дерев париджати або харичандани? Напоєний амрітою плід міг також непомітно впасти з якогось іншого дерева за велінням долі». Поки одна голова так мовила, друга уважно слухала, а тоді сказала: «Коли це правда, то дай і мені шматочок, щоб і я відчула той смак на язиці!» Усміхнувшись, перша голова їй відповіла: «Та в нас же з тобою спільне воло і єдиний апетит! То [267] навіщо ж кожній ковтати? Краще вже нехай одна вдовольниться їжею!» Але поласувавши плодом, вона, віддала рештки його другій голові. А та зраділа й почала обіймами та поцілунками виявляти свої почуття. Відтоді друга голова повсякчас відчувала заздрість і голод. Та ось одного разу першій голові трапився плід, напоєний отрутою. Друга голова побачила це і мовила: «О жорстока, нікчемна істото, ти завжди нехтуєш іншими! Ось ухопила отруйний плід і тримаєш! Із ненависті до тебе я його з'їм!» Суперниця їй сказала: «Дурненька, не смій цього робити! Якщо ти його з'їси, то ми обидві загинемо». Тому я й кажу:

Народжена з одного лона,

Але коли голів є дві,

Що пожирають різну їжу,

Загине, ніби птах Бгаранда».

Той, що тримав колесо, мовив: «Воістину так! Ну, то йди собі додому, а я тут залишуся. Неспроста ж кажуть:

Не слід солодке їсти одному,

Не слід не спать, коли всі інші сплять.

Не слід виходить в мандри одному,

Не слід багатства одному шукать.

А також

Хоч попутник і паскудний у дорозі попадеться,

Все ж корисний: краб-попутник врятував життя брахману».

Той, що знайшов золото, запитав: «А як же це?» І той, що тримав колесо, розповів.

 

Оповідка чотирнадцята

«В одному селищі жив брахман, котрого звали Брахма-датта. Коли він зібрався йти в село у якійсь там справі, мати йому сказала: «Чого це ти, синку, сам-самісінький у дорогу вирушаєш? Знайди собі попутника. Він на те мовив: «Не бійся, матусю, ця дорога спокійна, а йду я сам лише тому, що справа того вимагає!» Тоді мати пішла до ставка, впіймала краба і сказала: «Ну, синочку, коли так, [268] то візьми з собою за попутника оцього краба і йди вже». Вислухавши материні слова, брахман поклав краба в коробочку з камфорою, сховав її в торбину та й подався собі.

У дорозі, зморений спекою, він ліг під деревом і заснув. А з дупла вилізла чорна змія й стала підкрадатися до нього. Почувши запах камфори, вона залізла через дірку в торбину і від жадібності проковтнула коробочку з камфорою, але краб, який сидів там, упнувся своїми клішнями їй у горлянку. Коли брахман прокинувся, то побачив біля себе мертву змію і здогадався: «Це краб її задушив!» Він дуже зрадів і подумав: «Авжеж, правду сказала моя мати - не можна йти в дорогу без попутника. Воістину золоті слова мовила вона - завдяки їм краб урятував мене від чорної змії.

Як добре сказано:

У дії наших заклинань, відвіданнях святих купань,

Зв'язках з брахманом, віщуном від почуттів залежить все».

По цих словах брахман попростував своєю дорогою. Ось тому я й кажу:

Хоч попутник і паскудний у дорозі попадеться,

Все ж корисний: краб-попутник врятував життя брахману».

А потім чоловік, що знайшов золото, діставши дозвіл того, який тримав колесо, пішов до своєї домівки.

 

На цьому закінчується п'ята тантра, що має назву «Несподівані діяння».

 

І на цій п'ятій тантрі, що називається «Несподівані діяння», закінчується книга, яку створив достойний Вішнушарман під назвою «Панчатантра».

 

Ось і завершується на цьому «Панчатантрака» - книга про здоровий глузд.