Оповідка п'ята

«Жив у якомусь селищі пральник на ім'я Шуддгапата, а в нього був осел, що від нестачі корму страшенно охляв. Одного разу, блукаючи лісом, Шуддгапата знайшов тигрову шкуру й подумав: «Як мені пощастило! Тепер я натягуватиму цю шкуру на осла і пускатиму його на ячмінне поле пастися, а сусіди думатимуть, що то тигр, і не проганятимуть його з поля». Так він і робив: уночі виводив осла на поле, щоб він підгодовувався ячменем, а вдосвіта забирав додому. Згодом осел так набрався тіла, що вже не міг уміститися в стійлі. Та ось одного дня він почув ревіння ослиці, що долинало десь іздалеку, і сам, змучений хіттю, теж заревів з усієї сили. Тоді люди, які стерегли поле, здогадалися, що то осел у тигровій шкурі, і дрючками, камінням та стрілами випровадили його на той світ. Тому я й кажу: [214]

Шкуру тигра одягнувши, став осел у лісі грізний, А зайшовсь ослячим ревом, через те його і вбили.

А Ш'ямалака так говорить: «Якщо зазнав наруги, тікай, поки тобі не надавали по шиї!»

Караламукха спитав: «Це ж як?», і Рактамукха розповіла.

 

Оповідка шоста

«Десь на землі було місто, що звалося Вікантакою, а в ньому жив дуже багатий купець, який носив ім'я Ішвара. Одного дня до нього завітали в гості четверо зятів із самого міста Аванті. Він їх прийняв з великими почестями, нагодував смачною їжею і зодягнув в ошатне вбрання. Коли минуло шість місяців їхнього гостювання, купець сказав своїй жінці: «Чогось зятьки, розкошуючи в нас, засиділися і не збираються їхати додому. Що його робити? Коли ми будемо з ними панькатися, то вони тут вікуватимуть. Чуєш, не давай їм перед трапезою води на обмивання ніг, це їх образить, і вони підуть геть з нашого дому». Купчиха, яку звали Гарга, так і вчинила: не дала зятям ноги обмити, посадовила їх обідати в закутку й нагодувала препоганою їжею. Троє з них розсердилися й поїхали додому, а четвертого - Ш'ямалаку - довелось випроваджувати в потилицю. Через те я й кажу:

Гарга не дбала в час трапези про зятів,

Не принесла води для обмивання ніг,

Так-сяк всадила, грубу їжу подала,-

Тим нагнала трьох, а Ш'ямалаку - втришия.

То чого ж я, немов той каретник, віритиму тобі, коли вочевидь бачу, що ти зрадив мене? Сказано ж:

Вчинився гріх перед дурним, та не збентежиться дурний.

Жону із полюбовником каретник ніс на голові».

Караламукха спитав: «А як же це сталося?», і Рактамукха розповіла. [215]

 

Оповідка сьома

«В одному місті жив каретник, а жінка його була дуже охоча до чужих чоловіків, за що люди обмовляли її. І от каретник подумав: «Як би це мені її перевірити? Однак, негоже те діло. Бо

Ані річок, ані родів не вивіряй на чистоту,

Не випробовуй мудреців, на гульках жінку не лови.

 

З рибальчиною донькою зійшовся Васи паросток,

З'явився В'яса мудрий в них,- що можна тут іще сказать?

 

Він веди сам впорядкував, він Куру породив - ой-ой! -

І сам же погубив її. Нелегко карму нам збагнуть!

Не можна піддавати сумніву чистоту родів таких, як благородні пандави, бо вони - сини однієї матері від різних батьків. Стежити за жінкою, яка непристойно поводиться, це означає - виставляти напоказ усі її гріхи. До того ж

Якщо вогнище холодне, якщо місяць пригріває,

То й жінки - благочестиві, і злочинці - добродійні.

Тому я відрізняю чисте від нечистого, судячи з того, що люди говорять. Недарма ж кажуть:

Ані в ведах, ані в шастрах не почути, не побачить,

Все те люди добре знають,- що збувається на світі.

Отак помисливши, він їй сказав: «Кохана моя, завтра вдосвіта я піду в село і пробуду там кілька днів, тож приготуй мені все, що треба в дорогу». Жінка, як почула таке, страшенно зраділа, зразу ж облишила всю домашню роботу й швиденько наготувала чоловікові всіляких харчів, не жаліючи навіть цукру і масла. Правду кажуть:

Коли похмурий день і мряка,

Чи ніч, хоч в око стрель, і місто спить,

Чоловіки десь у краях далеких -

Це для жінок розпусних благодать.[216]

От підвівся він рано-вранці й пішов зі свого подвір'я. Жінка побачила, що його немає, і, сяючи від задоволення, причепурилася. Сяк-так перебула день, а ввечері подалась до оселі знайомого віти й сказала йому: «Мій осоружний чоловік пішов на село, а ти приходь до мене, як у нас дома всі поснуть». А каретник, просидівши цілісінький день у лісі, надвечір повернувся додому, нишком пробрався в хату і сховався під ліжком. Згодом прийшов віта Девадатта і примостився на тому ліжку. Побачивши його, каретник розлютився й подумав: «Чи мені вилізти та вбити його самого, чи дочекатися, поки прийде облудниця, і порішити їх обох, коли вони спатимуть разом? Ні, мабуть, я спершу подивлюсь, що вони робитимуть, і послухаю, про що балакатимуть».

А дружина ввійшла і, міцно причинивши двері, почала вилазити на ліжко, та ненароком зачепила ногою свого чоловіка. «Ну,- подумала вона,- це, мабуть, клятий каретник захотів мене перевірити. Ось я йому зараз покажу, на що здатні жінки». Поки вона так розмірковувала, Давадатті заманулося потішитися з нею. Тоді вона склала долоні в анджалі і мовила: «О благородний, не слід тобі мого тіла торкатися, бо я вірна і чесна дружина, і, коли я пошлю на тебе прокляття, то ти обернешся на попіл!» А він їй на те: «То для чого ж ти мене покликала?» Вона сказала: «Слухай, о муже, що линеш до мене душею! Сьогодні вранці я пішла в храм Чандіки помолитись богині, і раптом у небі пролунали слова: «Що я маю робити, донечко? Ти мені щиро віддана. Не мине й шести місяців, як з веління долі ти станеш вдовою!» А я кажу: «О благосна, коли ти знаєш про мою біду, то й допоможеш відвернути її. Напевно, можна щось вчинити, аби мій чоловік прожив сто років». І вона мовила: «Донечко, і можна, й не можна. Все залежить від тебе». Я тоді стала благати її: «О богине, коли мені навіть доведеться розлучитися з життям, я зроблю те, що ти звелиш!» І богиня звеліла: «Якщо сьогодні ти з чужим мужчиною ляжеш в одну постіль і обнімешся з ним, то смерть, яка судилася твоєму чоловікові, перейде на нього, а твій чоловік житиме ще сто років. Отож вволь мою волю». Я послухала богиню і тому покликала тебе сюди».

А дурноверхий каретник, почувши ці слова, мало не збожеволів од радості, а потім виліз з-під ліжка і прорік: «Слава, слава, чесното моя, моя вірна дружино, тобі, яка радує рід мій, слава! Я, із сум'яттям у серці, наслухавшись ліодського поговору, захотів тебе перевірити і тому сказав, нібито йду в село, а сам сховався під ліжком. Обніми мене, голубко!» Він її пригорнув і на радощах посадовив собі на плече, а Девадатту заходився обсипати вдячністю: «О вельми благочестивий гостю, ти прийшов сюди, бажаючи мені довголіття, тепер завдяки твоїй милості я житиму сто років, отож і ти обніми мене і вилазь на друге моє плече!» Каретник обняв Девадатту, хоч той і пручався, силоміць посадовив його собі на плече і під звуки рога, пританцьовуючи, пішов по всіх дворах. Тому я й кажу: [217]

Зчинився гріх перед дурним, та не збентежився дурний.

Каретник он на плечі взяв із полюбовником жону.

Так-от, нерозумна твоя голова, ти змінився на гірше. То як же я піду в твою оселю? Тобі вірити не можна, бо вся ваша порода споконвіку дихає злом. Навіть дружба з освідченими й доброчесними не йде вам на користь. Кажуть:

Грішника святі просвітять - все одно святим не стане,

Як вугілля ти б не чистив, біле, ніби сніг, не стане.

І ще добре сказано:

Не взяла в подружжя миша Сур'ю, Пру чи Маруту,

А взяла в подружжя мишу - не втечеш від волі крові».

Спитав тоді Караламукха: «А як це?», і Рактамукха розповіла.