Оповідка шістнадцята

«Жив у якійсь лісистій місцевості дуже пронозливий і хитрий шакал Махачатурака. От колись, блукаючи лісом, він натрапив на тіло дохлого слона і хоч заходив до нього з усіх боків, прокусити твердої слонячої шкури не вдавалося. А тут саме й лев нагодився. Шакал, помітивши його, миттю розпластався, так що аж пучок його шерсті на голові торкнувся землі, і, молитовно склавши лапи, заволав до лева: «Я твій покірний слуга і заради тебе стережу цього слона. Зволь покуштувати його, повелителю!» Лев зиркнув на нього і проричав: «Еге, я ніколи не їм тієї істоти, якої сам не зборов! Дарую тобі цього слона!» Почувши таке, шакал радісно мовив: «Гідне діло, володарю, наділяти ласкою своєю підлеглих. Правду кажуть:

Великий чоловік і в скруті

Не втратить гідності своєї -

І мушля навіть на кострищі

Не втратить білизни своєї».

По цих словах лев зник у хащах, а незабаром з'явився тигр, і шакал, побачивши його, подумав: «Ну ось, одного пройдисвіта спекався, упавши ниць перед ним, тепер якось треба цього спровадити! Але з таким героєм можна впоратися лише тоді, коли посварити його з кимось. Кажуть:

Там, де не діють заклики, ні умовляння, ні дари,

До сварки треба вдатися, щоб непокірного скорить.

Навіть той, кому притаманні високі чесноти, не може уникнути сварки. Сказано ж:

Як стулки в мушлі розщепить, то можна виявити в ній

Чудові, ніби божество, перлини бездоганних форм».

Після цих роздумів шакал підступив до тигра, витягнув шию і здивовано мовив: «Чого це ти, шановний, заліз просто в лащу смерті? Цього слона убив лев і приставив мене стерегти його, а сам пішов робити обмивання. Він мені суворо-пресуворо наказав: «Якщо сюди приблудиться тигр, ти нишком дай мені про це знати, і тоді я змушений буду вигнати з цього лісу всіх тигрів за те, що один заброда строщив слона, якого я вбив, і залишив самі недогризки. Віднині я матиму зло на тигрів!» Переляканий тигр став [234] просити шакала: «О сину щасливої матері, врятуй мені життя. Коли сюди повернеться лев, ти, будь ласка, не обмовся ні словом про те, що зі мною розмовляв»,- і пустився навтьоки.

Тільки-но він зник з очей, як прибіг леопард, а шакал побачив його й подумав: «Ну, в цього ікла міцні. Спробую примусити його роздерти шкуру слона»,- і звернувся до леопарда з такими словами: «О сину щасливої матері, чому це тебе так давно не видно, де ти пропадав? Ой, ти, я бачу, голодний! То будь моїм гостем. Он лежить слон, убитий левом, який призначив мене охороняти здобич. Так-от, поки повелителя немає, поласуй м'ясцем, а тоді тікай швидше». Леопард сказав на те: «Коли так, то не слід мені їсти цього м'яса, бо лише за життя можна зазнати радощів. Недарма кажуть:

Споживать голодний має їстівне, лиш то - пожива.

Перетравиться у шлунку, на добро людині піде.

Краще, поки живий, дремену я звідсіля!» - «Чого це ти такий нерішучий? - мовив шакал.- Відпочинь трохи, попоїж, а як він надійде, я тебе здалеку попереджу». Коли леопард наважився на це й роздер шкуру слона, шакал заторохтів: «О сину щасливої матері, він вже йде. Той лев наближається!» Плямистий з переляку накивав п'ятами, аж залопотіло! Та заледве Махачатурака став призволя-тись м'ясом, де не взявся другий розлютований шакал. Махачатурака побачив, що той йому рівня, і прочитав таку шлоку:

«Споживать голодний має їстівне, лиш то - пожива.

Перетравиться у шлунку, на добро людині піде».

Потім накинувся на нього, геть покусав гострими зубами й загнав його аж на край світу, а сам заходився наминати м'ясо того слона.

Отож і ти ворога свого, одного з тобою роду, переможи у битві і зроби так, щоб його й духу поблизу не було. Інакше він тебе при нагоді занапастить. Тому й кажуть:

Перед могутнім ти схились, героя щиро пошануй,

Дай жебракові дещицю і мужність рівному яви.

Від корів дарів чекаєм, просвітління - від брахманів,

Від жінок - кокетування, від рідні - підступних вчинків. [235]

А також

Ніжні, мов квітки, красуні, і смачної вдосталь їжі

В чужині, та горе в тому, що боїшся - родич зрадить».

Спитав Караламукха: «Та як же це?», і Рактамукха розповіла.