49. Дуалістична теорія держави Георга Еллінека(німеччина)

Право й держава - настільки тісно зв´язані між собою явища соціального життя, що хоч би як логічно ми їх відділяли одне від одного, та ніколи не повинні забувати, що право, хоча воно іноді й виникає, існує і в недержавних спілкуваннях, все ж має найважливішою сферою свого прояву державу. Держава є найважливішим установителем і охоронцем права. Право ж реалізується у сфері фактичних відносин, організує буття держави, її устрій і діяльність. Цей зв´язок права з державою і зростаюче значення держави у справі регулювання соціального життя поставили на перший план вивчення того права, яким і визначається державне життя, що встановлюється самою державою.

Георг Єллінек (1851-1911) опублікував низку праць із державного права: «Право сучасної держави», «Правова природа міжнародних договорів», «Закон і указ», «Система суб´єктивних публічних прав» та ін.

Відправляючись від ієрінгівського розуміння права як певного самообмеження держави, Єллінек розвивав своє вчення про зв´язаність держави нормами права. Право, на його думку, є наслідком і виразом самообмеження держави. Саме це самообмеження - основа зв´язаності держави її правом. Самообмеження держави досягається визнанням за підданими державі особами значення суб´єктивних прав. Сила держави набуває, отже, характеру правової сили, а її інтереси - характеру правових інтересів. «Держава,- стверджував мислитель,- сама стає обмеженою у правовім аспекті особою». Лише тому, що держава вважає себе обмеженою у правовім аспекті, вона, писав Єллінек, стає суб´єктом права. Діюча істота, яка не є носієм обов´язків,- це суб´єкт сили, а не суб´єкт права.

Будучи теоретиком державного права, мислитель дотримувався дуалістичної теорії держави. Він заперечував об´єктивний характер держави і вбачав у ній лише феномен об´єктивної свідомості. Сутність політичних явищ, їхня природа, на його думку, незмінні. Як феномен суб´єктивної свідомості держава не є єдиною та належить, з одного боку, до сфери сущого (реального), а з іншого - до сфери належного. Звідси два методи пізнання держави: соціологічний, або соціальний, і юридичний.

За допомоги соціологічного методу держава, за вченням Єллінека, розглядається в її емпіричному існуванні: виникнення, розвиток і взаємозв´язки з іншими соціальними явищами. Юридичний метод, вважав мислитель, означає дослідження держави в площині належного, протиставленого емпіричному її існуванню.

У соціально-психологічному плані тлумачиться і держава, що зводиться до співвідношень волевиявлення пануючих і підвладних. Покора забезпечується там, де до фактичних відносин панування приєднується їхнє психологічне визнання підвладними як нормативних відносин. Повинно бути так, як є. Саме ця нормативна свідомість, додаючи владі правового характеру, робить її міцною. Державна влада повинна - не враховуючи перехідних епох - спиратися на переконаність народу в її правомірності, що притаманне будь-якій формі держави, не виключаючи і необмеженої монархії.

Таким чином, Єллінек висловив ідею, названу пізніше політологами ідеєю легітимації державної влади.