72. Виділяють такі види автономій:

1. Персональна автономія – національні меншини, які рівномірно проживають по всій території держави, мають право організовувати свої культурні заклади, створювати свої об’єднання для підтримки і розвитку своєї ідентичності.

2. Корпоративна автономія – створюється внаслідок існування в межах держави окремих лінгвістичних груп. В такому випадку особи, які виконують функції публічної влади на відповідній території, зобов’язані крім державної мови володіти і відповідної мовою, використання якої є властивим для відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В окремих випадках передбачається встановлення квот для представників лінгвістичної групи в державному апараті.

3. Національно-територіальна автономія – встановлюється в місцях компактного проживання національних меншин. При такій автономії місцеве населення обирає місцевий парламент, який має право на прийняття місцевих законів і формування місцевого уряду. Втім, будь-які рішення, прийняті місцевими органами, можуть «блокуватися» центральною владою внаслідок застосування інституту вето, яке може бути використане центральною владою. Право на застосування вето належить призначуваній з центру посадовій особі. (Північна Ірландія, Великобританія, Гренландія для Данії)

Національно-територіальні автономії поділяються на законодавчі (політичні) та адміністративні.

Для законодавчих характерно:

1. обирається місцевий парламент, який має право приймати місцеві закони і формувати уряд автономії. При цьому, губернатор має право застосувати вето.

2. діють на підставі статуту автономії, який може називатись конституцією автономії або на підставі положень конституції держави, в якій закріплений статус певної адміністративно-територіальної одиниці

Фактично статус законодавчої автономії близький до статусу суб’єкта федерації, однак на відміну від федерації в межах законодавчої автономії не існує окремої судової системи, хоча може існувати інститут подвійного громадянства (напр.., Аландські о-ви - Фінляндія).

Адміністративна автономія (КНР) – існує представницький орган, однак він не називається парламентом і існує жорсткий контроль за його рішеннями.

73. Парламентаризм — це широке за змістом поняття, яке охоплює і форму організації державної влади, і конкретний спосіб управління державою, і механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої і судової гілок влади, і систему взаємодії держави і суспільства.

В. Шаповал у своїх дослідженнях зазначав, що парламентаризм треба сприймати передусім як парламент у дії, тобто насамперед його функціональні характеристики.

Парламенти - це виборнi i колегiальнi органи держави, якi функцiонують в умовах демократичного правлiння i мають свої головнi повноваження у сферi законотворчостi. В унiтарних державах парламен-ти формуються на загальнонацiональному рiвнi, у федерацiях - також i на рiвнi їхнiх суб'єктiв. В останньому випадку повноваження законодав-чих органiв двох рiвнiв розмежовуються на засадах, визначених федераль-ною конституцiєю.

Термін "парламент":

• Походить від франц. "розмовляти".

• Коли використовуються цей термін, акцентується увага на тому, що ...

• В конституційному праві більш прийнято говорити термін "парламент".

Ознаки парламенту:

1. Основна функція - законодавча.

2. Поруч із законодавчою функцією парламент виконує і установчу функцію, оскільки парламент розглядається з точки зору принципу народного суверенітету.

3. Діє на постійно діючій основі.

4. Є колегіальним органом.