«Школа Франка»

Стефан Ковалів жив і творив у Західній Україні (Східній Галичині) XIX – поч. XX ст., яка входила на той час до складу цісарської Австро-Угорщини. Стефан Ковалів, як і його сучасники – Михайло Павлик, Лесь Мартович, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, – належав до тієї західноукраїнської прогресивної інтелігенції, яка вийшла з трудових мас, групувалася навколо талановитого письменника і видатного критика Івана Франка.

Одночасно з виходом у 1899 році оповідань «Дезертир», «Громадські промисловці» Стефана Коваліва в українській літературі вийшли також «Поеми», «Полуйка» і інші бориславські оповідання» І.Франка, збірка «Покора» і інші оповідання» О.Кобилянської, «Дух часу» Н.Кобринської та збірка поезій «Думи і мрії» Л.Українки. Саме в цьому контексті й належить оцінювати появу не тільки названих збірок С.Коваліва 1899 р., а й інші його збірки наступних років: «Риболови» і інші оповідання» (1903), «Похресник» і інші оповідання» (1909), «Чарівна скрипка» та «Писанка» (1910), «В останній лавці», «Щаслива бабуня» (1911), «Образки з галицької Каліфорнії» (1913).

Знайомство С. Коваліва з І.Франком відіграло надзвичайно велику роль у його творчій долі і становленні його як письменника. Він, «Каменяревим генієм наснажений» (Л. Гнатюк), став його одним із найталановитіших учнів. С.Ковалів був гордий з цього і відверто зізнавався: «Я часто звертався за порадою до Франка», «Франко навчив мене брати відразу чорта за роги...» [85, 153]

«Школа Франка» була для митця високим зразком реалістичного зображення трагічної долі спролетаризованого селянства, трагедії нафтоносного району Галичини – Борислава та багатьох інших злободенних тем із життя тогочасного суспільства. (Відомо, що Франко особисто виїжджав до Борислава для розслідування причин загибелі шістнадцяти робітників нафтопромислу у 1902 році). Оброблювати життєвий матеріал у художні сюжети С.Ковалів теж учився в Івана Франка. Проникаючи не стільки в естетико-теоретичні виміри, скільки в саму художню практику, він свідомо й органічно опановував найсуттєвіші принципи оповідання І.Франка – його проблематику та поетику.

Іван Франко часто бував у Бориславі й зупинявся в будинку, де мешкав його соратник з літературного цеху. Він познайомився з молодим письменником і за життя допоміг Стефану Коваліву видати чимало з написаного. Стефан Ковалів друкувався в журналі «Літературно-науковий вісник», одним з редакторів якого був Іван Франко, а коли 1899 року у Львові була заснована «Українсько-руська видавнича спілка», то за ініціативою Івана Франка Стефан Ковалів упродовж декількох років видав дев’ять збірок своїх оповідань – «Громадські промисловці», «Дезертир», «Риболови», «Похресник», «Писанка», «Чародійна скрипка», «Щаслива бабуня», «В остатній лавці», «Образки з галицької Каліфорнії». Удвох вони «гуляли» вулицями «галицької Каліфорнії», бачили нестерпні умови життя бориславських робітників, говорили про нужденне становище селян. А прийшовши додому, в кабінеті Стефана Михайловича, продовжували розмову про літературу, теми і образи якої обертались навколо побаченого й почутого. В ті часи і бориславська, і дрогобицька землі були справжнім пеклом, від якого здригався кожен, хто навіть заради цікавості приїздив подивитися на ці «дива». Волею-неволею в це пекло потрапили І.Франко та С.Ковалів, котрі «хворіли» проблемами і нуждами цього краю і залишилися йому вірними до кінця свого життя. Своєрідним підтвердженням цього можуть бути й спогади Юліана Коваліва, сина письменника, який згадував, що батько часто читав Іванові Яковичу свої твори.

І.Франко справедливо наголошував, що жоден справжній творець художнього слова не може обійтися без «школи», без засвоєння форм і стилю, хоча головним є те, що письменник «свого» вносить у літературу, і при оцінюванні творів митця літературна школа, до якої належить автор, має дуже мале значення. Школа лише скеровує митця у формі і методі дослідження дійсності, а «зміст, дух, думку» автор повинен внести сам. І лише ці чинники визначають його письменницький хист та художню значущість творів.

Характери, які моделювали белетристи, їхня ідейна сутність та етичний зміст, життєва мета і прагнення мають в обох митців багато спільного. Зберігається і спосіб організації художнього матеріалу в єдине ціле – цикл, а відтак – повторюваність і варіантність ідей, образів, синтетичність та універсальність жанрово-стильової й образної систем.

У процесі зображення життєвих явищ І.Франко висував на перший план суспільні відносини та конфлікти, характери великої соціальної значущості, відтворював дійсність у всій її багатогранності, обравши головнми героями своїх творів представників трудящих мас.

Ці художні досягнення І.Франка допомогли С.Коваліву розкрити в своїх оповіданнях розлад і руйнування старого життя, різноманітні соціальні контрасти, економічну кризу тогочасного села, змалювати життя і працю ріпників на нафтових промислах Борислава, показати внутрішній стан і психологію «маленької людини». Вміння подати оточення і події через призму героїв поставило С.Коваліва в один ряд з тими письменниками, про яких І.Франко писав: «За своїми героями вони щезають зовсім, а властиво, переносять себе в їх душу, заставляють нас бачити світ і людей їх очима» [100, 108]. Особливо вражає «крайній реалізм» бориславського циклу, аналіз якого наштовхує на паралелі з творами І.Франка цієї тематики.

Обидва письменники торкаються соціальних проблем: нерівності, нагромадження капіталу в руках підприємців і одночасного зубожіння робітників; морально-етичних: деградації людської особистості, що спричинена згубним впливом соціуму; національних: зосередження природного багатства країни в руках чужоземців, які злетілись на нафтові родовища і вчинили потовп «святої землі» з єдиною метою – збагатитись і нажити багатомільйонні прибутки. Художнє вирішення цих проблем вимагало й адекватних форм: фактографічного письма, документованості розповіді і зображення, «точного» відтворення життя в повсякденно-побутовій правдоподібності.

І.Франко прихильно відгукувався також про педагогічну й культурно-громадську діяльність С.Коваліва, давав цінні поради, підказував теми статей, рецензій, запрошував його до участі у виданнях, які сам організовував, до співпраці в часописах. На шпальтах «Літературно-наукового вісника», який активно впливав на розвиток мистецько-естетичної думки тієї доби, було опубліковано багато художніх творів С.Коваліва, його дописів, статей. Усе це окрилювало письменника, надихало на літературну працю, а Франкова критика, розумні поради й настанови йшли лише на користь.

І.Франко, аналізуючи твори С.Коваліва, говорив про їхню значимість для українського народу, що крізь призму сміху показує нестерпний біль народний. Така оцінка І.Франка свідчила, що творчість С.Коваліва збігалася із загальною тенденцією розвитку української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., коли твори відомих письменників мали передусім не гумористичне, а драматичне звучання, часто навіть й трагічне.

У процесі зображення життєвих явищ І.Франко висував на перший план суспільні відносини і конфлікти, характери великої соціальної значущості, відтворював дійсність у всій її багатогранності, обравши головним героєм своїх творів представників трудящих мас. [100, 108].

В.Лесин та С.Дігтяр відзначали, що «ніхто із українських письменників після І.Франка так широко не показав тих процесів, що разюче виявилися в другій половині XIX ст. в Бориславі і навколишніх селах, як його учень С.Ковалів» [73, 19], акцентуючи лише на тематичному новаторстві бориславських творів митця. Ми зосередимо увагу на жанрово-стильовому оновленні цього темату, бо «нове, що вносять в літературу наші молоді письменники (...) лежить не в темах, а в способі трактування тих тем, у літературній манері або докладніше в способі, як бачать і відчувають ті письменники життєві факти» [100, 107]. С.Ковалів, опрацьовуючи вслід за І.Франком найболючішу тему тогочасної дійсності, створив художні картини, які відрізняються і постановкою, і пошуками оригінальних рішень порушених проблем, і новими формами моделювання дійсності, і своєрідним авторським світосприйняттям.

І.Франко схвалив художній дебют початкуючого літератора, радо вітав появу нарисів та «інтересних ескізів про Борислав», назвав С.Коваліва «нашим звісним письменником». Він, перший із галичан, подав руку допомоги С.Коваліву, сприяв виданню його творів. Саме завдяки його увазі й турботам у 1899 році накладом «Українсько-руської видавничої спілки», одним із редакторів якої був І.Франко, вийшло дві збірки тоді ще малознаного письменника: «Дезертир і інші оповідання» та «Громадські промисловці». Протягом усієї їх дружби Франко допомагав оповіданням Коваліва побачити світ через журнали в Коломиї, Чернівцях, Львові.