pitannya_PZZRIPZ

1. Поняття земельної реформи у законодавстві та правовій доктрині України.

2. Правове закріплення заходів із здійснення земельної реформи в Україні.

3. Земельна реформа, пов’язана із входженням українських земель до Литовсько-Руської держави та Речі Посполитої, «волочний перемір».

4. Земельна реформа 1861 р.

5. «Столипінська» аграрна реформа та її «земельна» складова.

6. Земельні перетворення при встановленні радянської влади.

7. Правове забезпечення колективізації земель.

8. Сучасна земельна реформа та її етапи.

9. Реформування правового забезпечення ведення державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації земельних ділянок.

10. Правові засади взаємодії державного земельного кадастру та системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

11. Землевпорядна реформа та її правове забезпечення.

12. Правові засади фінансування заходів із здійснення земельної реформи в Україні.

13. Широке та вузьке розуміння приватизації у законодавстві та правовій доктрині України.

14. Правові моделі приватизації земельних ділянок та їх загальна характеристика.

15. Розвиток законодавства про приватизацію земель в Україні.

16. Перспективи вдосконалення законодавства про приватизацію земель.

17. Етапи «повної» процедури приватизації та їх правове закріплення.

18. Норми безоплатної приватизації та «спрощена» процедура.

19. Замовлення, розробка, погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

20. Новації земельного законодавства стосовно погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

21. Проблема оскарження до суду рішень та бездіяльності суб’єктів владних повноважень у процедурі приватизації. Повноваження суду.

22. Етапи «спрощеної» процедури приватизації та їх правове закріплення.

23. Право на приватизацію земельної ділянки за «спрощеною» процедурою. «Фактичне» та «правомірне» користування.

24. Співвідношення «спрощеної» процедури із набуттям земельних ділянок за набувальною давністю.

25. Набуття права власності на землю в процесі паювання.

26. Право окремих юридичних осіб на безоплатне отримання у власність земельних ділянок.

27. Проблеми процедурно-правового забезпечення приватизації земельних ділянок юридичними особами.

28. Проблеми процедурно-правового забезпечення проведення в Україні земельних аукціонів.

29. Правило про продаж земель державної та комунальної власності на конкурентних засадах та винятки із нього.

30. «Продаж права оренди» та правова природа такого продажу.

Згідно із Земельним кодексом України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Сільські селищні, міські ради передають земельні ділянки комунальної власності вищевказаного цільового призначення в межах населеного пункту. За межами населеного пункту передають земельні ділянки державної власності для індивідуального дачного будівництва районі державні адміністрації, а для ведення особистого селянського господарства та для ведення садівництва – територіальні органи Держземагентства України.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Законодавством не встановлений зразок клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тому враховуючи вимоги ЗУ «Про звернення громадян» клопотання повинно відповідати наступним вимогам. У ньому має бути зазначене прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Клопотання повинно бути підписано заявником із зазначенням дати.

Також, у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

1. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об’єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

розташування на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

використання земельних ділянок для потреб, пов’язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);

використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

будівництва об’єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;

надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

будівництва, обслуговування та ремонту об’єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об’єктів зв’язку та дорожнього господарства (крім об’єктів дорожнього сервісу);

створення озеленених територій загального користування;

будівництва об’єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об’єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;

поновлення договорів оренди землі;

використання земельних ділянок для здійснення концесійної діяльності;

надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом.

3. Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Ні в законодавстві, ні у правовій доктрині остаточно не усталилося єдиного розуміння (не кажучи вже про поняття) приватизації земельних ділянок. Попри численність підходів, їх узагальнено можна поділити на дві групи: широкий та вузький підходи.

Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного майна», який відносить до об´єктів приватизації «земельні ділянки, на яких розташовані об´єкти, які підлягають приватизації» (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені й норми ст. 4 та ін. ЗУ «Про особливості приватизації об´єктів незавершеного будівництва» (який також передбачає приватизацію земельних ділянок), деякі Укази Президента України із земельних питань. Широке розуміння приватизації використовують у своїх працях, зокрема, В. В. Носік, П. Ф. Кулинич та ін. науковці).

За вузького підходу приватизація розглядається як безоплатне, одноразове (в межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам (в такому розумінні приватизація буде розглядатися і у даній темі).

Прихильником такого розуміння є В. І. Андрейцев. Варіантом вузького розуміння приватизації є підхід, висловлений П. Ф. Кулиничем, який в одній з робіт розглядав як приватизацію лише безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок, раніше наданих в користування громадян. Пізніше такий самий підхід використав М. В. Шульга.

Проблема. Відповідно до ч. 4. ст. 116 ЗКУ, «[п]ередача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання» (виділення додане - А. М). Постає питання: як співвідносити «одноразовість» приватизації із фактом приватизації земельних ділянок відповідно до попереднього ЗКУ? Законодавство обходить дане питання стороною, що дає підстави для повторної безоплатної приватизації. Спеціальні правила існують лише відносно земельних ділянок для ведення ОСГ: ч. 6 ст. 4 ЗУ «Про особисте селянське господарство» встановлює, що « [г]ромадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗКУ для ведення особистого селянського господарства».

Правові моделі приватизації земельних ділянок

У теорії земельного права прийнято виділяти різні моделі приватизації земельних ділянок. На наш погляд, з урахуванням сучасного стану земельного законодавства доцільно виділяти такі моделі, або процедури (класифікація ґрунтується на підході, запропонованому В. І. Андрейцевим):

• т. з. повну модель (процедуру) - приватизацію земельних ділянок із земель запасу;

• спрощену модель (процедуру) - приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані в користування особам, що бажають їх приватизувати (заявникам);

• ускладнену модель (процедуру) - приватизацію земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших осіб (не заявника);

• приватизацію земельних ділянок колективами громадян;

• приватизацію земельних ділянок для ведення ФГ.

Нижче ці моделі (окрім ускладненої, яка є свого роду екзотикою), розглядаються детально.

Для впровадження необхідних положень щодо правового забезпечення реформування і вдосконалення характеру земельного устрою того ж 18 грудня 1990 р. був прийнятий Земельний кодекс України. Проте розвиток суспільних відносин, вимоги державного будівництва зумовили суттєве оновлення його змісту.

Через трохи більше ніж рік Верховна Рада України ухвалює новий Земельний кодекс (Закон від 13 березня 1992 р. №2196-ХІІ).

Завданням оновленого Земельного кодексу (далі - ЗК) було регулювання земельних відносин з метою створення умов для національного використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

З метою забезпечення Рад, зацікавлених юридичних, фізичних осіб вірогідними необхідними відомостями про природний, господарський стан та правовий режим земель починає формуватися державний земельний кадастр, який отримає своє законодавче оформлення лише через 9 років (Закон від 07.07.2011 р. №3613-VI).

Суб’єктами права державної власності виступали Ради: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності, обласні, районні, міські, селищні і сільські Ради - на землі в межах своїх територій (за винятком земель загальнодержавної власності).

Землі державної власності передавалися як у колективну, так і у приватну власність. Разом з тим ст. 4 ЗК містила перелік земель, які не підлягають передачі ні у приватну, ні у колективну власність.

Кодекс регулював право колективної власності на землю. Суб’єктами цього права могли виступати: колективні сільськогосподарські підприємства; сільськогосподарські кооперативи; садівницькі товариства; сільськогосподарські акціонерні товариства. Суб’єкти права колективної власності здійснюють розпорядження власними земельними ділянками за рішенням вищого органу управління - загальних зборів.

Кодекс обмежував право власників земельних ділянок, переданих їм радами у власність щодо розпорядження цими земельними ділянками: вони протягом 6 років не могли будь-яким способом відчужувати ці земельні ділянки за винятком передачі їх у спадщину, або відчуження раді на тих же умовах, на яких ця земля була передана власникам. Власник мав право за наявності поважних причин, звернутися до суду з позовом про скорочення цього шестирічного строку.

 Верховна Рада Україна 11 січня 2000 р. в постанові “Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки” доручила Кабінету Міністрів України до 30 квітня 2000 р. внести на розгляд Верховної Ради України проект нового Земельного кодексу України.

Чинне земельне законодавство України щодо формування й регулювання цивільного обігу земельних ділянок сьогодні не враховує необхідність:

- обов’язкової соціальної орієнтації земельного ринку та реалізації економічних інтересів сільського населення;

- поступовості (поетапності) включення різних категорій земель у ринковий обіг;

- диференційованого підходу до соціальних груп суб’єктів земельного ринку, їхньої участі в ринкових угодах;

- чіткого державного регулювання ринку землі, створення нормативно-правової бази прозорого ціноутворення на землю;

- обмеження спекулятивно-”тіньових” угод із земельними ділянками;

- державної реєстрації всіх угод із земельними ділянками.