Тема 6: Зовнішньоторговельна політика країн світу.

1. Виграш від торгівлі та його розподіл. Встановлення світової ціни.

2. Основні види торговельної політики.

3. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі. Економічні наслідки введення мит на імпорт.

4. Нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі: види та наслідки.

1. З теорії порівняльних переваг нам відомо, що від торгівлі усі її учасники отримують виграш у вигляді приросту загального добробуту.Головне питання тут: як розподіляється цей виграш?

Виграш від торгівлі розподіляється нерівномірно між самими торгуючими країнами і в межах кожної з країн між споживачами та виробниками, експортерами та імпортерами, а також власниками факторів виробництва.

Фактори, що визначають розмір виграшу від міжнародної торгівлі:

а) рівень, на якому встановляться ціни на товари, якими країни торгують;

б) обсяги торгівлі.

Країна А Країна В

Виграш від торгівлі

Виробники Виробники

Споживачі Виграш Споживачі

Експортери від торгівлі Експортери

Імпортери Імпортери

Власники факторів Власники факторів

виробництва виробництва

Розглянемо як встановлюються світові ціни і визначаються обсяги взаємної торгівлі.

Нехай 2 країни А і В виробляють один і той же продукт – цукор. S_A – крива внутрішньої пропозиції цукру в країні А, S_B– в країні В,D_A – крива внутрішнього попиту на цукор в країні А, D_B– в країні В.

Без торгівлі: (D = S) рівновага на ринку цукру в країні А встановлюється при Р = 120 дол. за1 т, а в країні В – при Р = 200 дол. за1 т.

Р_В> Р_Акраїні А вигідно експортувати до В цукор, а країні В купувати більш дешевий імпортний цукор.

Отже, первісна різниця в цінах створює можливості для експорту та імпорту, але все залежить від того, на якому рівні встановиться світова ціна. Знаючи обсяги внутрішнього попиту і пропозиції в обох країнах, ми можемо визначити обсяг пропозиції цукру на експорт, попиту на імпортний цукор, а також рівень рівноважної світової ціни.

Важливо: результат міжнародної торгівлі – внутрішні ціни зміняться до рівня світової ціни (Р_А= Р_w= Р_В).

Якщо Р_w120 (первісної внутрішньої), в країні А виробництво та експорт цукру. Чим вище Р_w, тимвиробники в країні А будуть розширюватиSцукруР_АD_A . Таким чином, обсяги пропозиції цукру на світовому ринку (S_x) визначатимуться різницею між пропозицією і попитом на внутрішньому ринку країни А, що виникає в умовах зростання цін на цукор:S_x=S_А-D_A.

З іншого боку, якщо Р_w 200, країні В вигідно купувати імпортний цукор. Чим нижче буде Р_w, а отже, в умовах вільної торгівлі і внутрішня ціна, тим більшим будеD_B на цукор, але одночасноS_В. Таким чином, обсяг попиту на цукор на світовому ринку (D_A) визначається різницею між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку країни В, що виникає в умовах падіння цін на цукор:D_M=D_В–S_В.

З розвитком торгівлі Р_A,Sцукру на зовнішньому ринку, а Р_BіDна імпорт.

На Мал. 7(б) D_m– крива попиту на імпорт іS_m– пропозиція експорту, Р_w– рівноважна ціна. У нашому прикладі рівновага на світовому ринку досягається при Р = 150 дол. за т. При такій ціні надлишковий попит в країні В (80-20 = 60) відповідає надлишковій пропозиції в країні А (90-30 = 60). При більш високій ціні пропозиція цукру на світовому ринку перевищить попит, що має сприяти падінню ціни. При більш низькій ціні, навпаки, попит перевищить пропозицію, і світова ціна буде зростати, поки не досягне рівноважного стану.

Торгівля і її вплив на споживачів.

Хоча торгівля є взаємовигідною для обох країн, в межах кожної країни певні групи населення виграють, інші програють.

Розглянемо вплив зовнішньої торгівлі на інтереси споживачів.

Без торгівлі: країна В:Q* = 50 тис. т цукру, P= 200 дол. за 1 т; країна АQ* = 60 тис. т цукру, P= 120 дол. за 1 т.

Купуючи цукор за такими цінами, споживачі отримують певний виграш (надлишок споживача), тобто різниця між максимальною сумою, яку споживачі готові заплатити за цукор, і сумою, яку вони фактично заплатили. На Мал. 7 це площа між кривою попиту і лінією ринкової ціни: для споживачів в країні В він дорівнює площіd , для споживачів в країні А – (g + h + k).

В умовах торгівлі:країна В– імпортер цукру, Р^Вз 200 до 150 дол. за 1 т. Споживання зростає з 50 до 80 тис. т, їх сукупний виграш тепер =a + b + c + d, деa + b + c– чистий виграш від торгівлі.

Країна А– експортер цукру, внутрішня ціна Р^Аз 120 до 150 дол. за 1тD^A, споживання також. Надлишок споживача тепер в країні А = лишеk, (g + h) – чисті втрати від зовнішньої торгівлі.

Таким чином, в результаті розвитку міжнародної торгівлі споживачі в країні-імпортері виграють, оскільки можуть купити більше продукту, який їм необхідний, за більш низькою ціною. З іншого боку, споживачі в країні-експортері програють, оскільки в результаті зростання ціни вони змушені скорочувати покупки.

Вплив торгівлі на виробників.

Виграш виробника –різниця між виручкою від продажу продукції за ринковою ціною (у нашому прикладі 50 х 200 в країні В і 60 х 120 в країні А) і сумою, яку вони отримали б, якщо продавали свій продукт за мінімально можливою ціною.

Виграш для виробників у країні Вдо встановлення торговельних відносин – а + е, для виробників у країні А –f + j.

В умовах торгівлі:країна Авиробники отримують стимули для розширення обсягів виробництва у вигляді більш високих цін та більш широких ринків збуту. Отже, виграш складе (f + j + g + h + і), а (g + h + і) – чистий виграш від торгівлі.

Країна В– її конкурентноздатність у виробництві цукру,S^В. Їх сукупний виграш складає тепер лишее, а чисті втрати –а.

Таким чином, в результаті розвитку міжнародної торгівлі виробники в галузях, продукція яких заміщає імпорт, програють, а виробники експортних галузей – виграють.

Чистий виграш країни від міжнародної торгівлі

Країна А: чистий виграш виробників (g + h + і), а втрати споживачів – (g + h). Отже, чистий ефект для добробуту країни-експортера = (g + h + і) – (g + h) =і.

Країна В: чистий виграш споживачів (a + b + c), а чисті втрати виробників –a, тоді сукупний ефект для країни в цілому = (a + b + c) –а= (b + c).

Звичайно, слід мати на увазі певну некоректність такого безпосереднього порівняння втрат та виграшу різних груп населення, оскільки їх суб’єктивні оцінки можуть суттєво розрізнятися (один долар втрат для бідної людини важать набагато більше, ніж 1 долар для багатої). Тому тут мова йде про первісний чисто вартісний підхід до дослідження наслідків зовнішньої торгівлі, який може поглиблюватися і розширюватися соціально-економічним, політичним та іншими аналізами.

Отже, ми ще раз пересвідчилися, що міжнародна торгівля дає виграш усім країнам, що беруть в ній участь. Однак, якщо в країні-імпортері він виникає в результаті того, що вигода споживачів перевищує втрати виробників, то в країні-експортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу виробників, хоча споживачі зазнають збитків. Цей висновок є важливим для пояснення причин втручання держави у сферу зовнішньої торгівлі.

2. На попередніх лекціях ми з’ясовували, чому країни торгують одна з одною? Тепер спробуємо відповісти на питання, яку політику в галузі міжнародної торгівлі проводять окремі країни?

Як ми побачили, виграш від торгівлі розподіляється нерівномірно як між країнами-партнерами по торгівлі, так і в межах самих країн. Отже, міжнародна торгівля зачіпає економічні інтереси країн та різних їх верств, і ці інтереси можуть вступати в протиріччя між собою. Це і обумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгові відносини з іншими державами за допомогою тарифів та нетарифних методів регулювання.

Нерівномірність розподілу виграшу від торгівлі (одні економічні суб’єкти виграють, інші – втрачають) необхідність державного впливу на міжнародну торгівлю.Головна мета держави при цьому: створення найбільш сприятливих умов для розвитку національної економіки.

Основні види торговельної політики:

1) політика вільної торгівлі – утримання держави від безпосереднього втручання в зовнішню торгівлю.

2) протекціонізм –політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних та нетарифних методів регулювання.

Тарифні методи регулювання– все, що пов’язано з митами.

Нетарифні методи регулювання поділяють:

1) обмеження, пов’язані з втручанням держави в торгівлю (експортні субсидії, державні закупки, торгові операції державних підприємств);

2) самообмеження поставок експортерами (“добровільне” обмеження експорту);

3) стандарти та норми (санітарні, ветеринарні, екологічні);

4) специфічні торгові бар’єри (квотування та ліцензування імпорту, встановлення максимальних та мінімальних цін);

5) імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження).

Хоча економічна наука ще з часів Сміта виступає за лібералізацію зовнішньоторгових відносин, на практиці абсолютно вільної торгівлі ніколи не було, і навряд чи може бути. Уряди усіх країн вводять ті або інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг. Так само і з протекціонізмом, суворі протекціоністські заходи ведуть до ізоляції країни від іншого світу, що навряд чи піде їй на користь. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли шальки терезів схилялися то на один бік, то на інший.

У сучасному світі протекціоністські заходи є різноманітними і часто прихованими.

Особливості сучасного протекціонізму:

а) на зміну митам приходять нетарифні методи захисту національного ринку;

б) часто носить вибірковий характер (заходи проти конкретних товарів, продукції певних галузей, окремих країн);

в) в країнах, що розвиваються, більше значення приділяється тарифним методам захисту внутрішнього ринку, в розвинутих країнах – нетарифним.

3. Мито – збір, що стягується з митної вартості товарів при перетині ними митного кордону держави за встановленими ставками.

Митний тариф– перелік товарів, що обкладаються митом в даній країні.

Класифікація мит:

1. за напрямками торгівлі (експортні, імпортні, транзитні);

2. за способами встановлення мит (адвалерні, специфічні, комбіновані);

3. за походженням (автономне, конвенційне);

4. як захист від недобросовісної конкуренції (компенсаційні, антидемпінгові).

Основні функції мита:

1. захист національних товаровиробників на внутрішньому ринку;

2. регулювання структури експорту та імпорту;

3. поповнення доходної частини державного бюджету.

Економічні наслідки введення мита.

Більшість країн світу є так званими малими країнами, тобто зміна попиту на імпортні товари в таких економіках не впливах на світову ціну (після введення мита внутрішня ціна зростає, а світова – не змінюється).

Ι. Випадок малої країни.

Розглянемо ринок молока в країні А. D– крива попиту на молоко,S– крива внутрішньої пропозиції молока. Припустимо, що світова цінаP_w< Р* (внутрішньої ціни рівноваги), тому країні А вигідно імпортувати молоко. В умовах вільної торгівлі, то Р_вн=P_w. За такої ціниS = S₀, аD = D₀. Різниця між попитом і пропозицією (D-S) =Imмолока (D₀–S₀).

Р S

Внутрішня ціна з тарифом

P_d a c T

P_w Світова ціна

D

Q

S₀ S₁ D₁ D₀

Нехай уряд країни А для захисту національних виробників від іноземної конкуренції встановлює специфічне мито у розмірі Т за 1 т імпортного молока. Ціна імпортного молока (P_im^м) на внутрішньому ринку =P_w+ Тзбитки споживачів (доходи –constякщо Р, вони можуть купити менше)обсяг імпорту.

Вплив мита на споживачів.

Після введення тарифу ціна імпортного товаруі внутрішня ціна такожпродукція національних виробників стає більш конкурентноздатною.

Після введення тарифу ціна на внутрішньому ринку встановлюється на рівні: P_d=P_w+Tвнутрішній попитDзD₀доD₁, а імпорт скорочується до (D₁ – S₁).

 від введення тарифу страждають споживачі, оскільки змушені платити і за вітчизняне і за імпортне молоко дорожче, а споживати менше.

Чисті витрати споживачіввід введення тарифу (а +b + c + d).

Вплив мита на виробників.

Введення мита на імпорт відповідає інтересам національних виробників товарів, що конкурують з імпортними, з причин:

а) обсяг продаж може зрости (ціна імпорту зросла попит на вітчизняну продукцію);

б) ціна імпорту зросла Р_внтакож може зростидодатковий виграш виробників.

Введення мита ціназ Р_wдо P_dвнутрішнє виробництво і обсяг продаж в країні Аз S₀доS₁. Виграш (надлишок) виробників зростає. Розмір цього додаткового виграшу в галузі, що конкурує з імпортом, відповідає площіа.

Цей додатковий виграш виробників (площа а) значно < втрати споживачів (а +b+c+d).Пояснення: виробники виграють від підвищення цін лише на свою продукцію, а споживачі платять дорожче завесьпродукт, що купується (імпортний і вітчизняний).

Митний тариф як дохід держави. Розмір цього доходу = Т(D₁ – S₁), тобто добуток ставки тарифу і обсягу імпорту (площас).Важливо: 1) тарифна ставка має бути не надто високою, інакше імпорт може взагалі припинитися, тоді надходжень до бюджету від мит взагалі не буде; 2) порівняння затрати-результат, тобто, з одного боку, дохід держави від введення мита, з іншого – витрати пов’язані з його введенням (утримання митних служб, органів, що розробляють митне законодавство та ставки тарифів).

Імпортне мито та добробут суспільства.

Виграш– виробники та держава,втрати– споживачі.введення тарифу означає перерозподіл доходів від споживачів на користь виробників та держави.

Причому сукупний виграш виробників та держави (а + с) < втрат споживачів (а + b+c+d)чисті втрати добробуту суспільства (b+d).Обсяг втрат залежить від: а) розміру тарифу; б) еластичності попиту на імпорт по ціні.

ΙΙ. Випадок великої країни.Це ситуаціямонопсоніїмонопольна влада покупця (країни-імпортера). Країна вважаєтьсявеликою, якщо зміна внутрішнього попиту на імпорт впливає на рівень світової ціни. Наприклад, велика країна з ємним внутрішнім ринком стає значним імпортером, а країни імпортери є залежними від кон’юнктури на її внутрішньому ринку.

Нехай країна А є настільки значним споживачем зерна, що займає монопольне становище як покупець на ринку.

Внутрішній ринок зерна Ринок імпортного зерна

в країні А

D_d– крива внутрішнього попиту на зерно,S_d– крива внутрішньої пропозиції, D_m– крива попиту країни А на імпортне зерно, S_x– крива пропозиції зерна з країн-експортерів.

P_f – світова ціна на зерно в умовах вільної торгівлі. При такій цініS_d<D_dімпорт =Q_d-Q_s.

Введення мита у розмірі Т з кожної тони імпортного зерна Р_вн(внутрішня ціна на зерно),S_d(вітчизняна пропозиція зерна), D_m(попит на імпортний цукор)S_x, але іноземні виробники не зацікавлені у суттєвому зменшенні обсягів продажу на цьому ємному ринку, щоб цього не допустити, вони змушені взяти на себе сплату частини мита.

Отже, в результаті введення тарифу внутрішня ціна зерна в країні А не підвищиться на всю величину мита, а буде дорівнювати новій світовій ціні, що понизилася, + тариф: P_d=P_w+T.

Хто втрачає, хто виграє?

Оскільки внутрішня ціна на зерно дещо зросла (Р)втрати споживачів (а +b+c+d), виграш виробників –а, держава отрималас+f (тариф на фізичний обсяг імпорту), оскільки величина тарифу більше, ніж приріст внутрішньої ціни.

Загальний ефект від введення тарифу для країни в ціломуможе бути або додатнім, якщоf>b+d, або від’ємним, якщоf<b+d.Розмір f залежитьвід еластичності пропозиції імпортного товару.fбуде тим більшою, чим менші розміри скорочення імпорту і більше частка мита, сплату якого можна перекласти на іноземного виробника.

4. Треба сказати, що рівень митних тарифів у післявоєнний період значно скоротився. Разом з тим вплив держави на зовнішню торгівлю навіть зріс внаслідок розширення форм і методів нетарифних торгових обмежень. За оцінками зараз у світі їх існує не менше 50. Нетарифні обмеження дають країнам більше свободи, оскільки мало регулюються міжнародними організаціями.

Найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є квота або контингент.

Квотуванняабо контингентування– обмеження у кількісному або вартісному виразі обсягу продукції, дозволеної до ввезення до країни (імпортна квота) або вивезення з країни (експортна квота) за певний період.

Режим квотування реалізується шляхом видачі ліцензій. Неліцензійована торгівля забороняється.

Наслідки введення квот на імпорт.

Припустимо, що країна А імпортує цукор. S_d– внутрішнє виробництво цукру,D_d– попит на цукор в даній країні. В умовах вільної торгівлі Р_вн =P_w. За такої ціни D_d>S_d, обсяг попиту лише у розмірі S₀покривається вітчизняними виробниками, а різниця між попитом D₀та пропозицією S₀покривається за рахунок імпорту(Im= D₀ - S₀).

Нехай тепер уряд, прагнучи обмежити обсяги імпорту, встановлює квоту розміром Qтепер обсяг імпорту складе тількиQ, що менше за обсяг імпорту в умовах вільної торгівлі (Q < D0 - S0) загальна пропозиція цукру на внутрішньому ринку з врахуванням імпорту (Sd+ Q).

Отже, за ціни P_wвиникає розрив між попитом і пропозицією – внаслідок кількісного обмеження імпорту частина попиту залишилася незадоволеною. Єдиний спосіб врівноваження попиту і пропозиції – це зростання внутрішньої ціни доP_d.P_dвстановлюється на рівні точки перетину кривої попитуD_dта нової кривої пропозиції на внутрішньому ринку (S_d+ Q).

Наслідки квотування для добробуту.

РзP_w доP_dDзD₀ доD_1, SзS₀ доS₁,Imз (D₀ - S₀) до (D₁ – S₁) = Q .

Споживачі– втрачають: (a+b+c+d+e) – чисті втрати споживачів,виробники– виграють:а –чистий виграш виробників. (c+d) – або дохіддержави, якщо продаються ліцензії, або додатковий виграш імпортерів, якщо вони отримують ліцензії безкоштовно.виграш – виробники та держава, втрати – споживачі.

Отже, чисті втрати для країни від введення квот(b+е).

Таким чином, результати впливу квот та мит на рівень добробуту ідентичні (обсяг ліцензованого імпорту має бути меншим, ніж попит на імпорт на внутрішньому ринку). Різниця: дохід від введення мита завжди отримує держава, а при встановленні квоти дохід повністю або частково належить імпортерам.

Але поступово квота витісняє мито як інструмент обмеження імпорту.

Причини переважання квот над митами:

а) квота – кількісне обмеження імпорту імпортери не можуть розширювати обсяги продаж шляхом зниження цін. Мито не дає такої гарантії;

б) квотування більш гнучкий і оперативний інструмент, оскільки зміна митних тарифів регламентується національним законодавством і міжнародними угодами, а рішення про запровадження режиму квотування, як правило, приймається урядом;

в) шляхом розподілення квот держава може підтримувати конкретні підприємства.

Розглянемо інші види нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі такі як, добровільне обмеження експорту, експортні субсидії, імпортні депозити та демпінг.

Добровільне обмеження експорту(ДОЕ) означає, що країна-імпортер змушує свого партнера (експортера) «добровільно» скоротити свій експорт або в результаті політичного тиску або під впливом погроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, розпочати антидемпінгове розслідування).

ДОЕ так би мовити переносяться з кордонів країни-імпортера до кордону країни-експортера.По суті ДОЕ є тою самою квотою, але яка вводиться не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак, оскільки країни-експортери зазвичай опираються тиску, який чиниться на них, вважається, що ДОЕ як засіб торгової політики є менш ефективним порівняно з квотами.

На сьогодні подібні угоди обмежують експорт автомобілів, телевізорів, текстильних виробів з Японії та нових індустріальних країн до США та країн ЄС.

Основна причина використання: практично не заборонене ГАТТ/СОТ.

Експортні субсидії– це пільги фінансового характеру, що надаються державою експортерам для розширення вивезення їхніх товарів за кордон.Результат субсидій– більш низька ціна на зовнішньому ринку порівняно з внутрішньою.

ГАТТ/СОТ забороняє пряме субсидування експорту (сплата дотацій експортеру), проте мають місце приховані експортні субсидії (пільги в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні).

Наслідки надання експортних субсидій

Щоб експорт збільшувався, ціна має зменшуватися. Субсидія покриває збитки від зменшення цін. Виробникам стає більш вигідно експортувати свій товар, ніж продавати його на внутрішньому ринку S_dза рахунок зростання пропозиції на зовнішньому ринкувнутрішня ціна зростає зP_wдоP_d.

РSзS0доS1, аD зD0доD1. Отже,споживачі– втрачають: (a+b) – чисті втрати споживачів,виробники– виграють: (a+b+c+d+e) – чистий виграш виробників. Важливо: порівняти наслідки субсидування та витрати на субсидію (виплата з бюджету, яку забезпечують платники податків).

Субсидія = розмір субсидії на одиницю товару, що експортується, помножений на обсяг експорту (S₁ – D₁). Навіть, якщо припустити, що внутрішня ціна зросте на всю величину субсидії (що можливо при надзвичайно великій еластичності попиту на імпорт на світовому ринку),витрати державина субсидування експорту – (b+c+d+e+f).

Виграш – виробники, втрати – споживачі та держава. чисті втрати добробуту суспільства– (b+f).

В реальності втрати можуть бути ще більшими. Еластичність попиту на імпорт в країнах-імпортерах не є надто значною, тому внутрішні ціни в країні-експортері зростуть на меншу величину, ніж субсидія, отже, бюджетні витрати будуть більшими, ніж площа (b+c+d+e+f).

Імпортні депозити – внесення імпортерами на безпроцентні рахунки у банках на території імпортуючої країни грошових коштів у валюті контракту в сумі, що дорівнює всій або частині вартості імпортного товару (в Україні не більше 50 %). Це форма завдатку, яку вносить імпортер до банку на строк від моменту набрання договором юридичної сили до моменту проходження товарами через митний кордон країни.

Демпінг– експорт товарів за цінами нижче собівартості; або

Демпінг– експорт товарів за цінами нижчими, ніж існують на внутрішньому ринку країни-експортера. Це форма міжнародної цінової дискримінації.

Можливості виникнення демпінгу:

а) експортні субсидії;

б) монополістична практика (ринкова ситуація, коли еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку є нижчою, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмі-монополісту продавати свої товари на внутрішньому ринку за більш високими цінами, ніж на зовнішньому, де попит є більш еластичним по ціні, а конкуренція більша).

У відповідності з вимогами ГАТТ/СОТ з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може вводити антидемпінгові мита, цьому має передувати спеціальне розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу і збитків від нього. Однак часто фірми, які виготовляють продукцію, що заміщує імпорт, ініціюють антидемпінгові розслідування, коли демпінгу як такого немає, а низькі ціни імпортних товарів пояснюються більш низьким рівнем витрат у іноземних конкурентів.