11) Мала Скіфія

ІІІ ст. до н.е. — період занепаду Великої Скіфії. Причини цього явища, мабуть, були різні, а точніше — існував комплекс причин. Серед них називають суттєві екологічні зміни в степовій частині Східної Європи, що призвели до господарчої та політичної кризи, та ін. Але значна частина фахівців вважає, що в колі причин, що відіграли негативну роль у занепаді Великої Скіфії, на першому місці є сарматський фактор. Під їх потужними ударами володіння скіфів значно зменшуються. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я, степовий, передгірський Крим та Керченський півострів. Саме тут, насамперед, у Криму, була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (Нове місто, поблизу сучасного Сімферополя). Скіфська культура (називають пізньоскіфською) та етнос часу Малої Скіфії досить суттєво відрізнялися від етносу та культури Великої Скіфії. Населення, яке мешкало в Малій Скіфії, було поліетнічним. Окрім скіфів, до нього входили сармати, частина таврського, фракійського населення та ін. Мала Скіфія у Нижньому Придніпров'ї та в Криму була досить могутнім царством, що мало свій флот, карбувало монету, від нього залежали більшість грецьких міст Північного Причорномор'я (зокрема, певний час – Ольвія).

Найбільшого розквіту Мала Скіфія досягла в середині II ст. до н. е. під час правління царя Скілура. У той час Скіфська держава займала велику територію. На сході вона межувала з Боспорським царством, на півдні — доходила до передгір'їв Криму, населених таврами, на півночі скіфи володіли районом Нижнього Дніпра, в тому числі й Ольвією, де Скілур почав карбувати свою монету. На західному узбережжі півострова скіфи захопили порти Керкінітіду і Калос Лімен та ряд грецьких укріплених пунктів, перетворивши їх на фортеці.Особливо посилився натиск скіфів на Херсонес. Нестача власних сил для того, щоб відбити напад скіфів, змусила херсонеситів шукати підтримки ззовні. 179 р. до н.е. був укладений договір між Херсонесом та царем Понту Фарнаком І, у якому Фарнак зобов'язувався допомагати херсонеситам. Новий натиск скіфів на Херсонес в кінці ІІ ст. до н.е. спонукав херсонеситів звернутися по допомогу до царя Мітрідата VI Євпатора, онука Фарнака І. Це звернення поклало початок нового етапу в політичній історії Північного Причорномор'я. Зацікавлений у поширенні свого впливу на північне узбережжя Понту, Мітрідат надсилає у 110 р.до н.е. у Херсонес війська під командуванням Діофанта. Війська Діофанта разом із херсонеситами завдали поразки царю скіфів Палаку (син Скілура) і врятували Херсонес від скіфської загрози. Але після повернення Діофанта до Понту скіфи розпочали новий наступ, і знадобилася ще одна експедиція під керівництвом Діофанта. Цього разу скіфам було завдано ще одного удару, знову були захоплені найважливіші центри Кримської Скіфії — Неаполь і Хабеї. Однак, незабаром скіфи повернули собі ці міста. Також скіфи здійснювали тиск на Боспорське царство.

У II—III ст. н. е. у зв'язку з загостренням внутрішніх суперечностей, натиском сарматів і постійними війнами з античними містами Скіфське царство переживало період економічного і політичного занепаду. Після ряду перемог боспорський цар Ріскупорід III (210—221) остаточно підкорив скіфів і проголосив себе «царем всього Боспору і тавро-скіфів». Тяжкий удар Малій Скіфії завдало германське плем'я готів, яке в 230-х рр. н.е. напало через Південне Придніпров'я на Крим. Остаточно залишки державної організації кримських скіфів було ліквідовано під час гунської навали у 370-х рр. Скіфський світ на півдні України розпадається на окремі поселення, що не були об'єднані єдиною владою, і поступово асимілюється із сарматами, таврами, а також нащадками грецьких переселенців.