6) Бронзовий вік.

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті суспільства. Свою назву вона отримала від штучного металу — бронзи (сплав міді з оловом або свинцем). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н. є. Поступово в XV—IX ст. до н. є. було налагоджено місцеве виробництво. Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в примітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося. У бронзовому віці суттєво впливали на суспільний розвиток такі чинники: зміна кліматичних умов (збільшення вологості); підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї; активізація міграційних процесів.

Саме під впливом цих чинників поглиблюється спеціалізація в господарському житті: на мікрорівні це знаходить свій вияв у самостійному розвиткові металургійного виробництва, на макрорівні —завершується перший великий поділ праці — скотарство відокремлюється від землеробства. У цей час на території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими віруваннями — Степ, Лісостеп та Полісся.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин: 1)помітно зростала роль чоловіка у всіх сферах суспільного життя, що зумовило еволюційну заміну матріархату патріархатом; 2) з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства; 3)з великосімейної громади виокремилася мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти); 4)у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен; 5)ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

7) Ранній залізний вік (X/IX ст. До н.Е. — IV ст. Н.Е.)

Ранній залізний вік — останній період давнини, коли кам'яні знаряддя остаточно поступилися місцем металевим. Залізні знаряддя і зброя забезпечили подальший прогрес суспільства. Дешеве залізо сприяло розвитку сільського господарства, промисловості, військової справи. Ремесло остаточно виокремилося в самостійну галузь. Виникло товарне виробництво, а разом з ним і торгівля, що вийшла за межі окремого племені. Поряд з товарно-грошовим зріс культурний обмін. Одночасно посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши необхідні передумови для виникнення станово-класових відносин та держави. В релігії та образотворчому мистецтві перемогли антропоморфічні уявлення, хоча обожнення звірів продовжувалося. За формальними ознаками залізний вік триває й досі. Другим принциповим явищем цієї доби, що наклало неабиякий відбиток на подальшу долю численних народів давнини, був остаточний перехід значної частини, насамперед, степового населення до кочового скотарства. Саме в цей час починається писемний період історії. Особливу роль у цю добу відігравали кочові народи — кіммерійці, скіфи, таври, численні сарматські племена (зокрема, язиги, аорси, роксолани, алани).

Справжній початок доби раннього заліза на теренах степу України можна пов'язувати з кочовиками-кіммерійцями, в лісостепу – з племенами так званої чорноліської культури (більшість дослідників вважає, що ця культура належить праслов'янам). Але надзвичайно широке розповсюдження залізо отримало лише за скіфської та наступної – сарматської доби. У зв'язку з різкою зміною клімату, який у степовій зоні став надзвичайно посушливим, в Україні виникла нова економічна ситуація і склалися дві культурно-господарські області: в лісостепу та на Поліссі панівною галуззю стало орне землеробство, що спиралося на залізні знаряддя, а приселищне тваринництво перетворилося на придомне зі стійловим утриманням худоби; у степу землеробство стало неможливим, а тваринництво почало розвиватися як кочове. Третьою областю називають Північне Причорномор'я, де грецькі переселенці створили потужні аграрно-промислові та торгово-ремісничі осередки. Вважається, що північнопричорноморські міста сприяли прискоренню політичного, соціально-економічного та культурного розвитку етнічних об'єднань на території України. Кочове господарство існувало на Україні в тісному зв'язку із землеробським.