70. Характеристика суброгації в зобовязальному праві ?

Суброгація являє собою встановлений законом виняток із загального правила про припинення зобов'язання належним виконанням. При цьому обсяг прав, що переходять до суброганта, залежить від обсягу виконаного ним зобов'язання за боржника.

Основні роботи:

1. Саватьє Р. Теория обязательств. – М.: Прогресс, 1972. – С. 382.

2. Трепицын И.Н. Гражданское право губерний Царства Польского и русское в связи с проектом гражданского уложения. Общая часть обязательственного права. – Варшава, 1914. – С. 218-219.

3. Кот О.О. Перехід прав кредитора до третіх осіб в цивільному праві України. - Дис… канд. юрид. наук. 12.00.03. – К., 2002

Основний матеріал

Норми стосовно суброгації містяться у загальних положеннях зобов’язального права (п.3 та 4 ст. 512 ЦК України), хоча самого терміну “суброгація” законодавець не вживає. Водночас спеціальні випадки суброгації передбачені у ч. 3 ст. 528 ЦК України, згідно із якою інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 ЦК України” та ст. 993 ЦК України “Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки”, а також “Права поручителя, який виконав зобов’язання».

Суброгація базується на принципі виконання зобов’язання не лише самим боржником, але і третьою особою. У всіх цих випадках зобов’язання припиняється як виконане, оскільки кредитор одержав те, що йому належало, і тому не може більше нічого зажадати від боржника. З метою надати привілей цій третій особі, законодавець допускає фікцію. “Тільки-но здійснено платіж і право вимоги у кредитора припинилося, воно юридично відроджується у того, хто здійснив платіж. При цьому зберігається той же боржник, ті ж забезпечення, той же характер зобов’язання, ті ж проценти».

Виняток із загального правила про припинення зобов’язання належним виконанням І.Н. Трєпіцин пояснював тим, що при суброгації третя особа здійснює платіж у рахунок виконання зобов’язання, але з наміром не погасити, а зберегти його і при цьому вступити в права і стати на місце кредитора, який отримав задоволення. Таким чином, попереднє зобов’язання залишається в силі, в ньому лише змінюється особа кредитора. Третя особа, вступаючи у права кредитора, отримує належний йому (кредитору) позов з усіма його забезпеченнями: з привілеями, іпотеками і т.д..

Варто відзначити, що інститут суброгації виник ще у XVII-XVIII ст. у французькому цивільному праві. У правовому полі України він з’явився не на порожньому місці і не вперше, а маючи під собою історичне підґрунтя. Як показали проведені нами дослідження історії розвитку

інституту поруки, на території України, а саме в Чернігівській та Полтавській губерніях, у період дії Зводу законів Російської імперії застосовувалася суброгація, причому виключно у правовідносинах поруки - як наслідок виконання поручителем зобов’язання боржника.

Згідно із правом Франції та на думку дореволюційних цивілістів суброгація могла стосуватися виключно грошових зобов’язань. Таке вирішення засновувалося на тому, що виконання зобов’язання кредитору може запропонувати не тільки сам боржник, але і будь-яка третя особа, якщо зобов’язання не має строго особистого характеру, що і має місце при зобов’язаннях грошових.

У сучасному українському законодавстві та в теорії цивільного права склалося дещо ширше у порівнянні з вищенаведеним розуміння суброгації. У першому системному дослідженні цього правового інституту у цивільному праві України, зробленому О.О.Котом, зазначається, що під суброгацією слід розуміти «передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи в результаті виконання нею зобов’язання боржника на користь кредитора в рамках існуючих зобов’язальних правовідносин». Розробники Проекту ЦКУ, даючи визначення цьому поняттю у ч. 2 ст. 619, зазначали, що «суброгацією визнається придбання всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора. Суброгант стає на місце кредитора”. На превеликий жаль, чинний ЦК України такої норми не містить, що утруднює розуміння вказаного правового інструменту та практичне його застосування.

До основних ознак суброгації слід віднести: а) наявність третьої особи, тобто особи, яка чужа для зобов’язання й участі у ньому не бере (щодо поруки поручитель участі у головному зобов’язанні не бере і тому є третьою особою по відношенню до нього); б) виконання зобов’язання третьою особою; в) витіснення із зобов’язання первісного кредитора, обмеження обсягу перехідного права вимоги обсягом виконаного поручителем зобов’язання.