66. Договірні та недоговірні зобовязання

Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (дво- або багатосторонній договір). Недоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юридичних фактів (одностороннього правочину, заподіяння шкоди, рятування майна тощо). Значення такого розмежування полягає в тому, що зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, але, насамперед, домовленістю їх учасників. Зміст недоговірних зобов'язань ґрунтується на законі, односторонньому волевиявленні суб'єкта приватного або публічного права.

Цивільно-правові зобов’язання поділяються на певні групи, які в сукупності складають єдину систему.

- За підставами виникнення виділяються дві групи цивільнх зобов’язань:

- договірні – виникають на підставі договору;

- недоговірні – виникають з інших юридичних фактів.

- В свою чергу ці групи цивільних зобов’язань прийнято поділяти на певні види.

- За правовим результатом на досягнення якого спрямовано укладення договору договірні зобов’язання поділяються на:

1) зобов’язання щодо передачі майна у власність або інші речові права;

2) зобов’язання щодо передачі майна в тимчасове користування;

3) зобов’язання щодо передачі об’єктів права інтелектуальної власності;

4) зобов’язання щодо виконання робіт;

5) зобов’язання щодо надання послуг;

6) зобов’язання щодо спільної діяльності.

- Недоговірні зобов’язання поділяються на види за характером підстави їх виникнення:

1) недоговірні зобов’язання, що виникають з неправомірних дій (зобов’язання, що виникають із завдання шкоди (деліктні зобов’язання), зобов’язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави та зобов’язання, що виникають із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи);

2) недоговірні зобов’язання, що виникають з правомірних дій:

- зобов’язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди;

- зобов’язання, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

- зобов’язання, що виникають із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. і зобов’язання - це завжди існуючі між сторонами

1) договірні зобов`язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав

2) договірні зобов’язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні - виключно імперативними ння абсол

3) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірні зобов’язання виступають тільки у формі відшкодування шкодиушника замість

4) у договірних зобов’язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов’язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди – фізичної особи

67.Множинність осіб у зобовязанні. Види множинності

1. Агарков – Избранные труды по гражданскому праву;

2. Иоффе – Обязательственное право;

3. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності та інші.

Основний матеріал:

До кола учасників цивільних відносин і цивільно-правових зобовязань входять фізичні і юридичні особи як субєкти цивільних прав і обовязків.

Сторонами зобовязання як правовідношення відповідно відповідно до ч.1 ст.509 ЦК є боржник і кредитор. ( у ГК – управнена і зобовязана сторона).

У зобовязанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно декілька осіб.

Залежно від того має місце множинність осіб на одній із сторін чи на кожній із сторін, розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб.

Активна множинність – на стороні кредитора є кілька осіб, кожна з яких має право вимагати від одного боржника виконання зобовязання у певній частці.

Пасивна – кілька осіб на стороні боржника за наявності одного кредитора.

Змішана – один чи кілька кредиторів і кілька боржників.

ЦК України передбачає можливість існування двох видів зобовязань із множинністю осіб: часткові і солідарні.

Часткові – кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обовязок у рівній частці.

Солідарні – зобовязання, які характеризуються солідарним обовязком або солідарною вимогою.

Виділяють також субсидіарні зобовязання, в яких має місце множинність осіб на стороні боржника. Субсидіарний боржник виконує зобовязання у разі неможливості виконати зобовязання основним боржником.

Агарков – Избранные труды по гражданскому праву; Иоффе – Обязательственное право;

Характеризується в літературі як певне ускладнення у зобов’язальних правовідносинах, пов’язане з появою:

А) кількох кредиторів та/або боржників з однаковими правами/обов’язками (солідарна множинність);

Б) основного і додаткового боржника – субсидіарна множинність;

В) кількох кредиторів або боржників з частковими правами/обов’язками (часткова множинність).

Допускається також множинність одночасно і на стороні кредитора, і на стороні боржника. Законодавчим підґрунтям є ст. ст. 540-544 ЦК України.

Особливої актуальності питання множинності осіб набуло у зв’язку із застосуванням в практичній сфері такого способу забезпечення зобов’язань як порука у контексті порядку заявлення вимоги до основного та додаткового боржника. Так, при солідарній множинності кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з боржників – чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред’являти свої вимоги, що знаходить підтвердження у судовій практиці.

При субсидіарній множинності перед тим, як заявити вимоги до поручителя, кредитор повинен звернутися до основного боржника. Відмова останнього від задоволення цієї вимоги або неотримання на неї відповіді в розумний строк дають кредитору право звернутися з позовом до поручителя.

Порука може бути також частковою, що виникає тоді, коли поручитель поручився не за все зобов’язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10 000 грн. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.