63. Загальна характеристика вчення про зобов'язання.

Основні роботи:

1. Агарков М.М. Обязательства по советскому гражданскому праву.

2. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950.

3. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975.

4. Гавзе Ф.И. Обязательственное право: Общие положения.–Минск, 1968.

5. Толстой В.С. Исполнение обязательств. – М.: Юрид. лит., 1973.

6. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. Дзери О.В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.

7. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005.

8. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві (загальні положення) . – К.: Юстиніан. – 2007.

9. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Дис... докт. юрид. наук. — К. 2006.

10. Беляневич О.А. Теоретичні проблеми господарського договірного права: Дис... д-р. юрид. наук. — К., 2006.

11. Отраднова О.О. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 2009.

Основний матеріал

За словами відомого французького вченого Рене Давида, зобов'язальне право вважається центральним розділом цивільного права, головним об'єктом юридичної науки, який завдяки своєму великому практичному значенню є об'єктом постійної уваги юристів.

Як зазначає Н.С. Кузнєцова, зобов'язальне право і за своїм значенням у системі цивільно-правових норм, і за обсягом правового матеріалу виходить далеко за межі звичних уявлень про правовий інститут і фактично є структурованою підсистемою, підгалуззю цивільного права. Як підгалузь цивільного права (поряд із такими підгалузями, як речове право, право інтелектуальної власності, спадкове право, міжнародне приватне право) зобов'язальне право розглядається і вченими інших пострадянських держав (Суханов Е.А., Сулєйменов М.К., Басін Ю.Г. та ін.).

Системно-структурна побудова норм зобов'язального права дає підстави поділяти його на три частини: загальні положення про зобов'язання, загальні положення про договір та окремі види зобов'язань, що в cвою чергу охоплюють низку тісно пов'язаних між собою субінститутів.

Зобов'язання (obligatio) з часів римських юристів (попри те, що з'явилося воно значно пізніше від речових правовідносин) і до наших днів завдяки своєму значенню в регулюванні цивільних майнових відносин завжди було предметом пильної уваги не лише законодавця, але і представників науки цивільного права.

Поняття зобов'язання пройшло в своєму історичному розвитку тривалу і складну еволюцію, і нині воно не лише далеко не те, чим було на початку свого існування в римському праві, але і відрізняється за окремими своїми характеристиками від того зобов'язання, яке понад 80 років існувало в радянському і пострадянському цивільному законодавстві (до прийняття ЦК України).

64. Поняття та правова природа зобов'язання в цивільному праві України.

Основні роботи

1. Синайский В.И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002

2. Майданик Р. Поняття зобов'язання в цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 3. — С. 68-71

3. О.С.Іоффе у роботі «Обязательственное право» (1975

Основний матеріал

Ще В.І. Синайський вказував на те, що термін «зобов'язання» має кілька значень, а саме: ним позначається право кредитора, обов'язок боржника, акт укладення зобов'язання і власне правовідношення

Сібільов пропонує визначати договірне зобовязання як відносне правовідношення, що триває між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, котрі не є учасниками зазначеного правовідношення.

У різних значеннях цей термін вживається і в сучасному законодавстві та в спеціальній літературі. Зокрема, в Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. вживається термін «казначейське зобов'язання» для позначення державного цінного папера. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. розуміє зобов'язання як заборгованість підприємства.

Іноді термін «зобов'язання» вживають у значенні боргу, обов'язку. Так, у Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. іпотечний борг розуміється як основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

Легальне визначення поняття цивільно-правового зобов'язання встановлене в ЦК України, який визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509).

Як бачимо, вперше в законі цивільно-правове зобов'язання визначається як правовідношення. До цього воно харакризувалося як правовідношення лише в науковій та навчальній літературі.

Як правовідношення, що має всі ознаки цивільного правовідношення, зобов'язання наділене, крім того, низкою притаманних лише йому особливих ознак, на які звертали увагу в своїх працях багато вчених, зокрема, Г.Ф .Шершеневич, В.І. Синайський, М.М. Агарков, О.С. Іоффе та інші. Зокрема, О.С.Іоффе у роботі «Обязательственное право» (1975) надав наступне визначення: «зобов’язанням є закріплене цивільним законом суспільне відношення з переміщення майна і інших результатів праці, в силу якого одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення визначених дій і пов’язаного з цим утримання від здійснення визначених інших дій».

До головних особливостей зобов'язання як правовідношення, що дозволяють відрізнити його від інших цивільних правовідносин (передусім речового правовідношення), загалом належать:

а) майновий характер правовідношення, на відміну від немайнових цивільних правовідносин. Питання про майновий характер зобов’язальних правовідносин залишається дискусійним в науці цивільного права. Проти недопущення зобов'язань із немайновим інтересом виступав ще Г.Ф. Шершеневич. Серед вчених, які вважають, що зобов'язальні правовідносини мають винятково майновий характер слід назвати також Г. Дернбурга, О.С. Іоффе, М.І. Брагінського та інших.

На думку Т.В.Боднар ця ознака наявна і тоді, коли йдеться про види об'єктів, що мають товарну, але не обов'язково речову (матеріальну) форму, — результати послуг, майнові права, деякі нематеріальні блага. В сучасній літературі окремі автори не лише підтримують, але і розвивають думку щодо існування цивільних зобов'язальних правовідносин немайнового характеру. На думку Р. Майданика, зміст зобов'язального правовідношення можуть складати винятково умови немайнового характеру;

б) протиставлення управненій особі (кредитору) конкретної зобов'язаної особи (осіб), що обумовлює відносний характер зобов'язального правовідношення, на відміну від речових прав, передусім, права власності, в якому управненій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (абсолютний характер правовідношення). Саме тому в зобов'язальному відношенні, писав В.І. Синайський, не може бути того безпосереднього панування управненої особи над речами, що його дає речове відношення. Саме тому зобов'язальне відношення відрізняється від речового за об'єктом: у першому випадку об'єктом буде дія боржника, в другому — річ;

в) зобов'язання закріплює (опосередковує) переміщення матеріальних благ (майна, майнових благ), тоді як речові правовідносини закріплюють присвоєння матеріальних благ. Якщо керуватися з того, що нормами зобов'язального права оформлюється економічний обіг майна і майнових благ, що мають характер товару (товарообмін), тобто оформлюється динаміка цивільних відносин. В юридичній літературі цивільні відносини економічного обігу іменують ще динамічними цивільними відносинами;

г) зобов'язанню притаманний активний характер поведінки зобов'язаних осіб (обов'язок боржника вчинити певні дії на користь кредитора), тоді як для речових правовідносин характерною є пасивна поведінка (обов'язок утриматися від порушення речових прав)