60. Захист права власності.

Основні роботи:

1. Дзера Ірина Олександрівна. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні

Основний матеріал

Види способів захисту права власності:

* речово-правові (захист абсолютного права)

* зобов’язально-правові (захист у договірних відносинах)

Більш детальна класифікація:

1. основні речово-правові способи: віндикаційний і негаторний позов;

2. допоміжні речово-правові: позови про визнання права власності і про виключення майна з опису;

3. зобов’язально-правові (в договірних і деліктних зобов’язаннях)

4. спеціальні способи захисту: визнання правочину недійсним, захист співвласника, захист прав власності безвісно відсутніх та оголошених померлими осіб.

Правова природа позову про виключення майна з опису неоднозначна, його розглядають як різновид: а) віндикаційного, б) негаторного позову, в) позову про визнання права власності.

Проблема: розмитість підстав для застосування захисту права власності:

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. (386 ЦК)

Це створює передумови для зловживання правом на захист

(!) Спеціальний спосіб захисту права спільної часткової власності: У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. (362 ЦК)

Практична проблема: суди не мають таких депозитних рахунків.

Визначено такі цивільно-правові способи захисту речових прав:

• речово-правові — ті, що спрямовані на захист речових прав та не пов'язані із якимись конкретними зобов'язаннями, а спрямовані на відновлення належних особі речових прав, або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав (віндикаційний позов, негаторний позов, позов про визнання права власності, вимога про виключення майна з-під арешту (вилучення майна з опису), визнання недійсним правового акта, що порушує право власності тощо).

• зобов'язально-правові — ті, що є певними видами зобов'язань та спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання. Через це ми більше уваги приділимо саме речово-правовим способам захисту речових прав.

Під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу неволодіючого власника чи особи, яка володіла цим майном на законних підставах (титульний володілець), до фактичного володільця про повернення утримуваного ним майна в натурі.

Негаторний позов — це вимога власника чи титульного володільця, до третіх осіб, про усунення перешкод у здійсненні повноважень з користування та розпорядження. Негаторний позов можливий лише у разі, якщо власник чи титульний володілець і третя особа не перебувають у зобов'язальних відносинах щодо спірної речі, а також якщо здійснене правопорушення не призвело до припинення суб'єктивного права власності чи іншого речового права.

До речових позовів належать:

• вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);

• вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);

• вимоги власника про визнання права власності.

Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на Договорах, але можуть ґрунтуватись і на позадоговірних зобов'язаннях. До зобов'язально-правових позовів належать позови:

• про визнання правочинів недійсними;

• відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

• повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);

• повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві договорів (оренда, схов, застава).

Цивільний кодекс України передбачає також захист права на володіння осіб, які не є власниками, але відкрито, безперервно і добросовісно володіють чужим майном як своїм, їм надається захист проти третіх осіб, які не є власниками майна або не мають права на володіння через інші законні підстави.

Будь-яке суб’єктивне право має реальне здійснення лише тоді, коли воно може бути захищене або самою особою, або дією компетентних органів та осіб.

Право на захист.

Проблема захисту цивільних прав у контексті змісту суб’єктивних цивільних прав розглядалася.

Суб’єктивні цивільні права – набір, сукупність можливостей:

* можливість уповноваженої особи здійснювати право власними діями;

* можливість вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи (право на чужі дії). Притаманне для зобов’язальних відносин більшою мірою;

* можливість звернутися до компетентних та інших державних органів з метою захисту порушеного, оспорюваного права чи права, що не визнається (право на захист).

В.П. Грибанов «Пределы осуществления и защиты гражданских прав», 1979 год.

Аналіз чи право на захист – невірно зводити лише до права звернутися, процесуальне право – право на позов.

У матеріальному розумінні право на захист являє собою можливість застосування до порушника цивільного права заходів примусового впливу (Грибанов).

Зміст суб’єктивного права на захист:

* можливість управомоченої особи використовувати дозволені законом способи власного примусового впливу на правопорушника (захищати належне власними діями фактичного порядку – самозахист цивільних прав);

* можливість застосування безпосередньо самою управомоченою особою заходів оперативного впливу (оперативні санкції);

* можливість звернутися до компетентних державних чи інших органів з вимогою спонукати зобов’язану особу до певної поведінки.

Класифікація видів правоохоронних заходів:

* заходи фактичного характеру, що застосовуються самою управомоченою особою (вчинення дій в межах необхідної оборони, крайньої необхідності);

* правоохоронні заходи юридичного впливу, що є заходами юридичного впливу, але застосовується самою управомоченою особою (оперативні санкції);

* правоохоронні заходи державно-примусового характеру, застосування яких входить до компетенції відповідних органів (державних чи інших).

Цивільно-правові санкції як засоби цивільно-правової відповідальності:

* визнання права;

* поділ майна (можна сказати, що це санкція, але застосовується з метою захисту);

* повернення сторін у первісний стан.

Суб’єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість управомоченої особи використовувати заходи правового характеру з метою поновлення порушеного права, а також припинення дій, що його порушують.

Зміст права на захист – комплекс норм цивільно-матеріального і цивільно-процесуального права, що встановлюють зміст правоохоронних заходів, підстав для їх застосування, коло суб’єктів, уповноважених на його застосування, процесуальний і процедурний порядок застосування цих заходів (процесуальна складова), матеріально-правові і процесуальні права суб’єктів, по відношенню до яких застосовуються ці заходи.

4. Форми захисту цивільних прав.

Форми захисту цивільних прав – процесуальний порядок захисту цивільних прав:

* юрисдикційні;

* неюрисдикційні.

Юрисдикційна форма захисту.

Передбачає можливість здійснення суб’єктивних цивільних прав шляхом звернення до уповноваженого державного чи іншого органу.

Включає:

1) захист порушеного права в судовому порядку;

2) захист в адміністративному порядку.

Неюрисдикційна форма захисту: захист цивільних прав самостійними діями через вчинення фактичних дій (самозахист) і застосування оперативних дій (оперативні санкції).

5. Поняття «самозахисту». Межі його здійснення.

Самозахист – цивільне право вчинення управомоченою особою незаборонених законом дій фактичного характеру, спрямованих на охорону його особистих або майнових прав та інтересів.

Це дії не лише у власному інтересі, але й для захисту дій третіх осіб.

Самозахист – це дії фактичного характеру. В літературі: не лише фактичні, але і будь-які інші односторонні дії, що допускаються законом з метою забезпечення цивільних прав.

Фактичні дії + оперативні санкції – висловлена позиції щодо самозахисту.

Межі самозахисту.

Застосування заходів самозахисту підпорядковується загальним нормам і принципам цивільного права. Не можна порушувати права і законні інтереси третіх осіб способом, небезпечним для оточуючих, заходами, що суперечать моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту:

* необхідна оборона;

* крайня необхідність.

Ознаки заходів оперативного впливу:

* мають охоронний характер (правозахисний характер) – реакція на порушення права;

* односторонній характер: дії однієї особи;

* встановлюються певні гарантії адекватного застосування: застосовуються, якщо це передбачено законом чи договором, але не самочинно;

* за особою, чиї права порушено, є вибір: чи застосовувати оперативні санкції, чи звернутися до суду.

Види оперативних санкцій:

* пов’язані із виконанням зобов’язань за рахунок боржника;

* пов’язані із забезпеченням зустрічного виконання;

* дії, пов’язані із відмовою вчинити певні дії в інтересах належного контрагента.