47 Особливості тлумачення односторонніх правочинів та договорів

ОСОБЛИВОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ ОДНОСТОРОННІХ ПРАВОЧИНІВ

Як уже зазначалося, ст. 213 встановлює загальні правила тлумачення правочинів. Утім, кажучи про односторонні правочини, необхідно згадати, що деяким із них є притаманними особливості тлумачення. Ці особливості, зокрема, викладаються у ст. 1256 Цивільного кодексу України – тлумачення заповіту. Заповітом, відповідно до ст.1233 Цивільного кодексу України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Особливості тлумачення заповіту обумовлюються тим, що разом із загальними правилами тлумачення (воно здійснюється заповідачем), зміст заповіту може тлумачитися й іншими особами. Цими особами є спадкоємці.

Проте, спадкоємці мають право тлумачити заповіт тільки після відкриття спадку, тобто після смерті спадкодавця. Таким чином, тлумачення заповіту може бути здійснено у два етапи: на першому етапі – заповідачем, на другому – спадкоємцями. Одночасно тлумачити заповіт ці суб’єкти не можуть, оскільки заповідач, як особа, що уклала правочин, має пріоритет. Спадкоємці ж є додатковими суб’єктами тлумачення, оскільки таке право у них виникає тільки після настання певного юридичного факту – відкриття спадку.

Тлумачення заповіту спадкоємцями може мати місце тоді, колиукладений заповіт не має суперечностей, позбавлений неточностей і не викликає жодних сумнівів щодо його змісту та волі спадкодавця. Такий стан гарантує відсутність спору між спадкоємцями, і кожен із них може здійснити правильне тлумачення.

У зворотному випадку, якщо є наявність спору між спадкоємцями, заповіт не може бути ними однозначно розтлумачений. Спір може виникнути внаслідок незрозумілого для спадкоємців змісту заповіту, якщо він має суперечливий характер, і таке інше. Нормою ст. 1256 Цивільного кодексу України передбачається подібний варіант і встановлюється правило поведінки для даного випадку. Частина 2 цієї статті має характер відсилання, і встановлює, що у разі виникнення спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України(тобто у порядку, загальному для всіх правочинів).

При цьому, суд має звернути обов’язкову увагу на загальноприйняте значення слів і термінів, а також використовувати однакове значення для всіх слів і понять. Якщо буквальне значення термінів і понять не дає можливості з’ясувати зміст окремих частин заповіту, то їх зміст визначається порівнянням певної частини заповіту з іншими його частинами, усім його змістом і дійсними намірами заповідача.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК, яка визначає загальні правила тлумачення правочинів, про які йшлося у попередніх главах підручника. Крім того, в разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також тилові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на них (ст. 637 ЦК).

Тлумачення змісту правочину — це з’ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин.

48. Вчення про особисті немайнові права : історія та сучасність