Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vse_voprosy_v_odnom_fayle_krome_s_10-22_i_72_i.doc
Скачиваний:
141
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
1.54 Mб
Скачать
  1. приватне право, поняття та ознаки

Привáтне пр́аво— це сукупність правових норм різних галузей права (підсистема), предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою переважно диспозитивного методу регулювання.

До приватного права відносять насамперед норми цивільного права. Тут юридичний пріоритет (на відміну від норм публічного права) у питаннях реалізації приватних інтересів, ініціатива залежить від волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, недержавних суб'єктів господарювання, а регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії таких суб'єктів.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а, більш того, відокремленні від державної влади і тому є «приватними».

До ознак приватного права можна віднести такі:

Його галузі регулюють рівносторонні відносини між рівними, юридично непідпорядкованими суб'єктами.

Його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб'єкти задовольняють приватний (особистий, недержавний) інтерес.

За своїм призначенням воно визначає сферу свободи індивіда і створено для її реалізації ( а державно-правовий порядок створюється засобами публічного права для забезпечення, охорони, захисту відновлення прав і свобод особи, яка задовольняє приватні інтереси у сфері, що є вільною від необґрунтованого державного втручання).

Суб'єкти самостійно здійснюють волевиявлення. Це означає, що приватно правові відносини можуть регулюватися, і відповідні права та обов'язки сторін можуть встановлюватися декількома суб'єктами за їх власною ініціативою. При цьому застосовується договірна форма встановлення суб'єктивних прав і обов'язків.

Використовується диспозитивний метод, децентралізований, що означає координаційні способи впливу, придатні для регулювання горизонтальний відносин між юридично рівними особами. Головним правовим інструментарієм таких галузей виступає дозвіл. Основним типом правого регулювання ж загальнодозвільний )суб'єкти правомочні в приватноправовій сфері робити все, крім того, що прямо заборонено законом).

Відносини між суб'єктами приватного права мають як майновий, так і немайновий, особистий характер.

2.критерії розмежування приватного ы публічного права

Держава в приватних відносинах може існувати чи бути відсутньою,

питання розмежування приватного та публічного права – Ульпіан – критерій інтересу. цивільне право поділялось на публічне і приватне

публічне – те, що відноситься до інтересів держави,

приватне – те, що відноситься до інтересів особи.

Підходів до критеріїв розмежування було досить багато. Черепахін – класифікація ідей стосовна поділу права на публічне і приватне на 2 групи:

1. матеріальний (теорії):

2. формальний критерій (теорії).

Представники матеріальних теорій:виходять із змісту відносин, що є предметом публічного, а які приватного права.

Представники формальних теорій критерій – засоби чи способи правового регулювання, увага на форму, а не на зміст.

Матеріальні:

а) в основу диференціації покладено суб’єктний склад: якщо ФО, згодом корпорації – приватне право, Держава – публічне право. Це підхід практикувався, але не став загальновизнаним.

б) інтереси: майнові або особисті, майнові регулюються приватним правом, а особисті – публічним. Ця теорія була актуальною до сучасного етапу, переважала над теорією а).

2. формальні теорії

а) теорія захисту: публічне право – охороняється за ініціативою державної влади (адміністративне, фінансове, кримінальне), а приватне – за ініціативою приватної особи ( цивільне, сімейне, земельне, трудове в сучасному праві). цей критерій враховує стан порушення прав.

б) теорія статусу суб’єктів: різниця у статусі суб’єктів ПВ: приватне право регулює відносини, що виникають між рівними суб’єктами, а у відносинах, що регулюються публічним правом держава має владу над контрагентами, диктує волю іншим суб’єктам правовідносин, це відносини влади та підпорядкування.

Більшу актуальність мають формальні торії.

Покровський «Основные проблемы гражданского права», 1917 опублікована - критерії розмежування публічного та приватного права.

в 19 ст. дуже багато теорій – тому хотіли відмовитись, в кожного своя позиція, істини не віднайти, універсального критерію немає, стан наукової втоми у цій галузі.

3. предмет цивільно правового регулювання, особливості сучасного підходу

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, що виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочність власника, регулює відносини, пов'язані з оплатою (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких виступають нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, що виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності.

Більшість авторів включає відносини інтелектуальної власності у склад особистих немайнових відносин.

4. Методологія цивільного права в учасних умовах

Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, які характеризуються юридичною рівністю сторін, а також можливістю врегулювання цих відносин останніх, на свій погляд, за винятками які є встановленими цивільним законодавством.

Цей метод отримав назву - метод диспозитивності.

Метод диспозитивності характеризується низькою особливостей, якими є :

1) юридична рівність суб’єктів цивільного права - усі учасники цивільних правовідносин є юридично незалежними, самостійними та непідвладними один одному;

2) диспозитивність суб’єктів - самостійно визначають характер своїх відносин у межах чинного законодавства, здійснюють свої права на власний розсуд, самостійно обираючи найбільш доцільний варіант поведінки;

3) вільне волевиявлення суб’єктів означає самостійну, на власний майновий ризик діяльність, спрямовану на задоволення прав та інтересів суб’єктів;

4) майновий характер цивільно-правової відповідальності полягає в обов’язку правопорушника відшкодувати збитки, завдані іншій особі в повному розмірі та майновій (грошовій) формі.

5. Принципи цивільного права

Принципи права –загальні засади цивільного законодавства, закріплені в ЦК, неможливо передбачити всі види правовідносин, які є динамічними, принципи були закріплені для договірного права, а не для всього ЦК, потім були перенесені в загальні положення,

новітні принципи, які були предметом нещодавніх досліджень:

принципи договірного права: добросовісність, розумність Бондар «Договірні зобов’язання в ЦП», ст. 109 – 135, принцип свободи договору 38 – 49,

Бербено «Проблеми договірного права в Україні»,

3.. Функції цивільного права.

Л! слід виділяти компенсаційну: через неї виявляється особливість ЦП (адже регулятивна, охоронна, захисна функції притаманні багатьом галузям права). Суть цієї функції: особа, яка порушила суб’єктивні права,

6. Функції цивільного права

Фуннкції цп- це певні напрямки впливу цив.-прав. норм, обумовлені змістом суспільних відносин (власності товарно-грошових, особистих немайнових), що включені до предмета цивільно-правового регулювання.

Ф. 1) регулятивна; 2) охоронна; 3) попереджувально-виховна; 4) попередж.-но-стимулююча.

1) – забезпечує врегулювання нормами цивіл. права відносин власності, товарно-грошових а також особисто немайнових.

2) – забезпечує захист порушених суб’єктивних майнових і особистих прав.

3) – тісно пов’язана з охоронною. Може здійснюватися лиш відносно правопорушників, чия поведінка заслуговує на засудження.

4) – зміст полягає в стимулюванні різними цив.-прав. засобами; необхідної суспільству і державі поведінки громад. та організацій.

7. Система сучасного цп

норма – інститут – підгалузь – система ЦП (пандектна)

пандектна система ЦП ( в Німеччині): ЗЧ і ОЧ

норма права – інститут - сукупність схожих норм права (правочинів, позовної давності, представництва, власності, зобов’язань). У ЦП побудова лише за допомогою інститутів і галузей – недостатньо, тому виокремлюють підгалузі – договірне (зобов’язальне), на сьогодні говорять про підгалузь права власності.

В рамках самого зобов’язальна права поділяється на ЗЧ і ОЧ, ЗЧ: забезпечення виконання зобов’язань, виконання, припинення, ОЧ: договірні конструкції (різні види договорів), делікти (з правомірних дій ( публічна обіцянка винагороди), так неправомірних ( заподіяння шкоди).

До ЗЧ:

• інститут суб’єктів (інститут осіб),

• інститут об’єктів,

• інститут правочинів,

• представництва,

• позовної давності,

До ОЧ:

• права власності,

• особистих немайнових прав,

• речових прав,

• інститут ІВ,

• договірного права,

• не договірних зобов’язань,

• інститути спадкового права.

Особливість пандектної системи: всі норми, які містяться в ЗЧ стосуються всіх інших інститутів: Напр., інститут правочинів стосується всіх договорів, що знаходяться в ОС, інституту спадкування, правочини ПІВ; застосовуючи норми

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]