1.3. Культурологія права

Культурологія (культурознавство, теорія культури) права – це наука про множину культур які відображаються у праві. У цілому право характеризується багатьма видами (множиною) культур (культура не існує абстрактно, а лише у множині). Проте не сумарна кількість видів культури визначає право, оскільки це — здобутки загальнолюдської культури. Йдеться про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної окремої культури, які мають пряме або хоча б дотичне відношення до права.

Зміст культурології права полягає у дослідженні такого явища, як спектр культур у праві. Річ у тім, що кожен з видів культури не впливає на право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії культур. Адже між усіма видами культури існують спільні структурні елементи. У кожній культурі вони відіграють певну роль. Внаслідок цього можливе виникнення культурних конфліктів у праві, які можна розв’язати методом врівноваження (згладжування). Суть цього методу полягає в тому, щоб у конкретній ситуації надати перевагу лише одному, більш важливому для неї елементу культури, нехтуючи іншими. Це означає, що вимушено створюються культурні східці, які ще називають ієрархією культур. Вона залежить від ступеня важливості кожного структурного елемента конкретного виду культури для певної норми права.

Предметом культурології права є загальні і спеціальні закони розвитку права як феномена культури; система знань про сутність, суспільне призначення культури у формуванні права, їх зв’язки з іншими соці­альними явищами; загальні закономірності виникнення і розвитку права, вплив різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та реалізацію, утворення культурно-правової реальності.

Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності досліджуваних явищ вивчає наука, яка сутність і призначення цих явищ. Тобто культурологія права — проблемна, суспільна, філософсько-юридична, теоретична наука, яка має власний предмет. Загалом — це вступ до права, до філософії права. Культурологія права впливає на юридичну думку особи, формує її мислення і стимулює справжню правотворчість. Вона характеризується нескінченним процесом розвитку думки у пізнан­ні явищ. Для цього потрібні високий рівень абстрактності, творче теоретичне мислення, уміння досліджувати духовні та моральні норми. Завданням культурології права є створення теорії “мирного співіснування” всіх видів культури з метою блокування протиріч між їхніми складовими елементами, які формують національне право.

Культурологія права ґрунтується на основних спеціальних і загальних принципах. Основним спеціальним принципом є єдність права, культури і моралі (узгоджена з природними нормами) та необхідність (постійні вимоги суспільства) регулювання правовідносин.

Такі традиційні принципи позитивного права, як демократизм, гуманізм, справедливість, рівність усіх перед законом, науковість, законність тощо, здебільшого відповідають загальним принципам культурології права. Однак у культурології права їх треба розглядати у контексті культури, враховуючи досягнення народу в кожному напрямі діяльності.

Культурологія права виконує певні функції, серед яких найвагоміші такі: відображення культурних парадигм та тенденцій у праві; пояснення процесів перетворення стихійного у правові норми; втілення національних ідей у право; відображення соціокультурної ситуації у правовому регулюванні; формування у громадян ціннісної правової орієнтації.

Мета культурології праваполягає у виявленні правових аспектів усіх видів культури з метою формування цінних позитивних юридичних норм професійної культури юриста. Ця мета завжди актуальна, оскільки будь-яка діяльність неможлива без культури, а точніше, без єдності її видів. У цьому й виявляється універсальне значення культурології права.

РОЗДІЛ 2. Предмет юридичної деонтології