6.6. Наукова культура юриста

Наукова культура юриста— це ступінь творчого пізнавального процесу професійної діяльності як духовного явища, накопичення знань та ефективної наукової абстракції для постановки, вибору й розв’язання проблеми нормативної діяльності людини у правовому полі.

Компоненти: формування юридичних версій за допомогою практичного досвіду, емпіричного рівня дослідження та ролі відчуттів, розчленування цілого на частини, виведення наукової гіпотези як початкового стану створення конкретної правової теорії; вибір наукових принципів дослідження за допомогою власного теоретичного рівня підготовки, здатності до наукового пошуку, використання природних законів та визнання (в окремих місцях) надприродної сили; формування логічних висновків за допомогою творчого виконання повсякденного мислення, сприймання критики, невпинного пошуку істини як гармонійного цілого; використання експериментальної перевірки висновків за допомогою юридичного експерименту, опори на факти та їх перевірка.

Принципи:дослідницька активність і наполегливість, нестандартність пізнання, інтелектуальна власність, простота у вирішенні завдань, природна закономірність дій, синергетичність, езотеричність, випереджувальність.

Функції:розкриття власних здібностей і пізнавальних можливостей, вироблення цілісного відношення досвіду, пошук нових світоглядних орієнтацій, здійснення пошуку проблем і складних завдань, безкорисливе служіння ідеалам наукової істини, запобігання фальсифікації і практичного плагіату, уміння відстоювати свої наукові принципи і протистояння науковій моді, сприяння розширення наукових норм людини, приведення власних знань у користь для людства.

Довідка:наука — це соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб’єктивності).

Звідси: загальною межею науки як системи знань є опис, пояснення та прогнозування процесів та явищ дійсності, які становлять предмет її вивчення, на основі відомих і тих, що відкриваються нею, законів.

Примітка: базовими принципами науки є детермінізм, ідея об’єктивних закономірностей, наявності універсальності законів, що припускають певну єдинообразність спричинності в організації буття; припущення математичності світу; ідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць явищ типу атомів: чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) та трансформізму (вивчення об’єктів через аналіз їх змін); вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за наявності відповідних умов; а також канали раціоналізму та визнання сталої цінності істинного знання, збереження його основного змісту в історії розвитку науки, певної спадкоємності результатів творчості.

Нюанс: не треба вважати себе носієм істини в останній інстанції; наука не заперечує наявність скритих природних і надприродних сил.