4.2. Поняття правничої етики

Методологічну основу професійної культури юриста становить правнича етика, предметом дослідження якої є мораль — реальне явище, що виправдовує своє призначення тоді, коли чогось вимагає від людини, дає певний ідеальний взірець, у чомусь навіть перевершує реальний стан людської поведінки. Тобто мораль не пасивна, а існує як певні вимоги. Мається на увазі органічна єдність загальнолюдських і національних морально-етичних цінностей.

Професійна культура юриста ґрунтується на морально-етичних та правових нормах. Виходячи з теорії права, розглядає співвідношення між нормами права і нормами моралі з позицій єдності, відмінності, взаємодії, протидії. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Тут похибка виражає суб’єктивне розуміння природних норм і вироблення на цій основі власної норми, яка поступово сприймається суспільством. Є різниця між чинними природними діючими законами людського суспільства і законами штучними — юридичними та моральними, що мають конвенційний характер, хоча і неоднаковий в праві і моралі.

Правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімає з людини тягар індивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір. Навіть у позитивному праві це недопустимо, оскільки юрист чинитиме шаблонно, однотипно, без внутрішнього переконання. Людині властиво бачити у праві установку, яка залежить від особистої волі та думки, складової частини моральної субстанції. Звідси її прагнення вплинути на право у розумінні наближення до моральних ідеалів.

У дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. Природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних установок, які випливають із природи людини та суспільства. Іншими словами, правнича етика, керуючись здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б удосконалювали, наближали позитивне право до природних норм службової поведінки юриста.

Морально-етичні норми професійної культури юриста пов’язані з людською психологією, яка сформувалася внаслідок правової соціалізації. Ці норми характеризуються значною індивідуальністю залежно від ступеня соціа­лізації. Для професійної культури соціально-етичні норми цінні тим, що вони або позбавлені альтернативності взагалі, або вибір юристом альтернативної норми однаково спричиниться до позитивної оцінки його дій.

З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна мораль юриста, основою якої є правова мораль.

Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела здійснює правову діяльність, приймає правові рішення, активно включається у процес розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.

Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією, здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі.

Правнича етика загалом досліджує юридичний процес, який включає навіть ті моменти, коли відсутні дії юриста. Тобто на основі законів логіки, особливо юридичної логіки, можна вивести закономірності юридичної етики, дійти очікуваного результату. Іншими словами, правнича етика обґрунтовує існування й поза свідомістю, почуттями та професійною діяльністю юриста, хоча основою є ефективність реалізації юристом норм права.

Правнича етика властива не лише спеціалістам у галузі права, а й тим особам, які перебувають у певних правових відносинах. Наприклад, громадянин України, перетинаючи кордон як турист, отже, і як суб’єкт права, певною мірою зазнає впливу правової етики. Цей вид етики не обов’язково професійний, юридичний, а передусім універсальний для всіх правослухняних громадян.