10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.

Філософські категорії – загальні структури або властивості сущого – речей, процесів, живого, ідеальних предметів (всього, що створює світ); загальні форми мислення. Проблема систематизації категорій завжди посідала чільне місце і їй приділялось багато уваги. Так, в античності Арістотель виділив і систематизував десять категорій – "сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання". Чомусь не ввійшли до цієї системи такі категорії, як "матерія", "форма", "причина"і "ціль". В новий час сформував свою систему категорій І. Кант. До неї ввійшли – «кількість», «якість», «відношення», «модальність». Гегель уперше ввів динамічну систему категорій. Вона розвивалась, у ній категорії були пов'язані єдністю походження й розвитку, що обумовлювався силою внутрішніх суперечностей. На жаль мислення у нього розвивалося з самого себе і категорії розглядалися як самостійні творчі сутності. Діалектико-матеріалістична філософія розуміє категорії як загальні форми пізнавально- світоглядного ставлення людини до природи, суспільства і свого власного буття. Категорії — це відображення об'єктивного в суб'єктивному. Тому вони об'єктивні за змістом і суб'єктивні за формою. Вони універсальні й необхідні. Це абстракції, наповнені живим, конкретним змістом, що є в предметах і явищах об'єктивного світу й пізнаються людиною. Філософські категорії мають історичний характер. Їх історичний характер проявляється удвох відношеннях: з одного боку, старі категорії, змінюючись разом з розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом; з другого, з розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії. Метафізики ж вважають, що категорії незмінні, не можуть переходити одна в одну. Філософські категорії виконують такі важливі функції, як світоглядна й методологічна. Перша проявляється у тому, що зміст кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності. Друга полягає в тому, що вони задають пізнанню початкові умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання.

13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

Європа перебувала на стадії становлення феодального суспільства. Цей феодалізм перейняв від античності християнство, яке як релігія передбачає певну самостійність особи і орієнтована на особу, наділену свободою волі. Так за феодалізму утверджується духовна особа – своєрідний компроміс феодалізму та християнства: особа, яка не мое реалізуватися у зовнішньому світі, заглиблюється в себе. Характерна особливість середньовічного світогляду – теоцентризм. Середньовіччя по-іншому мислило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як створіння Бога втрачає свою самостійність. Бог єдиний, незмінний; природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові. Філософія в Середньовіччі розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду тієї течії. Крім того, філософія не мала власної соціальної бази – особи, яка потребувала б філософського світогляду. Носіями в цю епоху було вузьке коло служителів церкви. Світської філософії не існувало. Перший період у розвитку філософії названий патристикою (II – VII ст.). патристика – сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви). Представники – Квінт Тертулліан та Августин Блаженний. Відомим висловом «Вірую, бо це абсурдно» висловлений основний принцип патристики. Схоластика – філософське вчення, в якому поєднанні релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами (XIII – XV ст.) представники – Августин, Фома Аквінський. Схоластика практично вирівнює в значущості віру і розум, тобто знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. Суттєве значення в схоластиці мали реалісти та номіналісти. Реалізм – філософський напрям, згідно з яким загальні поняття існують реально як сутності речей. Номіналізм – філософське вчення, що заперечує онтологічне значення загальних понять, стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.