49. «Поетика» Арістотеля: теорія мімесису, вчення про трагедію, сутність катарсису. Диференціація між «істориком» та «поетом».

Теорія мімесису - історично перший досвід розгляду художньої творчості як пізнання в Стародавній Греції. Мімесис – це специфічне і різноманітне наслідування мистецтвом дійсності; становить основу мистецтва як особливої ​​людської діяльності. За Арістотелем: - наслідування складає сутність і мета поезії, яка відтворює предмети на засадах їх схожості з реально існуючими; - людині властиве природне прагнення до наслідування, вона радіє від наслідування (це радість впізнавання); -мета мимесиса в мистецтві - придбання знання і збудження почуття задоволення від відтворення, споглядання і пізнання предмета. Естетична концепція мимесиса Ар-ля включає в себе і адекватне відображення дійсності (зображення речей такими, «як вони були або є»), і діяльність творчої уяви (зображення їх такими, «як про них говорять і думають»), та ідеалізацію дійсності (зображення їх такими, «якими вони повинні бути»). У залежності від творчого завдання художник може свідомо чи ідеалізувати своїх героїв (як трагічний поет), або представити їх у смішному і непривабливому вигляді (властиво авторам комедій), або зобразити їх у звичайному вигляді.

Трагедія: Ар-ль: -вища форма мистецтва, що веде до катарсису; -відтворення витонченою мовою серйозної і закінченої дії, що має певний обсяг; відтворення не розповіддю, а дією, яка, викликаючи жаль і страх, спричинює катарсис подібних афектів. Ар-ль перший виділив 6 її елементів: фабула (наслідування дії, зв’язок подій; має бути закінченою й органічно цілісною), характери (мають бути правдоподібними, шляхетними й послідовними, відповідними), думки (хист художнього висловлювання), сценічне оформлення, мовний вислів, музична композиція. Для нього фабула й сюжет – одне й те саме. Мета: зобразити дію, а не властивості людини. Найважливіші засоби для схвилювання глядача – перипетії (зміна дії на щось прямо протилежне), впізнавання (перехід від незнання до знання), страждання (дія, яка приносить загибель або біль). Основне – фабула, характери ж – другорядні. 4 види трагедії: заплутана (перепетії+упізнавання), патетична, характеру, жаху. Обсяг – протягом 1 обігу сонця і лише трохи виходячи за його межі.

Катарсис: в Ар-ля багато тлумачень катарсису,всі можна звести до 2-ох: 1. медичного - очищення від ефекту жалості й страху (як природна функція) і 2. етичного - моральне очищення душі (сприяє трагедія).Тобто він мав на увазі розрядку почуттів, заспокоєння, а не виховання, облагороджування глядача; на перший план виступає психотерапевтичний ефект мистецтва, пізнання. Трагічне очищення - видалення з душі афектів і страстей.

Диференціація між «істориком» та «поетом»: завдання поета – говорити не про те, що дійсно сталося (як історики кажуть про факти), а про те, що може статися (про можливе, що випливає із імовірності або необхідності).Поезія більш філософічна і серйозна за історію: поезія більше каже про загальне, а історія – про одиничне.