4.1. Плани керівництва гітлерівської Німеччини щодо майбутнього окупованих українських земель

Прагнення панівних кіл Німеччини до володіння Украї­ною та до економічної експлуатації її природних багатств чітко проявилося ще у XVIII столітті, коли прусський король Фрідріх II у своїй праці "Історія мого часу" вказував, що Україна є найбагатшою частиною Російської імперії, а тому повинна завжди перебувати в полі зору майбутніх прусських володарів, як можливий об'єкт для експансії.

Колоніальні апетити німецької політичної еліти щодо України чітко викристалізувалися вже в середині та другій половині XIX століття, під час Кримської війни 1853-1856 років і франко-прусської війни 1870-1871 років. Близький друг "залізного канцлера" О. Бісмарка філософ Е. Гартман у своїх працях сформулював і обґрунтував необхідність мас­штабної німецької експансії на Схід і витіснення Російської імперії зі Східної Європи. Він означив межу "життєво необ­хідного для німців" просування на Сході - лінія Нарви -Азовського моря. Тобто території від Естонії до гирла Дону мали опинитися під політичним і економічним впливом Ні­мецької імперії. Україна в писаннях Е.Гартмана поставала як напівзалежне від Німеччини Київське Королівство на чолі з якоюсь із германських династій.

У 1895 році в Берліні побачила світ книга "Велика Ні­меччина і Серединна Європа в 1950 році". У ній пророкува­лося створення Великої Німеччини у складі власне Німеч­чини, Австро-Угорської імперії, Нідерландів, Швейцарії та напівзалежних від Великої Німеччини держав: Сербії, Поль­щі, країн Прибалтики, Румунії та України. Підставою ні­мецької експансії на Схід була наявність у межах Російської імперії Романових 1 млн 800 тис. німців (560 тис. в Україні, 500 тис. над Волгою, 160 тис. у Прибалтиці тощо). Пангерма­ністи дивилися на німецьких колоністів на Сході, як на піо­нерів майбутньої германізації регіону. Вважаючи, що всі німці повинні бути об'єднані в Німецькій імперії або перебу­вати під її контролем і захистом, пангерманісти розглядали війну з Росією як найближчу життєво необхідну мету.

Викладені вище ідеї пангерманістського руху знаходили чимало прихильників у німецькому суспільстві й виявили достатню живучість, володіючи серцями багатьох німців аж до краху гітлерівської держави. Однак, слід пам'ятати, що верхівка нацистської партії, яка взяла на озброєння теорії пангерманізму, мала різні погляди на способи їхньої реаліза­ції. Частина керівників гітлерівської партії виступала за перетворення в майбутньому окупованих на Сході земель на класичні колонії (із заселенням німцями, нещадною експлу­атацією та винищенням і германізацією місцевого населен­ня). Інша частина виступала за формування у Східній Європі комплексу напівзалежних від Німеччини ерзацдержав, які, з одного боку, будуть виконувати роль сировинно-аграрного придатка для німецької економіки та ринку збуту для ні­мецьких промислових товарів, а з іншого - стануть бар'єром для російської експансії на захід і відродження російського імперіалізму в будь-яких формах.

А. Гітлер довгий час не розкривав своїх справжніх за­думів щодо територій на Сході і балансував між двома про-тиборчими течіями у своїй партії. У липні 1940 року він публічно заявляв про створення буферних держав - України, Прибалтики й Білорусії. У грудні 1940 року Гітлер наголо­сив, що всю територію СРСР слід "поділити на низку держав з власними урядами, які готові укласти з нами мирні уго­ди...". Через декілька місяців фюрер з такою самою легкістю

166

говорив про німецькі адміністративні округи на цих тери­торіях. Перед війною Гітлер остаточно схилився до думки про повну колонізацію України, хоча плани колонізації нака­зав розробляти ще з 1940 року.

Головним провідником ідей створення на Сході Європи "ерзацдержав" був керівник зовнішньополітичного Бюро на­цистської партії, прибалтійський німець Альфред Розенберг. Починаючи з 1927 року, він висував найрізноманітніші про­позиції щодо "зміни кордонів" і "раціонального облаштуван­ня" на сході континенту. За два з половиною місяці до почат­ку війни проти СРСР, 2 квітня 1941 року, Розенберг підго­тував меморандум, у якому виносив на розгляд керівництва Німеччини пропозиції щодо майбутнього поділу територій СРСР. На його думку, доцільно було створити на Сході націо­нально-географічні одиниці з різним ступенем самоуправлін­ня. Під повним німецьким контролем мали перебувати регі­они "Велика Росія" і "Російська Середня Азія". Німецькій колонізації, германізації та включенню до складу Райху ма­ли підлягати Латвія, Литва й Естонія. Автономними утворен­нями повинні були стати Білорусія (включно зі Смоленщи­ною), Україна (включно з Кримом, Вороніжчиною, Курщи-ною і Брянщиною), Донщина і Кавказька Федерація. На цих територіях мала бути повністю ліквідована стара адміністра­тивна система, економіка всіх регіонів мусила підпорядко­вуватися Німеччині. До складу новоутворених автономій в Білорусії, Україні й Дону пропонувалося включити області, заселені росіянами, що підтримувало б перманентний міжет­нічний конфлікт і не дало б змоги цим державним утворен­ням у майбутньому зміцнитися й стати повноцінними дер­жавами.

Стосовно України в меморандумі Розенберга вказува­лося:

"Нашою політичною лінією стосовно цієї області мала б стати підтримка прагнень до національної незалежності аж до потенційного створення власної держави - або власне на Україні, або в поєднанні з Донською областю і Кавказом. Це об'єднання утворило б Чорноморський союз, який мав би постійно загрожувати Москві і прикривати великонімець-кий життєвий простір зі сходу. В економічному плані ця

167

область одночасно була б могутньою сировинною і харчовою базою великонімецької імперії".

7 квітня 1941 року Розенберг подав до канцелярії Гіт-лера додаток до свого меморандуму. В додатку визначалися німецькі райхскомісари для майбутніх окупованих земель на Сході. Передбачалося, що райхскомісари в Україні на Дону та Кавказі виконуватимуть роль представників Німеччини і "контролерів" за місцевою "автономною" владою. Натомість у Росії повноваження райхскомісара мали бути необмеженими. Для Білорусії та Балтії райхскомісаром передбачалося зро­бити гауляйтера Льозе, для України штабсляйтера Шікен-данца, для Кавказу - державного секретаря Баке, для Дону -Кляггеса, для Росії - Еріка Коха.

Очевидно, що у квітні 1941 року Гітлер вважав пропо­зиції Розенберга достатньо раціональними, оскільки саме його було призначено 20 квітня 1941 року "уповноваженим з центрального контролю над питаннями, пов'язаними зі схід­ноєвропейськими областями". Отримавши нові повноважен­ня, А. Розенберг продовжив розвивати свої ідеї. 8 травня 1941 року він видав "Загальні інструкції для всіх райхско-місаріатів окупованих східних територій", у яких відзначав: "Перед імперським комісаріатом "Остланд", який включати­ме Білорусь, стоятиме завдання підготуватися до майбутнього поступового перетворення його в германізований протекторат для тіснішого зв'язку з Німеччиною. Україна стане незалеж­ною державою у союзі з Німеччиною, а Кавказ із розташо­ваними поряд північними територіями стане федеративною державою із німецьким повноважним представником". Май­бутні кордони напівзалежної від Німеччини "Української держави" мали охоплювати також Курську, Воронезьку, Саратовську і Тамбовську області Росії. її площа мала ста­новити 1,1 млн кв. км із населенням 59,5 млн осіб. Українці в цій державі становили 35 млн осіб, тобто близько 60 % населення, а росіяни - 18 млн, або понад 30 % мешканців, що автоматично створювало б проблеми у повноцінному роз­витку цього державного організму.

Переконуючи вище керівництво Німеччини у правоті власних ідей щодо окупованих земель на Сході, Розенберг 20 червня 1941 року у публічному виступі наголосив, що

168

"російське панування всюди сьогодні домінує в Україні. Звідси постає перед Німеччиною завдання - забезпечити свободу українському народові. Це завдання має розглядатися як програмна вимога. В яких формах і в якому обсязі буде від­творена українська держава, - про це говорити сьогодні немає сенсу". Також керівник німецької "східної політики" наголошував на необхідності пробуджувати національну сві­домість українців шляхом відродження української куль­тури, мови, пропагуванням української історії. Розенберг підкреслював, що толерантне ставлення до української куль­тури та надання українцям самоврядування дасть змогу перетворити їх на союзників Німеччини і прихильників німецького домінування в Європі.

Уже на початку німецько-радянської війни, 24 червня 1941 року, А. Розенберг помістив свою статтю в центральній газеті гітлерівської партії "Фьолькішер Беобахтер" ("Народ­ний оглядач"), у якій підкреслював, що: "націонал-соціаліс-тична революція і Німецька держава покликані розв'язати дві проблеми на Сході. Одна - знищення більшовизму як ідеї й політичної сили, а друга - розв'язання завдань, що випли­вають із історії простору й народів СССР. Треба знайти нове рішення, що, відповідаючи традиціям різних народів, прямувало б, з огляду на цілість Європи, до її загального порятунку". Така заява багатьма політичними оглядачами в Німеччині та світі розглядалася як намір створити в май­бутньому низку незалежних держав на території СРСР.

На противагу проектам Розенберга, прихильники то­тальної колонізації німцями східноєвропейського простору розробляли власне бачення майбутнього регіону. Провідни­ком ідеї перетворення Східної Європи на класичну німецьку колонію став райхсфюрер СС Г. Гіммлер. 28 травня 1940 ро­ку він подав Гітлеру доповідну записку, в якій підкреслив, що необхідність майбутнього поділу території СРСР зовсім не означає створення на його території незалежних держав. Гіммлер назвав шкідливою ідею Розенберга про піднесення національної свідомості українців, про відкриття шкіл або університетів для підкорених народів. Зрештою він наголосив на тому, що окуповані землі слід повністю колонізувати.

169

24 червня 1940 року Гіммлер виклав у письмовому виг­ляді своє бачення методів колонізації східних просторів. Він передбачав переселення мільйонів німців у східноєвропей­ський регіон, використання місцевого слов'янського насе­лення як робочої сили з майбутнім його знищенням. Згодом у відомстві Гіммлера було розроблено "Генеральний план Ост" , який фактично складався із двох планів - корот­котермінового й довготермінового. Короткотерміновий план передбачав створення на окупованих землях Сходу Європи імперських комісаріатів, переселення німецьких, голландсь­ких і датських колоністів на територію до межі Ленінград -Ладозьке озеро - Валдайська височина - Дніпро (передбача­лося спочатку поселити 8-10 млн представників "герман­ських народів"). Місцеве населення повинно було виконувати роль слуг при німецькому "народові панів". Різноманітними спланованими заходами (аборти, алкоголізм, відсутність ме­дичного обслуговування, важка праця, недоїдання тощо) пропонувалося різко зменшити чисельність слов'ян (підір­вати "життєву силу унтерменшів "). Після цього під час реалізації довготермінового плану слід було переселити за­лишки слов'янського населення на схід від вказаної вище лінії. Поляків і білорусів передбачалося виселити на тери­торію Смоленщини і Підмосков'я, українців планували пере­селити у район між Дніпром і Волгою. 20-25 % мешканців України передбачалося "германізувати". Переселенню підля­гав 31 млн східних слов'ян у першій переселенській хвилі та ще 16-21 млн - у другій. 20-30 млн слов'ян підлягали зни­щенню. Повністю від місцевого населення мав бути звільне­ний Крим. Також планувалося ліквідувати 5-6 млн місцевих євреїв. На кінець реалізації "Плану Ост" у Східній Європі

До сьогодні оригінальний документ, у якому б цілком містився план "Ост", не знайдено. Проте після завершення війни Нюрнберзькому трибуналу було надано доволі цінний документ, який дає змогу певною мірою реконструювати зміст плану "Ост". Йдеться про "Зауваження і пропозиції по генеральному плану "Ост" райхсфюрера військ СС". Цей документ був написаний 27 квітня 1942 г. Е. Ветцелем - начальником відділу колонізації 1-го головного політич­ного управління "східного міністерства". У своїй праці ми подаємо плани гітлерівської колонізації сходу, спираючись на зазначений документ.

Нижча людина, неповноцінна людина - у нацистській ідеології: представник негерманської народності.

170

мало жити до 30 млн германських колоністів (німці, гол­ландці, датчани, шведи та ін.) й до 14 млн слов'ян.

У перші дні війни проти СРСР А. Гітлер намагався при­ховати свої справжні наміри щодо майбутнього окупованих земель Східної Європи. Він продовжував користуватися риторикою про звільнення народів СРСР "з більшовицького рабства" для "користі всієї Європи". В одному з виступів Гітлер так охарактеризував ситуацію на Сході:

"У країні, де можна було б і крихтою праці осягти великі зиски, люди мають ледве стільки, що своїм можуть назвати тільки глечик, у якому варять, а живуть у нуж­денних халупах, занедбані, завошивілі, зледащілі. В радян­ському "раю" справді існує рабство, найогидніше з усіх, що взагалі на цьому світі існували: мільйони заляканих, понево­лених, занедбаних, півживих від голоду людей...".

Однак німецький канцлер так і не розкрив своїх карт щодо майбутнього окупованих земель на Сході. Справжні задуми Гітлера стали втілюватися у життя щойно після того, як німецькі армії вийшли на оперативний простір східніше Смоленська, підішли до Києва та прорвалися у напрямку до Чорного моря. У Берліні вирішили, що війну фактично виграно і поспіхом почали ділити шкуру ще живого ведмедя.