6. Організація праці

Основні фактори підвищення ефективності виробництва – це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Основними факторами підвищення ефективності діяльності підприємства, на нашу думку, є: прискорення науково-технічного прогресу, підвищення технічного рівня виробництва, інноваційна політика, структурна перебудова економіки, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Форми організації праці — це її різновиди, які відрізняються особливостями розв'язання питань з окремих напрямів організації праці. Вони визначаються відповідними системо-утворювальними ознаками та критеріями.

За способом встановлення планових завдань і обліком виконаної роботи форми організації праці бувають:

• індивідуальна — передбачає персоніфікований підхід до розподілу виробничих завдань, обліку виконаної роботи, нарахування заробітної плати на підприємстві;

• колективна — характеризує колективний підхід до організації виробничого процесу.

При цьому колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками.

Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

• з повним поділом праці — передбачає зайнятість відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників на одному робочому місці;

• з частковою взаємозамінністю — передбачає суміщення виконуваних робіт;

• з повною взаємозамінністю — передбачає можливість використання праці на будь-якому робочому місці підрозділу, а також обмін робочими місцями відповідно до розробленої схеми.

Залежно від способу управління при колективній формі організації праці виокремлюють такі підрозділи:

• з повним самоуправлінням — за умови визначення підрозділу виробничого завдання, а вирішення решти питань щодо організації виробництва і праці здійснює колектив підрозділу;

• з частковим самоуправлінням — частина функцій управління централізована, а інша — делегована колективу підрозділу;

• без самоуправління — централізація всіх функцій управління підрозділом.

За способом формування засобів для здійснення виробничої діяльності застосовують:

• індивідуальну трудову діяльність;

• підрядні та орендні колективи;

• кооперативи;

• малі та спільні підприємства.

За способами оплати та матеріального стимулювання розрізняють організацію праці:

• з індивідуальною оплатою праці;

• з колективною оплатою праці на основі тарифної системи;

• з колективною оплатою праці на основі тарифної системи і застосуванням різних коефіцієнтів для розподілу заробітку (КТУ — коефіцієнт трудової участі; КТВ — коефіцієнт трудового внеску та ін.);

• з безтарифною оплатою праці;

• з комісійною оплатою праці.

За способом взаємодії з вищим керівництвом виділяють форми організації праці, засновані на:

• прямому підпорядкуванні;

• договорі підряду;

• договорі оренди;

• контракті.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюють різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто один або група працівників виконують певну частину загального обсягу роботи.

Найбільш ефективним і розповсюдженим видом колективної праці є бригадна організація праці.

Бригадна організація праці – форма організації та стимулювання колективної праці, що ґрунтується на матеріальній заінтересованості та відповідальності всіх членів колективу за кінцеві результати роботи. Набула поширення в розвинутих країнах світу. Передбачає перехід до автономної бригади більшості колишніх функцій капіталіста, а згодом і менеджерів нижньої ланки й контролю за працею (своєчасний вихід на роботу, ритм праці, контроль за якістю продукції, впровадження гнучкого графіка праці, розподіл заробітної плати та ін.). Завдяки цьому на рівні окремих підприємств частково втрачає силу така риса капіталістичного способу виробництва, як відчуженість найманих працівників від процесу пращ, від управління виробництвом і власністю.