Інженерна та комп’ютерна графіка методичні вказівки для вивчення

Завдання №1.3

Виконати кресленик деталі типу “Планка”, виготовленної з листового матеріалу товщиною 2...7 мм, на форматі А4. Дані взяти з таблиці 1.7 згідно свого варіанту. Деталь викреслити, вважаючи що клітинка в умові дорівнює 5 мм, та проставити фактичні розміри.

Приклад виконання показаний на рисунку 1.22

Таблиця 1.7

20

2.ОФОРМЛЕННЯ ЗОБРАЖЕНЬ НА КРЕСЛЕНИКАХ

2.1.Основні теоретичні положення по темі "Проекційне креслення"

Зображення предметів виконують за методом прямокутного проеціювання. При цьому припускають, що предмет розташований між спостерігачем та відповідною площиною проекцій. Всі зображення, виконані на креслениках, поділяються на види, розрізи і перерізи. Слід зазначити, що поруч із значними перевагами (простота побудови) проекційне креслення має досить істотний недолік – малу наочність. Тому в багатьох випадках, коли необхідно більш повно уявити положення предмета в просторі, використовують наочні зображення, що мають назву аксонометричних проекцій. Загальні правила оформлення зображень на креслениках регламентують таким стандартом ГОСТ 2.305:2008 ЕСКД. Зображення — види, розрізи, перерізи.

В загальних випадках кресленик будь-якого предмету містить графічне зображення видимих і не видимих поверхонь. Видом називають зображення видимої частини предмету, який обернений до спостерігача. Ці зображення отримують шляхом прямокутного (ортогонального) проеціювання предмету на шість граней куба (рис. 2.1 а), причому предмет розміщається між спостерігачем і відповідною гранню куба. Грані куба приймаються за основні площини проекцій: фронтальну – 1; горизонтальну – 2; профільну – 3 та їм паралельні 4, 5, 6. Основні площини проекцій суміщуються в одну площину разом із одержаними на них зображеннями (рис. 2.1 б).

Не дивлячись на те, що основних зображень є шість, в кожному випадку деталь на кресленику повинна мати мінімальну кількість зображень, але достатню для того, щоб повністю представити форму деталі та всі її розміри. Зображення на фронтальній площині проекцій приймається на кресленику за головне. Предмет розташовують відносно фронтальної площини проекцій так, щоби зображення на ній давало найповніше уявлення про форму та розміри предмета.

Згідно з ДСТУ ISO 5456-2:2005 при виконанні креслеників технічних деталей використовують способи ортогонального проеціювання у першому та третьому квадрантах. Спосіб проеціювання в першому квадранті полягає в ортогональному зображенні, у разі якого зображуваний предмет перебуває між спостерігачем і координатними площинами, на які ортогонально проеціюється цей предмет (рис. 2.1 а). Положення інших видів відносно головного (фронтального) виду А визначають поворотом площин проеціювання навколо ліній, які збігаються або паралельні координатним осям на координатній площині (площина кресленика), на яку спроеційовано фронтальний вид А (рис. 2.1 а).

На кресленику інші види відносно головного виду А будуть розташовані так (рис. 2.1 б):

–вид В: знизу у разі погляду зверху;

–вид Е: зверху у разі погляду знизу;

–вид С: справа у разі погляду зліва;

–вид D: зліва у разі погляду справа;

–вид F справа чи зліва, як зручно, у разі погляду ззаду.

–Питання про те, які основні види слід застосовувати на кресленику деталі, треба вирішуватися так, щоб при найменшій кількості видів в поєднанні з іншими зображеннями, кресленик повністю би відображував конструкцію деталі. Крім того, головний вид і основні види повинні бути раціонально розміщені на полі кресленика з урахуванням нанесення розмірів і розміщення текстового матеріалу (у випадку необхідності).

–З метою більш раціонального використання поля кресленика ГОСТ 2.305:2008 допускає розміщувати види поза проекційним зв’язком, на довільному місці поля кресленика. На рис. 2.2 вид справа розміщений не зліва від головного виду, а поза проекційним зв’язком з головним видом.

23

б)

а) в)

Рисунок 2.1 – Спосіб проеціювання в першому квадранті та розміщення стандартних видів на кресленику

В таких випадках наноситься стрілка, яка вказує напрям погляду на деталь. Стрілка позначається великою літерою українського алфавіту, а над видом ставлять цю ж велику літеру. Розмір шрифту буквених позначень повинен бути більшим за розмір розмірних чисел на цьому ж кресленику у 2 рази.

Рисунок 2.2 – Розміщення видів на кресленику згідно ГОСТ 2.305:2008

При виконанні креслеників деталей нескладної форми без внутрішніх отворів доцільно обмежитись виконанням її видів. Побудова кресленика такої деталі за наочним зображенням представлена на рисунку 2.3.

24

Рисунок 2.3– Побудова основних видів деталі за наочним зображенням

При виконанні виду зліва деталі на рисунку 2.3 слід звернути увагу на невидимі елементи форми, що показані на кресленику штриховою лінією.

Місцевий вид – зображення окремого, обмеженого місця поверхні деталі. Місцевий вид може бути обмежений лінією обриву, віссю симетрії, або не обмежений. На рисунку 2.4 наведені варіанти виконання місцевих видів. Якщо зображення має вісь симетрії, то допускається показувати його половину (вид А на рис. 2.4).

Додаткові види отримують проектуванням деталі на площину, яка не паралельна до жодної із основних площин проекцій. Додаткові види використовують у тих випадках, коли зображення деталі або її елементу не може бути показано на основних видах без спотворення форми і розмірів.

На рисунку 2.5, а зображена деталь з похилою бічною площадкою. На виді зверху ця площадка з отвором буде зображена у спотвореному виді (рис. 2.5 б). У таких випадках похилі елементи деталі проектують на паралельні їм площини. Якщо елемент деталі спроектувати на площину, яка не паралельна до жодної із основних площин проекцій, а саме, на фронтально проекційну, то одержимо дійсне зображення і розміри цього елементу деталі (рис. 4.5 в). Одержаний додатковий вид є одночасно і місцевим, бо на ньому зображено частину деталі, тому він обмежений тонкою суцільною лінією.

25

Рисунок 2.4 – Місцеві види

Рисунок 2.5 – Додаткові види

а) б)

Рисунок 2.6 – Познаки «Повернуто» та «Розвернуто»

Якщо додатковий вид розміщено не в проекційному зв’язку (зміщено), то напрям погляду повинен бути вказаний стрілкою біля відповідного зображення. Над стрілкою і над одержаним видом потрібно нанести одну і ту ж велику літеру українського алфавіту (рис. 2.5 г). Додатковий вид допускається повертати або розвертати. В цьому випадку позначення виду повинно бути доповнено умовною графічною познакою (рис. 2.5 д). Умовне графічне зображення «повернуто» повинно відповідати рисунку 2.6 а, «розвернуто» – 2.6 б.

Для того, щоб зрозуміти внутрішню будову деталі, умовно застосовують розрізи. Розріз

– зображення деталі, яка умовно розсічена однією або декількома площинами. Та частина деталі,

26

яка знаходиться між спостерігачем і січною площиною, умовно відкидається. На розрізі показують те, що знаходиться у січній площині і те, що розміщено за нею.

В залежності від положення січної площини відносно площини проекцій, розрізи поділяють на горизонтальні, вертикальні (фронтальні та профільні) і похилі; в залежності від кількості січних площин – на прості (одна січна площина) і складні (багато січних площин).

Класифікація розрізів наведена на рисунку 2.7.

Рисунок 2.7 - Класифікація розрізів

В результаті виконання розрізу лінії внутрішнього контуру, які на виді зображені штриховими лініями стають видимими, тому в розрізі їх зображають суцільними основними лініями.

Простим називають розріз, виконаний однією січною площиною. Положення січної площини може бути різним: горизонтальним, вертикальним, похилим. Його вибирають в залежності від форми предмета, внутрішню будову якого потрібно зобразити.

На рисунку 2.8 представлений горизонтальний розріз. Деталь розсічена площиною А, яка паралельна до горизонтальної площині проекцій, а розріз розміщено на місці виду зверху. В даному випадку деталь не є симетричною, тому треба вказати положення січної площини.

Рисунок 2.8 – Горизонтальний розріз

На рисунку 2.9 деталь розсічена площиною Р, яка паралельна до фронтальної площини проекцій, отже, це приклад фронтального розрізу, який відноситься за класифікацією до вертикальних розрізів. На рисунку 2.10 наведено приклад профільного розрізу, який відноситься також до вертикальних розрізів.

В прикладах з фронтальним та профільним розрізами (рис.2.9, 2.10) січна площина співпадає з площиною симетрії деталі, а розріз розміщений в проекційному зв’язку з видом і вони не розділені будь-якими іншими зображеннями. В таких випадках при виконанні горизонтальних, фронтальних і профільних розрізів положення січної площини на кресленику не оформляють і розрізи написами не супроводжуються.

27

У інших випадках положення січної площини позначають лінією розрізу із стрілками, які вказують напрям погляду, а над розрізом виконують відповідний напис (горизонтальний розріз на рис. 2.8).

На рисунку 2.11 виконані два вертикальні розрізи: фронтальний (А-А) і профільний (Б- Б), січна площина яких не проходить через вісь симетрії деталі (у даному випадку деталь не має симетрії). Тому на кресленику вказано положення січної площини, а відповідні їм розрізи супроводжуються написами.

Рисунок 2.11 – Позначення розрізів на кресленику

28

Положення січної площини вказують лінією перерізу, яка виконується розімкненою лінією (рис. 2.11). Штрихи розімкненої лінії не повинні перетинати контур зображення. На кожному зі штрихів цієї лінії перпендикулярно до них ставлять стрілки (рис. 2.11), які вказують напрям погляду. Стрілки наносять на відстані 2–3 мм від зовнішнього краю штриха лінії перерізу.

Біля кожної стрілки ставлять зі сторони виступаючого кінця одну і ту ж велику літеру українського алфавіту. Напис над розрізом позначають двома літерами, якими позначена січна площина, що пишуться через тире (рис. 2.11).

Якщо деталь є симетричною, то на розрізі дозволяється поєднувати частину виду і частину розрізу, розділивши їх штрихпунктирною тонкою лінією, яка є віссю симетрії (рис. 2.12). Розріз можна зробити так, як це показано на рисунку 2.12 б або на рисунку 2.12 в.

Рисунок 2.12 – Поєднання частини виду і частини розрізу

`

Якщо на границі виду і розрізу є ребро, то, в такому випадку, вид від розрізу відділяється суцільною хвилястою лінією, яку проводять лівіше (при внутрішньому ребрі) рисунок 2.13 а, або правіше (при зовнішньому ребрі) рисунок 2.13 б від осі симетрії деталі.

а) б) в) Рисунок 2.13 – Поєднання частини виду і частини розрізу

При поєднані на одному зображенні виду і розрізу, якщо деталь не симетрична, частину виду від частини розрізу відділяють суцільною хвилястою лінією, або ж суцільною тонкою із зламом, яка виходить за контур деталі на 2–4 мм (рис. 2.13 в).

29