89. Проаналізуйте політику радянського уряду щодо дисидентів в Україні та поясніть, до яких наслідків вона призвела

Політика радянського уряду щодо дисидентів в Україні характеризувалася жорстокими репресіями, переслідуванням і намаганням повністю придушити будь-які прояви опозиції. Дисидентський рух став викликом для радянської влади, оскільки він ставив під сумнів офіційну ідеологію, висловлював ідеї національного самовизначення та захисту прав людини. Наслідки політики щодо дисидентів

Міжнародний резонанс. Репресії проти дисидентів викликали осуд міжнародної спільноти. Дії влади, такі як показові процеси та примусове психіатричне лікування, неодноразово засуджувалися на рівні міжнародних організацій, що підривало імідж СРСР за кордоном і змушувало владу частково пом'якшувати репресії.

Зміцнення ідеї національної незалежності. Переслідування за національну ідентичність лише зміцнювало прагнення українців до незалежності. Дисидентський рух став осередком боротьби за національне відродження і підготував ґрунт для політичних змін кінця 1980-х років.

Формування нових лідерів. Багато дисидентів стали провідниками національного руху вже в часи перебудови і незалежності. Постаті, такі як В'ячеслав Чорновіл і Левко Лук'яненко, здобули авторитет у суспільстві, сприяли створенню громадських організацій та партій, що відіграли ключову роль у проголошенні незалежності.

Спротив тоталітаризму. Репресії радянської влади не змогли повністю зупинити дисидентський рух; навпаки, вони призвели до посилення спротиву тоталітаризму. Дисиденти продовжували боротися, незважаючи на репресії, що зробило їх моральними авторитетами для українського суспільства.

Таким чином, жорстка політика радянського уряду щодо дисидентів в Україні не лише не придушила прагнення до свободи, а й сприяла формуванню опозиційних настроїв та підготовці до майбутньої незалежності. Рух дисидентів став важливою складовою української національно-визвольної боротьби і посіяв ідеї, які згодом реалізувалися в процесі здобуття суверенітету України.

90. Визначити зміст діяльності українських дисидентських організацій в 1960-х - на початку 1980-х рр.

Українська Гельсінська група (УГГ): Заснована в 1976 році як частина загальносоюзного руху, що виник внаслідок підписання Гельсінських угод 1975 року. УГГ стала головною організацією, яка координувала правозахисну діяльність в Україні. Метою було привернення уваги до порушень прав людини в СРСР, надання допомоги політичним в'язням, зокрема через міжнародну підтримку. Члени УГГ активно фіксували факти порушення прав людини і направляли їх у міжнародні організації.

Інтелігенція і національні рухи: Однією з основних форм протесту була літературна і культурна діяльність, де діячі, такі як поети, письменники, художники, публічно критикували тоталітарний режим. Виступали за відновлення та захист української мови, культури, історії. Вони боролися проти русифікації та національної асиміляції.

Правозахисний рух: Дисиденти активно захищали права людини, зокрема право на свободу вираження поглядів, право на інформацію, на гідність і недоторканість. Правозахисники, такі як Василь Стус, Іван Світличний, Леонід Плющ, були серед провідних осіб, які публічно виступали проти політичних репресій, зокрема за свободу слова і за припинення арештів дисидентів.

Ідеологічна боротьба: Дисиденти активно звертали увагу на ідеологічний брак у радянському суспільстві, виступали за свободу творчості та науки. Вони намагалися подолати цензуру і радянську монополію на інформацію, пропонуючи альтернативу в ідеологічному та культурному просторі.