87. Поясніть, як Жовтневий переворот 1964 р. У Москві вплинув на ситуацію в Україні

Жовтневий переворот 1964 року в Москві, що призвів до усунення Микити Хрущова з посади голови Комуністичної партії СРСР, мав суттєвий вплив на ситуацію в Україні. Зміна керівництва СРСР після падіння Хрущова стала важливим моментом, який позначився на політичних, економічних і соціальних процесах як в Україні, так і в інших республіках Радянського Союзу.

Політичні зміни:

Прихід Леоніда Брежнєва до влади: Заміна Хрущова на Леоніда Брежнєва призвела до стабілізації політичного курсу, однак загалом у країні відновилася жорсткіша партійна дисципліна. В Україні це позначилося на партійних структурах та управлінні, де почали переважати лояльні до Москви діячі.

Початок політики "консервації": Брежнєв не прагнув до радикальних змін, тому в Україні політика більш жорсткої централізації та стабільності була продовжена. Відновлено контроль над національними питаннями, що означало посилення русифікації, зокрема у сфері освіти, культури та мовної політики.

Зміни в економічній політиці:

Відмова від хрущовських економічних експериментів: Після усунення Хрущова в Україні, як і в інших республіках, відбулись зміни в економічній політиці. Стратегії щодо аграрного сектору, започатковані Хрущовим, були переглянуті, що призвело до деякої стабілізації в сільському господарстві, хоча зберігалася проблема застою в економіці.

Зміна економічного курсу: Брежнєв зробив акцент на важку промисловість та військову економіку, що призвело до певного зростання в промисловому виробництві, але й утримання економічного застою в довгостроковій перспективі. Україна, зокрема, продовжувала бути важливим промисловим і аграрним регіоном СРСР.

Культурна і національна політика:

Посилення русифікації: За правління Брежнєва знову посилилась політика русифікації в Україні. Продовжувався курс на обмеження використання української мови в офіційних і культурних сферах. Однак культурний і національний рух в Україні продовжував існувати, хоч і в умовах жорсткого ідеологічного контролю.

Репресії проти дисидентів: У 1960-х роках в Україні, як і в СРСР загалом, активізувалась боротьба з інакодумством і дисидентами. Продовжувалися репресії проти української інтелігенції, зокрема проти тих, хто виступав за відродження національної культури чи права на самовизначення.

Соціальні зміни:

Зміни в суспільному житті: У період правління Брежнєва, в Україні відзначався деякий ріст житлового будівництва, покращення умов життя, але не було здійснено реальних реформ, які б змогли значно підвищити рівень життя населення.

88. Порівняйте рух шістдесятників з правозахисним рухом 1970 - початку 1980-х рр., їх місце у національно-визвольній боротьбі.

Обидва рухи — шістдесятники та правозахисники — мали важливу роль у національно-визвольній боротьбі України, хоча й відрізнялися за своїми підходами, формами діяльності та політичними цілями. Шістдесятники сприяли культурному відродженню і боротьбі за національні права, а правозахисники зосереджувалися на боротьбі за основні права людини і політичні свободи. Обидва рухи взаємно доповнювали один одного і стали частиною ширшої боротьби за незалежність і демократичні цінності в Україні.

1. Часовий період і передумови:

Шістдесятники (60-ті роки) Цей рух об'єднав представників інтелігенції, молодих митців, письменників, музикантів і громадських діячів, які прагнули змінити радянське суспільство і домогтися певних свобод.

Правозахисний рух (70-80-ті роки) Цей рух зосереджувався на боротьбі за базові права людини, проти репресій і свавілля влади. Він був глибше пов'язаний з проблемою порушення прав людини та звертав увагу на міжнародну реакцію на радянські порушення.

2. Основні риси рухів:

Шістдесятники:

Культурний протест: Вони виступали за свободу творчості, права національних меншин, і за відновлення прав людини, зокрема свободи слова та вираження.

Ідеологічна боротьба: Вони активно боролися з цензурою, намагаючись створювати нові форми літератури і мистецтва, що відображали реальність і повагу до національної ідентичності.

Визнання національних інтересів: Шістдесятники виступали за права української нації, піднімали питання про відродження української мови і культури. Вони прагнули до розвитку національної самосвідомості й ідентичності.

Мирний протест: Рух був в основному мирним, але учасники руху, як правило, не ставили мету зміни політичної системи, а вимагали виконання радянських законів і зобов'язань по правам людини.

Правозахисний рух:

Акцент на міжнародних стандартах прав людини: Правозахисники зосереджувалися на боротьбі за основні права людини, включаючи право на свободу вираження поглядів, право на справедливий судовий процес, заборону на політичні репресії.

Політична боротьба: Учасники правозахисного руху боролися не лише за культурні та соціальні права, а й за політичні свободи, зокрема проти політичних репресій, за право на свободу зібрань і свободу асоціацій.

Міжнародний контекст: Правозахисники активно використовували міжнародні організації, як-от ООН, для критики радянського режиму, сприяючи тому, щоб радянські порушення прав людини отримували міжнародну увагу.

Конфронтація з системою: У порівнянні з шістдесятниками, правозахисний рух був більш радикальним у своїй політичній спрямованості, оскільки активно виступав проти самої радянської системи.

3. Місце у національно-визвольній боротьбі:

Шістдесятники: Їхня діяльність сприяла пробудженню національної свідомості в Україні. Вони знову відкрили питання про національну самобутність і культурну автономію, що мало значний вплив на подальший розвиток національно-визвольного руху. Шістдесятники активно підтримували відродження української мови, боротьбу за збереження національних традицій і протидію русифікації.

Правозахисний рух: Правозахисники зробили вагомий внесок у розбудову національної самосвідомості через вимогу дотримання прав людини, що мало вплив на розвиток національно-визвольного руху в Україні. Вони активізували боротьбу проти тоталітарного режиму через такі організації, як Українська Гельсінська група, що стала важливим елементом у подальшій боротьбі за незалежність України.

4. Форми боротьби:

Шістдесятники використовували літературні твори, публіцистику, мистецтво як основні інструменти боротьби. Їхні твори неодноразово заборонялися або піддавалися цензурі, але вони знаходили способи передавати свої ідеї. Відсутність прямої політичної боротьби робила їхні дії більш мирними і менш конфліктними, хоча багато з них зазнали репресій.

Правозахисний рух: Правозахисники користувалися як офіційними, так і підпільними методами боротьби. Вони організовували маніфестації, звернення до міжнародних організацій, а також підтримували дисидентів, які протестували проти радянської влади. Вони активно працювали над створенням незалежних груп, таких як Українська Гельсінська група, щоб привернути увагу до порушення прав людини в СРСР.

5. Репресії та наслідки:

Більшість представників руху шістдесятників зазнали адміністративних репресій: арештів, вигнання з роботи, примусових психіатричних обстежень. Проте їхня діяльність здебільшого не була пов'язана з прямими політичними конфліктами.

Учасники правозахисного руху зазнали більш серйозних репресій, зокрема були заарештовані та засуджені до тривалих термінів ув'язнення. Проте їхня боротьба мала більший політичний характер, і вони безпосередньо виступали проти радянської влади.