55. Проаналізуйте, як реалізувалася державницька модель українського консерватизму за часів гетьманату п. Скоропадського.

Український консерватизм за часів Гетьманату Павла Скоропадського (1918 р.) реалізувався через низку політичних, соціальних, економічних та культурних реформ. Основою державницької моделі стала спроба побудувати стабільну, авторитарну державу з орієнтацією на відновлення економіки та культури України, а також на забезпечення її міжнародного визнання. Однак, зовнішньополітична залежність від Німеччини та Австро-Угорщини, а також невдоволення з боку соціалістичних та демократичних сил в Україні призвели до швидкого падіння гетьманського режиму в грудні 1918 року.

56. Проаналізуйте причини селянських повстання проти Гетьманщини австро-німецької окупації. Поясніть причини розгортання селянсько-повстанського руху проти радянської влади на Україні у 1919 р. (Зелений, Григорʼєв).

Причини селянських повстань проти Гетьманату (1918)

Аграрна політика: Скоропадський повернув землю поміщикам, відміняючи реформи Центральної Ради, що обурило селян.

Окупаційні репресії: Австро-німецькі війська застосовували силові реквізиції продовольства, посилюючи антипатію до Гетьманату.

Недовіра до монархічної моделі: Скоропадський сприймався як ставленик поміщиків, а не народний лідер.

Національна незгода: Окупантська підтримка Гетьманату підірвала його легітимність в очах українців, які прагнули незалежності.

Причини повстанського руху проти радянської влади (1919)

Воєнний комунізм: Більшовики проводили жорстку продрозкладку, конфіскуючи у селян зерно та майно.

Централізм Москви: Більшовицький режим не враховував національні інтереси, що спричинило спротив.

Розчарування більшовиками: Замість очікуваної справедливості селяни отримали авторитарний контроль.

Популярність місцевих лідерів: Отамани, як-от Зелений і Григор’єв, мали сильну підтримку селян, оскільки боролися за їхні права та незалежність України.

57. Визначте основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики, зміст соціально-економічних реформ Директорії унр.

Внутрішня політика

Відновлення республіканського ладу: Директорія відмовилася від авторитарної системи гетьмана Скоропадського та прагнула відновити демократичний, республіканський лад.

Соціальні та аграрні реформи: Директорія пообіцяла передати землю селянам без викупу, ліквідувати великих землевласників і провести аграрну реформу. Проте через нестабільну ситуацію в країні реформа так і не була повноцінно реалізована.

Утвердження української культури та освіти: Директорія підтримувала розвиток української культури, мови та освіти. Вона продовжувала відкриття українських шкіл, підтримувала національні театри та пресу.

Збройні сили: Директорія намагалася створити регулярну армію для захисту УНР від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Проте через слабке матеріальне та технічне забезпечення, а також через брак дисципліни в умовах громадянської війни, Директорія не змогла сформувати сильну армію.

Соціально-економічні реформи

Аграрна реформа: Аграрна реформа залишалася пріоритетом, оскільки більшість населення становили селяни. Директорія проголосила конфіскацію поміщицьких земель і розподіл їх серед селян. Однак через постійні бойові дії та нестабільність влади реформа не була повністю втілена.

Соціальні реформи: Директорія прагнула поліпшити умови праці, захищати права робітників, запровадити восьмигодинний робочий день, соціальне забезпечення та інші заходи соціального захисту. Проте нестабільна ситуація та економічні труднощі не дозволили повністю реалізувати ці ініціативи.

Фінансова політика: Директорія намагалася зміцнити фінансову систему, зокрема через випуск власної валюти та відновлення банківської системи. Проте постійна нестача ресурсів і зростаюча інфляція обмежували її спроможність запровадити ефективні економічні заходи.

Зовнішня політика

Спроби забезпечити міжнародне визнання: Було зроблено низку спроб налагодити дипломатичні відносини з країнами Антанти, Польщею, Румунією та іншими європейськими державами. Проте більшість з них обережно ставилися до підтримки Директорії через її слабкість і невизначеність.

Боротьба проти більшовицької агресії: Директорія була змушена воювати на кількох фронтах: проти Червоної армії, білогвардійських сил і внутрішніх антиурядових повстань. Це виснажувало ресурси та ослаблювало позиції УНР.

Пошук союзників: Директорія намагалася заручитися підтримкою Франції, Великої Британії, США та інших країн. Однак країни Антанти не надали значної допомоги, що обмежило можливості УНР для успішного ведення війни.